Біологія » Архив сайта » Порядок злакоцвіті

Порядок злакоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 02-07-2012

Про походження злаків є різні погляди. Найчастіше їх виводять від лілієцвітих через тропічнийродина злакові порядок, в якого зародок також прилягає до ендосперму збоку. Отже, злаки розглядають як редуковану групу лілієцвітих внаслідок переходу до анемофілії. Про спо­рідненість злаків з лілієцвітими свідчить також один із сучасних тропічних багаторічних злаків з роду стрептохета, який дико росте в лісах Південної Америки. Квітка цього злака дуже близька за своєю струк­турою до квітки лілієцвітих. Так, у нього є 3 лодикули, 3 квіткових луски, 6 тичинок у два кола і гінецей, складений з трьох зрослих плодолистків. Припускають, що від цього типу злаків могли виникнути, з одного боку, бамбукові з їх численними тичинками, з другого — інші злаки з їх редуко­ваними квітками. Є й інші точки зору щодо походження злаків. Так, одні систематики виводять злаки від пальмоцвітих через бамбукові, інші — від тропічних рестонієвих або від ситникових.

Родина злаки. Трав’янисті рослини» рідше деревовидні (бамбуки), з допоміжним корінням мичкуватим і з ко­реневищами. Стебла прості, рідше розгалужені, тонкі, циліндричні, з вуз­лами і порожнистими (в більшості злаків) меживузлями. Листки чергові, розміщені дворядно, з лінійною (рідше ланцетною) пластинкою і довгою піхвою, що охоплює стебло; язичок знаходиться на межі між піхвою і пластинкою має вигляд плівчастого виросту або війочок; форма і величина його має істотне значення для систематики злаків, але морфологічна його природа і функції ще не зовсім з’ясовані. Суцвіття в злаків верхівкове, інколи пазушне, складене з колосків, що зібрані у складний колос, волоть, султан, китицю або початок. При основі кожного колоска є луски, які називаються колосковими. їх звичайно 2 — нижня і верхня, рідше З-4 або 1. Колоски в складному колосі сидять у виїмках колосового стрижня і складаються з 1 — 2—3—5 і більше (до 20) квіток. При основі кожної квітки є звичайно 2 квіткові луски — нижня і верхня; остання часом слабко розвинута. Оцвітина редукована і складається з двох дрібних навколоквіткових плівчастих лусок, що називаються лодикулами; під час цвітіння вони бубнявіють і сприяють розкриванню квіткових лусок. Квітки двостатеві, але бувають і одностатеві, тичинок частіше 3, рідше 2-6 або багато, пиляки кріпляться до ниток спинкою; маточка складається з двох-трьох зрослих плодолистків; зав’язь верхня, одно-гнізда, сидяча або на короткій ніжці; приймочка дволопатева, рідше одно-, трилопатева, периста; плід — однонасінна зернівка суха, в якої насінина зростається з оболонкою плода, рідше плід ягодоподібний.

колоскиЗернівка при достиганні в багатьох дикорослих злаків і в деяких куль­турних (окремі плівчасті сорти ячменю, вівса, проса й ін.) зростається з квітковими лусками, що сприяє кращому їх природному поширенню. При­стосуванням до поширення зернівок вітром у більшості дикорослих зла­ків є також утворення різних остюків, щетинок, волосків, лусочок і ін. Голозерність і неосипуваність зернівок культурних злаків є наслідком ві­кового добору. Майже вся внутрішня частина зернівки зайнята крохма­листим ендоспермом (до 75% її ваги). Ендосперм оточений алейроновим ша­ром з товстостінних клітин, наповнених так званими алейроновими зернами, багатими на білки, жири, частково на вітаміни. При основі зернівки (збоку) міститься зародок, складений з брунечки, зародкового корінця, щитка і епібласта. Щиток при проростанні зернівки сприяє висисанню поживних речовин з ендосперму. Епібласт часто розглядають як рудимент другої сі­м’ядолі, властивої дводольним. Перший листок, що виходить назовні при проростанні насінини злаків, трубчасто згорнутий, твердий, тонко загост­рений. Він сприяє проходженню брунечки через шари грунту. Має назву пір’їнка, або колеоптиле.

Родина злаки охоплює близько 700 родів і близько 10000 видів, поширених майже на всій зем­ній кулі, але особливо ве­лика видова концентрація злаків спостерігається в тропіках. У позатропічних областях злаки займають (або нещодавно займали) величезні відкриті просто­ри суші і створюють панів­ні формації в степах Євра­зії, саванах Африки і Ав­стралії, пампасах Півден­ної Америки, у преріях Північної Америки тощо. Досить помітну і часом па­нівну роль відіграють зла­ки також в травостої зап­лавних, суходільних і гір­ських луків, як ефемери напівпустинь і пустинь і ін. З екологічного боку біль­шість дикорослих злаків належить до ксерофітів, але серед них є чимало мезофі­тів і навіть гідрофітів; більшість культурних зла­ків є мезофітами або мезоксерофітами.

За типом кущіння злаки поділяють звичайно на 3 групи: кореневищні, нещільнокущові і щільнокущові. У кореневищних злаків (наприклад, у пирію повзучого, очерету, куничника, чаполочі й ін.) є пагони підземні (кореневища) і надземні; останні відходять з вузлів кореневища вертика­льно. Кореневище міститься в грунті на різних глибинах. У нещільнокущових злаків вузол кущіння розміщений близько під поверхнею грунту. Прикладом нещільнокущових злаків є наші культурні злаки: жито, овес,, ячмінь, пшениця, а також тимофіївка, єжа збірна, райграс і ін. У щільнокущових злаків вузли кущіння тісно зближені і містяться, як правило, над поверхнею грунту або досить близько від поверхні, кореневища дуже короткі і пагони розташовані щільно (щучник, біловус, ковила й ін.).

У систематиці злаки поділяють на три підродини: бамбуковидні, мітлицевидні і просовидні; кожна з підродин поділяється на серії, серії – на триби, а триби – на роди. В основі поділу злаків на підродини лежить будова квіток, колосків, складних суцвіть і ін..

Ваш відгук