Біологія » Архив сайта » Історія розвитку

Історія розвитку

0

Автор: admin | Розділ: Ембріологія | 18-03-2013

сперматозоїдСлово «ембріологія» походить від гр. embryon — зародок. Назва означає, що наука ембріологія досліджує зародкові стадії розвитку організму.

Історія ембріології цікава передовсім у тому плані, що її підґрунтя заклали найвидатніші уми людства.

Антична ембріологія. Таїна народження й розвитку організмів змушувала замислюватися людину в усі часи. Це дійство завжди було овіяне численними легендами й міфами, породило древні традиції, що збереглись до наших днів. Існують достовірні джерела інформації щодо розвитку найбільш відомих людям тварин, вони були нагромаджені на Стародавньому Сході — у Китаї, Індії, Єгипті, Дворіччі. Славнозвісний древньогрецький лікар і філософ Гіппократ висловив припущення, що розвиток зародка відбувається під дією «внутрішнього вогню». Частини його, які більше піддаються вогню, вигоряють, а на їх місці утворюються порожнини. Інші частини тільки зсихаються й ущільнюються, і з них утворюються стінки порожнин. Так, за уявленням Гіппократа, формуються органи травного тракту.

Суттєво інакшими були погляди одного з великих мислителів давнини — Аристотеля. Він дізнався про розвиток зародка все, Що можна побачити неозброєним оком, і написав про це книгу «Про виникнення тварин». Організми, з формами і функціями яких учені тільки починали знайомитись, вражали доцільністю, розумністю своєї будови. Напрошувалось порівняння їх із досконалими виробами рук людських. Аристотель, на відміну від Гіппократа, вважав, що в самому організмі закладено мету його розвитку, порівнявши її з образом готового виробу в руках майстра: «… тепле й холодне робить залізо твердим і м’яким, а майстер діє інструментом за найвищими правилами мистецтва».

Праці обох античних учених мали визначний вплив на подальший розвиток ембріології. Погляд Гіппократа пізніше ліг в основу концепцій преформізму, які виникли в XVII столітті, тимчасом як ідеї Аристотеля стали наріжним каменем принципово іншого вчення — епігенезу.

Ембріологія Нового часу. Величезну роль у становленні ембріології, як і всієї біології, відіграла поява на початку XVII століття мікроскопа. З-поміж перших неоціненний внесок в ембріологію зробили голландці А. ван Левенгук та Я. Сваммердам, італієць М. Мальпігі. Відтоді й протягом двох віків теоретична ембріологія розвивалась під знаком боротьби двох наукових напрямків — преформізму й епігенезу.

Якщо уявити собі подив першовідкривачів мікросвіту, що побачили безліч найтонших структур там, де неозброєне око нічого не розрізнювало, і врахувати специфіку розвитку їх об’єктів — комах, то неважко зрозуміти, що перевагу було надано преформізму. Дійсно, основний аргумент епігенетиків — безструктурність ранніх зародків — побляк під натиском даних мікроскопічних спостережень. При цьому преформісти XVII століття розділилися на кілька груп. Одні вважали, що повністю сформована особина знаходиться усередині сперматозоїда (анімалькулісти), інші — що всі елементи дорослого організму містяться в яйці (овісти).

Отже, преформізм, учення того часу, твердило, що всі деталі будови майбутнього організму передіснують і містяться у тому ж просторовому порядку, що й у дорослої тварини. Більше того, до XVIII століття була розповсюджена «гіпотеза вкладання», згідно з якою тіла нащадків вкладені одне в одне, як російські «матрьошки».

Рішучий поворот в ембріології стався наприкінці XVIII століття завдяки працям молодого німецького вченого, а пізніше — академіка Російської Академії наук Каспара Вольфа. Він відкрив явище формотворення, виявив, що кишечник зародка курчати не такої форми, як у дорослої курки, а має вигляд шара, який тільки згодом скручується в трубку. Роботи Вольфа, людини безперечно талановитої, але непоступливої, були відкинуті й на довгі роки забуті.

Подальший прогрес в ембріології хребетних здебільшого пов’язаний з іменем відомого російського натураліста другої половини XIX століття Карла Бера. Вчений зміг продемонструвати єдність плану будови зародків різних класів хребетних, і це наштовхнуло його на найважливіше узагальнення — «закон зародкової схожості». Бер твердив, що зародки різних видів, які належать до одного типу, більше схожі між собою, ніж дорослі особини, і їхні видові розбіжності зростають у процесі розвитку: спочатку проявляються риси типу, потім класу і т. ін.

скелет

Еволюційна ембріологія. Новий найважливіший етап у розвитку ембріології розпочався після виходу у світ книги Чарльза Дарвіна «Походження видів». Звернувшись до ембріології для підтвердження своєї теорії природного добору, Дарвін запропонував як гіпотезу еволюційне тлумачення порівняльних рядів К. Бера. Пізніше, у другій половині XIX століття, всі ідеї попередників були узагальнені Ернстом Геккелем у його біогенетичному законі: «Онтогенез — є коротке повторення філогенезу». Зазначимо, що обидва терміни, якими й нині оперує сучасна наука, запропонував Геккель.

Ваш відгук