Біологія » Архив сайта » Копитні ссавці

Копитні ссавці

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 03-12-2010

Пристосованість копитних до умов життя. Копитні — велика група ссавців, у яких замість кігтів на кінцях пальців ростуть рогові копита.

Більшість копитних — рослиноїдні тварини. Від хижаків вони рятуються втечею. Малята копитних ссавців народжуються зря­чими, з волосяним покривом і вже через кілька годин можуть іти за матір’ю.

Слони — найбільші з сучасних наземних тварин, їхня маса досягає 4—5 т. Вони мають хобот. Основне навантаження вели­чезного тіла слона припадає на тверду пружну подушку під кистю і стопою. Проте передня частина кінчиків пальців закін­чується копитцем. Слонів відносять до ряду хоботних.

Ряд Парнокопитні. У парнокопитних на ногах парна кількість пальців (два або чотири). Кожний палець, ніби в черевик, одягнутий у товстий роговий чохол — копито. До цього ряду належать свині, бегемоти, олені, жирафи, а також антилопи, кози, вівці й бики. Парнокопитні, які пересуваються по м’якому грунту, наприклад північний олень або лось, мають широкі плоскі копита — це збільшує площу опори. Навпаки, сарни, кози, що живуть у горах, мають вузькі, з твердим краєм копита — ними тварини спираються на найменші виступи скель, легко скачуть по кам’янистих розсипах.

У багатьох парнокопитних на голові є роги. Наприклад, у самців оленів і лосів роги гіллясті, вони щороку відпадають, і на їхньому місці навесні виростають нові. У більшості сільськогоспо­дарських копитних — корів, овець, кіз — роги ростуть усе життя й не змінюються. У багатьох диких парнокопитних складний багатокамерний шлунок. У такому шлунку краще перетрав­люється грубий рослинний корм.

Жуйні парнокопитні — високоногі ссавці, у яких проковтнута рослинна їжа із шлунка відригується назад у рот і які повторно її пережовують. Чому їжа здійснює такий складний шлях? Справа в тому, що ця їжа (трава, листки кущів і дерев) скла­дається в основному з клітковини, яка важко перетравлюється. У жуйних тварин такий корм перетравлюється за допомогою особливих бактерій та інфузорій, які переводять клітковину в легко засвоюваний стан. Це відбувається в шлунку, .що має складну будову. Відригнувши оброблену таким чином їжу, тварина ретельно перетирає її кутніми зубами і знову ковтає. їжа далі перетравлюється в шлунку і потім у кишечнику під впливом соків печінки та підшлункової залози.

До жуйних парнокопитних належать верблюди, олені, вівці, кози, антилопи, зубри й жирафи.

Лось — найбільший вид з родини оленів. У нього масивна голова з м’ясистою верхньою губою. Самці мають граблеподібні або лапаті роги, на їхньому горлі волом звисає вкритий волоссям шкірний виріст. Лосі взимку бурого кольору, а влітку темніють, ноги в них білі. Довжина тіла може досягати 3 м, а висота у холці — до 2,3 м, маса — до 570 кг. Довгі ноги пристосовані до ходіння по глибокому снігу і заболоченій місцевості.

Лосі влітку живляться травою, узимку — пагонами та корою верб, осики, горобини, сосни. Вони тримаються поодинці або групами по 5—8 голів.

Живуть лосі в лісовій зоні Євразії та в Північній Америці. Вони належать до цінних промислових ссавців. У нашій країні ведуться роботи щодо приручення лосів.

Нежуйні парнокопитні по свиноподібні ссавці у яких проковтнута їжа не відригується із шлунка назад у рот і які повторно її не пережовують. Шкіра в них товста, ноги короткі, ікла великі й безперервно ростуть. Відомо їх 19 видів — бегемоти, свині та ін. В Україні на волі живе один вид — свиня дика.

Свиня дика — предок свині свійської, поширена в Європі та Азії. Це всеїдна тварина: вона викопує корені, бульби, охоче їсть горіхи, жолуді, ягоди, плоди, а також різних безхребетних та хребетних, що повільно рухаються. Така їжа соковита, калорійна, у ній мало клітковини, тому шлунок свині досить простий — однокамерний. Живуть дикі свині стадами, які складаються із самок та молодняка, а старі самці тримаються окремо. Поросята, поки малі, смугасті — так дорослим легше помітити їх у траві. Вони безперестану порохкують, а під час небезпеки голосно ви­щать, і дорослі відразу ж кидаються захищати їх. Ця звичка збе­реглася й у свійських свиней. Свиня дика — промислова тварина.

Ряд Непарнокопитні. Це ссавці, які мають на кінцівках 1 або З пальці (іноді на передніх ногах 4). У них завжди найбільше розвинений третій (середній) палець, на який лягає основний тягар тіла. Шлунок простий, зате дуже велика сліпа кишка, у якій перетравлюється їжа за допомогою бактерій. Непарно-копитні — це переважно жителі відкритих просторій. До них належать коні, носороги й тапіри. Усього відомо 16 видів.

Дикий кінь, або кінь Пржевальського. Його знайшов у минулому столітті відомий російський мандрівник Микола Михайлович Пржевальський. Дикий кінь до 1970 р., оче­видно, зник. Востаннє його ще достовірно бачили в 1967 і 1969 рр. у пустелях Монголії й Китаю. Диких коней розводять тепер у неволі в країнах Європи, у США, а в Україні — у заповіднику Асканія-Нова. Тримають їх також у зоопарках. Дикі коні завдовжки до 230 см, заввишки в холці до 130 см, маса тіла — до 300 кг. Шерсть на них світло-бурого або червоно-жовтого кольору, уздовж хребта тягнеться вузька темна смуга, черево і кінець морди світліші.

Ваш відгук