Дюгоні
0
Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 30-01-2012
Дюгоні — мовчазні тварини, які лише пихкають під час вдиху і видиху. Але їхні малята видають звуки, які схожі на мекання ягняти.
Товстошкірі і незграбні, до трьох метрів завдовжки, дюгоні цілими табунами ліниво пересуваються з одного підводного пасовища до іншого, споживаючи водорості. Вони тримаються берегів, перебуваючи на глибині не більш як 20 м. Віддають перевагу широким затокам, у річки заходять рідко. Там, де багато водоростей, ведуть осілий спосіб життя, риються у піску, викопуючи молюсків. Самки роблять це жорстким хоботком, самці — бивнями. Живляться переважно вночі. Пересуваються 3—4 км/год, але, налякані, можуть розвинути швидкість до 9, а поранені — навіть 18 км/год.
Якщо тварини чимось сполохані, то хрюкають і свистять. 98 % добового часу вони живляться, через кожні 1—4 хв (максимум 15) виринають, щоб вдихнути повітря.
Життя у воді позначилося на зовнішньому вигляді дюгоня. Невелика голова не має вушних раковин, очі маленькі і вузькі, величезний рот, невеличка шия, внаслідок чого рухлива голова непомітно переходить у тулуб, що закінчується горизонтальним хвостовим плавцем. Дві лопаті хвостового плавця розділені широкою виїмкою посередині і загострені на кінцях. Задні кінцівки зникли, передні перетворилися на ласти, які коротші, ніж у ламантинів, і без кігтеподібних копитець.
Ласти у дюгонів виконують одноманітну функцію, вони значно глибше занурені в шкіряний мішок тулуба (майже до самого ліктя) і рухаються в площині, паралельній поздовжній осі тіла. Вони також правлять за кермо рулів повороту і глибини.
За допомогою передніх ластів, які дуже рухливі і гнучкі, дюгоні можуть виконувати багато функцій. Так, дюгонь може почісувати будь-яку частину голови і морди, гладити і почісувати боки тіла, відштовхувати одним із ластів противника, який наступає, переносити маля. Іноді дюгонь піднімає ними їжу і підносить її до рота.
Колір шкіри переважно буруватий, блідо-коричневий або синьо-сірий. М’язовими звисаючими рухливими губами, вкритими щетиною, закінчується морда. Своєрідна хапальна верхня губа і шорсткі щетинки навколо носа допомагають перебирати і попередньо подрібнювати їжу перед тим, як її почнуть перетирати зуби. Два верхні різці у самців — це бивні, які постійно ростуть. У молодих дюгонів 26 зубів без емалі: на верхній щелепі пара різців і чотири пари кутніх, на нижній — пара різців і сім пар кутніх. У дорослих — тільки 10 зубів: пара верхніх різців і по дві пари верхніх і нижніх кутніх. Різці у самців 20—25 см завдовжки, вони на 5—7 см виступають з ясен і служать знаряддям боротьби. Довжина тіла частіше — 3, іноді — 5 м, маса 200—600 кг.
У куточках очей дюгонів, як і у всіх сирен, є велика кількість залоз, що виділяють маслянистий секрет.
Про розмноження цих тварин відомо дуже мало. Вагітність триває 11 місяців. Дюгонь народжує одне маля, яке годує молоком. Час від часу мати з малям піднімається на поверхню води, щоб вдихнути повітря.
Малята дюгонів народжуються зрячими, добре сформованими, що забезпечує їм виживання. Найбільш характерна риса поведінки маляти дюгоня — прагнення до тісного контакту з матір’ю. Маля не відходить від матері навіть у тому випадку, коли вона загинула. Протягом року маля живиться молоком матері. Під час годування самка обіймає його, притискує до себе ластами. Найбільш безпечна і зручна поза для маляти — на спині у матері.
Незначне переміщення маля в спокійних умовах, коли тварини відпочивають, супроводжується спокійними звуками, на які самка тихенько відповідає. Тільки-но самка починає рухатися, як слідом за нею поспішає і маля; при цьому родинна пара обмінюється енергійнішими і частішими звуками. У тривожній ситуації, коли необхідно втекти від небезпеки, мати швидко рухається, підштовхуючи поперед себе маля або притискує його ластами. Іноді маля сідає на спину матері і міцно тримається за неї передніми ластами, поки не мине небезпека. В тих випадках, коли маля розлучають з матір’ю, воно часто і голосно пищить. Так само поводить себе і самка.
У найперші дні маля плаває невміло, але вже через тиждень чудово плаває і пірнає. В разі небезпеки або в пошуках їжі самка і маля можуть залишатися під водою 4—5 хв. Маля часто грається з матір’ю, повзає на її спині, скочується з неї, підштовхує її головою. Мати завжди насторожі, щоб у разі небезпеки прийти йому на допомогу. Відомі випадки, коли смертельно поранена самка охороняла своє маля протягом трьох годин, поки сама не загинула. Інша самка не кидала своє поранене маля протягом кількох днів, аж до його загибелі.
Новонароджений дюгонь буває завдовжки 1,5 м, досить рухливий, дихає частіше, ніж дорослий.
Живуть дюгоні переважно в морі, в прісну воду заходять тільки випадково і ніколи не піднімаються вверх за течією, вибираючи мілководні місця в затоках і бухтах, де вода тече повільно, добре прогрівається сонцем і містить багато рослин. На сушу ніколи не виходять, а, залишившись без води під час відпливу, терпляче чекають припливу.
Живляться дюгоні 6 видами водоростей і морськими травами.
Тримаються поодинці або парами, інколи об’єднуються в групи і навіть у великі табуни. У липні 1893 р., наприклад, у затоці Мортон поблизу Брісбена (США) спостерігали табун, який налічував кілька сотень голів. Довжина його становила 5 км, ширина — близько 300 м. Сьогодні таку велику кількість тварин можна зустріти лише на узбережжі Шрі-Ланка.
Групи дюгонів більшу частину сезону проводять у межах певного ареалу, поки вони забезпечені їжею. Групи складають дорослі самці і самки з малятами різного віку. Зустрічаються також і поодинокі тварини. Найбільш високий рівень зв’язку виявлено у матері і маляти. Стійкіші зв’язки між тваринами однієї статі, ніж у різностатевих особин. Найменш стійкі об’єднання серед самців. Для дюгонів характерні так звані сімейні групи, які складаються з дорослого самця, самки і маля, а також окремі групи молодих самців. Нерідко останніх очолює старий самець. У цих групах спостерігається синхронний ритм опускання під воду і виринання. Вважають, що старі дюгоні в групах молодих самців виконують роль наставників і навчають їх різним прийомам добування їжі. Великі самці можуть бути також лідерами змішаних груп.
Ігри молодих дворічних самців-дюгонів, у яких вже з’явилися бивні, іноді проходять у сутичках: вони прагнуть вдарити один одного. Самці різного віку часто граються у воді: синхронно пірнають, крутяться навколо своєї осі і один навколо другого. Частина тварин спить на дні, деякі з них тримаються нерухомо парами і так відпочивають. У сонячну погоду, переважно вранці і ввечері, дюгоні граються активніше.
Як правило, у дюгонів немає конкуренції з іншими морськими ссавцями ні за ділянки проживання, ні за їжу. Вважається, що дюгоні можуть конкурувати за їжу з морськими черепахами, але в природі це майже не помітно.
Ворогами дюгонів є крокодили в річках, акули — в морях і океанах. Під час їх нападу дюгоні стають значно рухливішими, швидше плавають, пірнають, активно захищаються. Іноді дюгоні захищаються групою, агресивно нападають на крокодила й проганяють його.
Реакція дюгонів на людину віками створювалась на основі промислу цих тварин. Тому вони не підпускають людину на близьку відстань до себе і пірнають під воду.
Вік дюгоня можна досить чітко визначити на зрізі бивня. Гострі кінці бивнів у малят покриті емаллю, але чохол на них стирається вже через два роки. Бивень складається з дентину, який щороку наростає шар за шаром. Кількість річних кілець свідчить про вік тварини. Таким чином було встановлено, що деякі дюгоні досягають 20-річного віку.
Достовірних даних про чисельність дюгонів немає. Якщо в тропічній зоні Тихого океану, в основному на островах, внаслідок другої світової війни зменшилась їх кількість, то в акваторії Північної Австралії, і особливо в районі Великого Бар’єрного Рифу, тварин нині значно більше, ніж раніше.
У наш час на Землі збудовано понад ЗО великих океанаріумів, які відкриті для відвідувачів. У деяких з них не тільки демонструють дюгонів широкому колу глядачів, а й детально вивчають. Тільки в СІЛА і Японії діють 19 таких установ.
Неволю тварини переносять значно гірше, ніж ламантини, і важче переносять відсутність води.
У ряді країн — Норвегії, Англії, Нідерландах, Австралії та Новій Зеландії — є акваріуми, в яких періодично тримають дюгонів і ламантинів для показу. Всі ці океанаріуми і акваріуми різні за конструкцією, але в кожному з них є ряд басейнів з проточною водою. Найбільший Каліфорнійський океанаріум (СІЛА) має розміри 36X18 м.
В одному з флорідських зоопарків жив дюгонь масою 3 ц. Він щоденно споживав 40 кг картоплі, бананів, салату, помідорів і гарбузів. Він та його подруга знали свої клички, підпливали до наглядача, переверталися на спину, щоб їх пестили, після відповідної команди подавали ласт.
У стінках деяких басейнів вмонтовані ілюмінатори, крізь які ведуться спостереження за поведінкою тварин. Вода у басейнах, в яких ці теплолюбні тварини утримуються цілий рік, підігрівається і має постійну температуру — близько 25 °С. У басейни надходить свіжа і чиста морська вода, яка пропускається крізь спеціальні фільтри. Глибина басейнів — 4—6 м.
Дно становить собою сітку, яка піднімається в разі необхідності. Канали, якими сполучаються басейни, дають змогу переводити тварин з одного відсіку до іншого. В океанаріумах є багато інших пристосувань, серед них важливою є звукова ізоляція — спеціальне покриття, що . поглинає звуки. Адже звуки інших тварин перешкоджають роботі з дюгонями.
Для тих тварин, які хворіють, обладнані спеціальні басейни-ізолятори, в яких є все необхідне для надання медичної допомоги.
Іноді для утримання дюгонів використовують вольєри з сітки, які встановлюються на морі. Особливо ефективне використання невеличких бухт і заток, що наближає умови життя дюгонів до природних.
Щоб відловити дюгонів, їх човнами спочатку відтискують якнайближче до берега, а тоді натягують капронову сітку між двома човнами, У ?£У І потрапляють тварини.
Як тільки дюгонів витягають з води, їх краном у брезентових гамаках піднімають на палубу судна, де розміщують у спеціальні ванни з морською водою. На бортах ванн, щоб захистити проти поранень шкіри, прикріплюють поролон. У ваннах тварини проводять кілька годин, поки не закінчиться полювання і судно не піде до місця призначення.
Іноді дюгонів ловлять з катера — підпливають до тварини і, як тільки вона випливе з води за черговою порцією повітря, накидають на неї нейлонову сітку.
Транспортують дюгонів обережно. Випущені в басейн океанаріума, вони ведуть себе по-різному: одні тримаються якнайдалі від людей, інші постійно пірнають і вивчають приміщення, шукають з нього вихід. У перші дні тварини відмовляються від їжі. Багато з них гине від запалення легень. Пояснюється це тим, що в дюгонів після відлову і кількох днів голодування значно послаблюється організм. Дюгоні, які дістали значні травми під час відлювлювання і перевезення, часто гинуть через 2—3 дні від інфекцій. Вживаються всі заходи, щоб врятувати тварин — робляться профілактичні ін’єкції антибіотиків і вітамінів.
Іноді тварини заражені гельмінтами (глистами). Під час розтину їхнього тіла цих паразитів знаходили в багатьох внутрішніх органах — шлунку, кишечнику, печінці, легенях тощо. Буває, що вся відловлена група тварин заражена паразитами, які ослабляють організм тварин і роблять їх сприйнятливішими до інфекції. Адаптація у тварин продовжується два-три тижні. Час адаптації дюгонів до життя в океанаріумі скорочується, якщо людина сприяє цьому.
Дресирування дюгонів вимагає від людини великої уваги і спостережливості, розуміння поведінки тварин і знаходження індивідуальної методики дресирування.