Трупіалові

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 04-11-2011

ТРУПІАЛОВІ, родина Isteridae, включає птахів різних розмірів, по­чинаючи завбільшки з ворон і закінчуючи розмірами зяблика. Подо­вжене тіло, міцна будова тіла, довгий дзьоб і м’яке блискуче оперення з переважними чорним, жовтим і червоним кольорами є їх відмітними ознаками. Трупіали поширені виключно в Америці; всі види цих птахів товариські, спритні і добре співають; вони населяють ліси і живляться дрібними хребетними, комахами, м’якотілими, плодами і насінням. їхні гнізда, які за вишуканістю перевершують навіть гнізда ткачиків, підвішені на деревах колоніями.

Найвідоміший із північноамериканських видів цієї родини — балтиморський тру піал. Він характеризується дзьобом, що при­микає до оперення лоба на зразок носика глека, сильними довгополими ногами з гострими кігтями, закругленим хвостом, що ступінчасто коротшає з боків; переважний колір оперення — вогненно-оранжевий.

Навесні, незабаром після своєї появи, ці суто літні птахи починають класти яйця; їхні гнізда влаштовуються по-різному, залежно від клімату. У південних штатах вони звиваються з так званого іспанського моху; у північних же — підвішуються до гілок дерев і вимощуються з ніжного пуху і ниток; нерідко в їхніх гніздах знаходять цілі мотки ниток і шовку, які їм вдається вкрасти. Закінчивши спорудження гнізда, самка кладе 4—6 яєчок. Рухи трупіалів красиві і правильні, політ легкий і прямий, але осо­бливу досконалість вони виявляють під час лазіння. їхній спів простий, але вельми приємний, завдяки його повноті, силі та милозвучності.

Трубкозуб Африканський

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 03-11-2011

ТРУБКОЗУБ АФРИКАНСЬКИЙ, або папський (Orycteropus afer), на­лежить до родини Трубкозубі (Oryctervpodidae) ряду Трубкозубі (Tubulidentata). Трубкозуб досягає довжини майже 2 м, з яких на хвіст припадає близько 65 см, маса його 50—60 кг. Шкіра дуже товста і вкрита гладко прилеглим і досить обрідним, жорстким і щетинистим волоссям. Волосся на верхньому боці тіла дещо коротше, ніж на нижньому, де, особливо біля основи пальців, воно стирчить пасмами. Спина і боки мають жовту­вато-бурий колір із рудуватим відтінком, нижній бік і голова світлі, руду­вато-жовті, задня частина, корінь хвоста і кінцівки бурі; новонароджені дитинчата м’ясного кольору.

Трубкозуб живе в Південній і Середній Африці, від східного до за­хідного її берега, населяючи, подібно до броненосців, рівнини, пустинні місцевості і степи, де водяться мурашки і терміти. Це створіння, що живе самотньо, навряд чи більш товариське, ніж броненосці.

Трубкозуб спить цілий день, згорнувшись у глибокій норі, виритій ним самим, яку він закриває за собою, заткнувши отвір землею. Надвечір виходить на пошуки поживи. Бігає не особливо швидко, але робить при цьому дуже своєрідні і досить широкі стрибки. При цьому торкається землі всією ступнею, тримає голову із закладеними назад вухами перпен­дикулярно опущеною до землі, згинає спину і волочить по землі хвіст для підтримування рівноваги. Край морди проходить так низько над землею, що пасмо волосся, яке оточує ніздрі, замітає її. Час від часу трубкозуб зупиняється, щоб прислухатися, чи немає поблизу ворога, і йде далі. При цьому очевидно, що нюх і слух у нього розвинені найкраще. Швидким рухом морди він повертає кінчик носа на всі боки і подекуди допитливо піднімає вгору свою довгу морду, щоб шукати здобич за допомогою нюху. Так він просувається, поки не знайде слід мурашиної дороги. Тримаю­чись її, він доходить до житла мурашок і починає тут полювання абсолют­но так само, як броненосці або справжні мурахоїди.

Він виявляє неймовірну спритність під час риття. Декількох митей йому абсолютно достатньо, щоб зовсім заритися в землю, яким би не був твердим грунт. Риючи, він працює великими кігтями передніх кінцівок і з силою відкидає назад величезні грудки землі; задніми кінцівками він так далеко відкидає за себе вириту землю, що його оточує справжній дощ пилу. Підійшовши до житла мурашок або термітів, трубкозуб спочатку ретельно обнюхує його з усіх боків, потім починає рити й уривається в землю доти, доки не наштовхнеться на головне гніздо або один із го­ловних ходів комах. У такі головні ходи, які в горбиках термітів мають здебільшого 2 см в діаметрі, трубкозуб засуває свій довгий язик, залишає його там, поки він не вкриється мурашками, потім втягує його разом із мурашками до рота і повторює це доти, доки не насититься. Іноді він просто схоплює губами сотні мурашок відразу.

Удосвіта трубкозуб заривається в землю, причому для нього абсолют­но байдуже, знайде він свою нору чи ні, оскільки за декілька хвилин він зариється так глибоко, як вважає за потрібне для того, щоб провести день у цілковитій безпеці. Якщо нора виявляється недостатньо глибокою, то з наближенням небезпеки він риє далі. Ніякому ворогові неможливо проникнути за ним до нори, оскільки він із такою силою викидає вири­ту землю, що будь-яка інша тварина повертається назад. Навіть людині важко рити слідом за ним, і кожен мисливець через декілька хвилин ви­являється абсолютно вкритим землею та піском.

Трубкозуб надзвичайно обережний та боязкий і навіть уночі, почувши щонайменший шум, негайно заривається в землю. Слух дозволяє йому здалека помітити наближення великої тварини або людини; таким чином, він майже завжди виявляється в безпеці, перш ніж ворог наблизиться. Велика сила робить його, втім, здатним захищатися від різних небезпек. Як броненосець, він чимдуж притискається до стін нори, навіть якщо лише наполовину знаходиться в ній, міцно вчіплюється в землю своїми гострими кігтями, згинає спину і з такою силою притискує її догори, що стає майже неможливо відчепити хоча б одну ногу і витягти тварину.

У північних частинах зони його поширення самка приносить у травні-червні єдине дитинча, яке з’являється на світ голим і дуже довго живиться молоком матері. Однорічний трубкозуб дуже вкритий волоссям; пізніше через риття нір під землею волосся дедалі більше і більше стирається.

Лише у країнах, де часто проходять каравани, трубкозуб своїми норами завдає шкоди; взагалі ж він — швидше корисна тварина, ніж шкідлива.

Тритони

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 02-11-2011

ТРИТОНИ (Triturus) належать до ряду Хвостаті земноводні. Відріз­няються від саламандр більш подовженим тулубом, стисненим із боків, а також зубчастим шкірястим гребенем, який проходить посередині спини й уздовж плоского веслоподібного хвоста; живуть у воді, хоча дорослі особини дихають легенями.

Гребенястий тритон (Triturus cristatus) може послужити типовим представником усіх тритонів. Довжина його 13—14 см. Основний колір темно-бурий із чорними, білими і яскраво-жовтими плямами різного розміру. Живе у всій Європі, виключаючи крайні північні краї, і на Кавказі. На кінцівках у нього є перетинки; по землі рухається незграбно, дуже повіль­но, але у воді плаває добре, причому органом руху у нього є хвіст і лише частково ноги. Якщо басейн, у якому живуть тритони, пересихає, то вони продовжують жити на суходолі або впадають у стан, подібний до сплячки, і таким чином переживають несприятливий для них час. У сплячку впада­ють навіть молоді тритони, в яких ще не відпали зябра.

Ці тварини можуть також зносити дуже люті морози і після відліпи благополучно оживають.

Топірець

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 01-11-2011

ТОПІРЕЦЬ (Fratercula arctica) належить до родини Чистунові, вважа­ється одним із найдивніших морських птахів. Він середніх розмірів, має товсту голову, що сидить на короткій шиї, і дивної будови дзьоб. Якщо дивитися на дзьоб збоку, то він трикутної форми, дуже стиснений із бо­ків, має спереду декілька борозенок і закінчується гострим, дуже ріжучим кінцем. Ноги мають по три пальці, сполучені плавальною перетинкою; крила вузькі, хвіст дуже короткий. Верхня частина спини чорна, нижні частини тіла білі, а боки сірі або чорнуваті. Живе топірець у Льодовитому океані і в північній частині Атлантичного океану до 80° пн. ш. На єв­ропейських берегах Льодовитого океану це найчисленніший мешканець пташиних гір. Узимку він часто з’являється у більш південних країнах, хоча не належить до перелітних птахів.

Найпримітніше, що вражає в цьому птахові, — це його дивний політ просто над водою, причому здається, що він ковзає по поверхні хвиль. Топірець також пірнає без жодного напруження, безшумно, і залишається під водою до 3 хв, досягаючи, кажуть, 60 м глибини. Голос топірця від­різняється від голосу інших подібних птахів дуже низьким тоном. Поживу його складають дрібні ракоподібні та маленькі риби, що служать кормом для пташенят. У середині квітня, коли розтане сніг, топірці з’являються на пташиних горах, і кожна пара відшукує свою стару нірку або вириває нову. Самка кладе тільки одне,, порівняно дуже велике, яйце і разом із самцем по черзі насиджує його протягом 5 тижнів. Батьки однаково ніж­но прихильні до дитинчат, і самець бере на себе всі турботи виховання, якщо самка випадково загине.

Товсторіг

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 31-10-2011

ТОВСТОРІГ, або баран канадський сніговий (Ovis canadensis), на­лежить до родини Порожнисторогі підряду Жуйні. Річардсон повідом­ляє, що тварини ходять зазвичай групами від 3 до ЗО особин. Вівці і ягнята утворюють стада; старі барани, за винятком часу спаровування, тримаються окремо по декілька голів або ж живуть поодинці. У грудні вони об’єднуються з вівцями, і тоді відбуваються серйозні поєдинки між баранами. Решту часу тварини мирно живуть між собою. У червні або липні вівці ягняться; вперше мають по одному, пізніше по двоє дитинчат, яких матері дуже скоро починають водити на найнеприступніші висоти.

Способом життя товсторогі барани істотно не відрізняються від своїх родичів, навіть від козерогів. Вони чудово деруться по горах. Як тільки помічають щось незнайоме, то втікають на стрімкі скелі і там стають на самісінький край, щоб оглянути місцевість. Познайомившись із люди­ною, починають боятися її такою ж мірою, як і іншого свого найзлішого ворога — вовка. М’ясо баранів їдять як білі, так і індіанці, але воно має особливий овечий запах, який дуже помітний у самців, особливо в період спаровування.

Під час битви за самку двоє баранів-товсторогів розходяться метрів на п’ятнадцять, потім на повній швидкості мчать один на одного і зіштов­хуються рогами з таким тріском, що гуркіт лунає по околиці на сотні ме­трів. Ця дуель триває доти, доки один із них, оглушений або знесилений, не залишить поле бою.

Токо

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 29-10-2011

ТОКО, або тукан великий (Ramphastos toko), належить до родини Туканові. Оперення його рівномірно-чорне; надхвістя — світло-криваво-червоне; щоки, горло, защічна і передня частина шиї, а також верхні покрив­ні пера хвоста — білі, на живому птахові вони мають злегка жовтуватий відтінок. Досить великий, високий дзьоб яскраво-оранжевого кольору, краї його мають декілька щербин; до спинки і на кінці нижньої поло­винки — вогняно-червоний; кінець верхньої половинки і краю розщепу перед головними пір’їнками — чорні. Перед оком трикутна пляма жовт­ково-жовтого кольору. Очний обід кобальтово-синій, райдужна оболонка темно-зеленого кольору; ноги світло-голубі. Довжина досягає 57 см, дов­жина крила — 23, а хвоста — 14 см.

Великий тукан живе в підвищених частинах Південної Америки від Гвіани до Парагваю включно, але трапляється і в середній Америці. Ту­кани живляться плодами, комахами і дрібними хребетними. Коли п’ють, то занурюють у воду кінчик великого дзьоба, наповнюють його, дуже втягуючи в себе повітря, і потім підводять дзьоб догори кількома порив­частими рухами.

Гніздяться тукани в дуплах дерев і кладуть по двоє яєць. Пташенята скоро вбираються у красиве оперення батьків, але дзьоб набуває власти­вого йому красивого забарвлення тільки на другому або третьому році.

Тля

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 28-10-2011

ТЛЯ, родина Aphididae, дуже велика і включає багато цікавих комах, які мають велике значення для сільського господарства.

Звичайна ялинова тля (Chermes abietis) завбільшки не більша за пі­щинку, товста, неповоротка, з маленькими ніжками і довгим хоботком. Як тільки настає весна, пробуджена від сплячки тля починає смоктати де­ревні соки, тіло її поступово набухає, вона неодноразово линяє і нарешті починає класти яйця, яких буває 100-150 штук. Наприкінці травня з них з’являються личинки, які повзають по хвойних стеблах, запускають свій хоботок під шкірку і починають смоктати; внаслідок цього на дереві утво­рюються потворні нарости і викривлення гілок. Серед тлі розрізняють два покоління: одні залишаються постійно на рідній гілці і тут умирають, другі розпускають крила і перелітають на сусідні дерева, де відкладають яєчка, з яких виходять личинки, що зимують.

Відомі: зелена тля (Aphis mail), що живе на плодових деревах, горо­бинова тля (Aphis sorbi), яка трапляється на яблуні та горобині, горохова тля (Aphis ulmariae), що живе на різних бобових рослинах, трояндова тля (Aphis rosae), яку можна побачити на кожному кущі розанця.

Уся ця тля у вигляді безкрилих особин з’являється рано навесні, після того як перезимувала під листям, і потім розмножується шляхом наро­дження живих дитинчат.

Помічено, що утворення крилатих особин і кладка зимових яєць за­лежать від несприятливих зовнішніх умов, за яких доводиться жити кома­хам. Якщо у тлі достатньо поживи і якщо усунути холод, що їм загрожує, як це, наприклад, буває в теплицях, то незаймане розмноження тлі може тривати безперервно протягом декількох років.

Тирани королівський

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 27-10-2011

ТИРАНИ КОРОЛІВСЬКИЙ (Tyrannus tyrannus) належить до родини Тираннові. Довжина його — 21 см, розмах крил — 36, довжина крила — 12, довжина хвоста — 9 см. У нього м’яке і блискуче оперенім, що подовжу­ється на голові на зразок чубка. Зверху воно темно-сіре, на голові темніше, знизу сірувато-біле, на грудях із попелясто-сірим нальотом. Вузькі пір’їнки чубка прекрасного вогняно-червоного кольору, облямовані жовтою смуж­кою. Шия і горло білі. Махові і рульові пера буро-чорні, останні до краю темніші і, як і покривні пера крил, на кінці білі. Очі темно-бурі, дзьоб чор­ний, ноги сірувато-блакитні. У самки оперення тьмяніше і темніше.

Коли наближається час висиджування дитинчат, політ цих птахів змі­нюється. Птахи тоді літають на висоті 20—30 м над землею, дуже тріпо- чучи крилами, при цьому вони безупинно видають гучний крик. Самка прямує за самцем, і обоє, мабуть, видивляються місце для гнізда. Водно­час вони звертають увагу і на комах, звертають за ними зі свого шляху то в один бік, то в другий і майстерно, з розмаху, схоплюють помічених мух або метеликів. Стомившись, обидва птахи сідають поруч на гілку, щоб відпочити. Коли місце гніздування знайдено, парочка відшукує на землі сухі гілки, підіймається з ними до горизонтального сучка і влаштовує на ньому основу колиски для своїх пташенят. Туди складаються клапті бавовни, клоччя, шерсть та інші подібні матеріали, які додають гнізду на­лежної міцності. Внутрішні стіни викладаються досить щільно тонкими корінцями і кінським волоссям. У готове гніздо самка кладе 4-6 яєчок завдовжки близько 25 мм і завширшки 19 мм, з неправильними коричне­вими цятками на червонувато-білому тлі, і починає насиджувати. Самець в цей час сидить на гілці біля самки. Якщо помітить ворону, шуліку або орла, то раптово злітає, наближається до цього, без сумніву, досить небез­печного супротивника і з люттю нападає на нього.

М’ясо тиранна ніжне і смачне, ось чому багатьох із цих птахів пере­слідують.

Тигр

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 26-10-2011

ТИГР (Рапіhеrа tigris) — найстрашніша з усіх кішок, хижак, перед ЯКИМ навіть людина виявляється майже безпорадною істотою. Освоєння В людиною дедалі нових територій не тільки не витіснило і не знищило тигра, подібно до інших хижаків, а, навпаки, примусило його наблизитися до людського житла, а в деяких місцях йому навіть вдалося потіснити людину.

Тигр є дуже красивою кішкою з чудово забарвленим хутром. Він вищий і стрункіший, ніж лев, але аніскільки не поступається йому красою і силою. Довжина його тіла від носа до кінчика хвоста визначається досить І по-різному. Еліот наводить дуже наочний приклад того, наскільки несхожі виміри, зроблені різними спостерігачами: один із них визначив довжи­ну тигра 284 см, а двоє інших вказали довжину того ж тигра 355 і навіть 365,7 см. Цілком можливо, що в деяких місцевостях тигри досягають осо­бливо великих розмірів і серед них трапляються справжні велетні.

Тулуб тигра дещо тонший, а голова кругліша, ніж у лева; хвіст без китиці на кінці; шерсть досить коротка і гладка, а на щоках дещо подо­вжена у вигляді бакенбардів. Самка нижча зростом, і бакенбарди у неї ко­ротші. У тигрів, що мешкають у більш північних країнах, шерсть узимку густіша і довша, ніж у тих, які живуть на спекотних рівнинах Індії. Хутро тигра дуже красиве: на світлому іржаво-жовтому тлі чітко виділяються темні смуги, що цяткують хугро на череві; на внутрішніх боках кінцівок, під хвостом, на губах і на нижніх частинах щік хутро майже біле. У пів­нічних тигрів жовтий колір хутра дещо темніший, ніж у тих, які живуть у джунглях. Від спини з боків тягнуться поперечні чорні смуги досить неправильного малюнка, причому відстань між ними буває різна в різних особин. Деякі з цих смуг діляться на частини; суцільні смуги темніші. Хвіст світліший за тулуб і також поцяткований чорними кільцями. Вуса білі. Зіниці очей круглі, райдужна оболонка жовтувато-бура. Дитинчата забарвлені точнісінько так, як і дорослі особини, тільки жовтий колір їхнього хутра дещо світліший.

Зона поширення тигра дуже велика, оскільки він живе не тільки в спекотних країнах Азії, наприклад в Індії, а й у багатьох інших місцях цієї величезної частини світу, яка за розмірами набагато більша за Європу. Він трапляється навіть у Південно-Східному Сибіру. Північна межа зони поширення тигра проходить на північ від широти Берліна (слід відзна­чити, що Сибір має набагато холодніший клімат, ніж європейські країни, які лежать на тих самих широтах).

Усі тварини мають підставу боятися тигра. У тропічних країнах багато тварин видають гучні звуки, коли почують тигра. Вони знайомі з ним і з досвіду знають, яка небезпека їм загрожує, коли тигр виходить зі свого лігва. Занепокоєння оленів, павичів, інших птахів, а особливо мавп дає мисливцеві дуже важливі вказівки про наближення небезпечного звіра. Форзіт д’а.інші наводять багато прикладів діяльної участі мавп у полю­ванні на тигрів. Так, довго переслідувана тигриця, яка зжерла вже багато людей, неодмінно б сховалася у скелястій ущелині, якби старий гульман (один із видів мавп), що бігав по скелях, не показав мисливцеві її при­тулку своїм криком і жестами.

Голос тигра за силою не може порівнятися з голосом лева. Зазви­чай він видає протяжний тужливий звук, який іноді досить швидко по­вторюється і закінчується трьома або чотирма короткими звуками. Крім того, він може видавати низький горловий звук «а-о-ун». Коли тиф дуже здивований або переляканий, то голосно скрикує «ху-аб» або «вау»; коли сердиться, то глухо гарчить, а під час нападу на здобич видає лютий крик, схожий на сухий кашель.

Тигра не можна вважати хоробрим звіром: він не тільки обережний і нерішучий, а й навіть боязкий, хоча належить до хитрих і підступних хи­жаків. Коли тигру вперше доводиться зустрічатися з людиною, він завжди втікає від неї. Більшість тигрів втрачає самовладання від сильного шуму й енергійних жестів, і, ймовірно, жоден із них не може протистояти холод­нокровному і рішучому супротивникові. Але багато тигрів переконуються на досвіді, що з людиною їм неважко впоратися, і тоді вони стають дуже небезпечними, оскільки підстерігають беззахисних людей і несподівано нападають на них. Деякі місцевості стають майже нежилими внаслідок хижацьких набігів тигрів; стверджують, що піші переходи від одного села до іншого іноді можливі тільки у супроводі декількох сміливих мисливців і лише із запаленими факелами, якщо подорож відбувається вночі. На околицях сіл і навіть біля самих хатин тигри іноді хапають людей серед білого дня і, трапляється, примушують їх кидати свої житла. Найчастіше потерпають від тигрів люди, які живуть самотньо в лісах або на полях, наприклад пастухи, дроворуби, землероби; особливо погано доводиться пас*гухам, які повинні захищати не тільки себе, а й стада. Листоноші та­кож часто стають їхньою здобиччю.

Люди однаковою мірою стають жертвами тигрів, як і інших хижих тварин, і відбувається це переважно тільки тоді, коли вони самі напада­ють на тварин. Іноді тигри першими нападають на людей, але кількість жертв у таких випадках, до речі досить рідкісних, незначна.

Деякі індійські князі дотепер забороняють у своїх володіннях тигрове полювання, вважаючи його царською забавкою і надаючи право на нього тільки самим собі, але в інших місцях, де багато європейських поселень і англійці посилено винищують тигрів, їх майже зовсім не залишилося. У давнину індійські князі влаштовували великі полювання на тигрів, при чому головну роль відігравали урочиста обстановка, наявність величезно­го почту, шум і блиск табірного життя; тигрів убивали дуже мало.

Характери у тигрів досить різноманітні, і, за словами добрих знавців, залежно від їхньої здобичі тигрів можна поділити на три головні групи: тигри, що знищують дичину, тигри, які нападають на худобу, і тигри-людоїди. Тигри, які переслідують дичину, уникають жител людини, оскільки справжнім їхнім житлом слід вважати безлюдні місцевості. У разі необ­хідності тиф легко переселяється з однієї місцевості до іншої, Йдучи за дичиною, що переміщується в різні сезони року з місця на місце; отже, ці тигри трапляються в горах, на рівнинах, а також у горбистих місцевостях. Для мисливця такий тигр, звичайно, часто буває суперником, але для хлі­бороба це добрий приятель, який відіграє роль майже свійської тварини, що рятує посіви, наприклад, від оленів, диких кабанів, які дуже шкодять хліборобові і яких він не знає як позбутися. Тигри, що ганяються за ди­чиною, зазвичай менші зростом і спритніші, ніж інші, хоча серед них трапляються і дуже великі екземпляри. До цієї групи належить найбільша кількість тигрів; у спекотну і суху пору року вони збираються біля річок і озер, які ще не пересохли.

Тигри, які викрадають худобу, оселяються зазвичай поблизу сіл і най­частіше вибирають собі здобич серед свійських тварин: худобу нерідко вига­няють на пасовище або залишають уночі бродити без нагляду між хатинами, але в більшості випадків господарі замикають її на ніч у добре обгороджених хлівах, і тому тигри привчаються хапати здобич удень, переважно в після­обідній час. Якшо тигра не переслідують і не лякають, він живе постійно поблизу певних сіл; інакше він поширює далі свої набіги. У Майсурі (Індія), в одній місцевості площею 800 квадратних кілометрів, жили 8 тигрів із тих, що вбивають худобу. Іноді тигри задовольняються козами, вівцями, ослами, а при нагоді хапають оленів, кабанів та іншу дичину. Тільки старий, зажи­рілій і розпещений тигр задовольняється виключно рогатою худобою; тоді він обирає собі зручну місцевість, де може знайти достатньо м’яса і води. Із жителями сіл такий тигр співіснує на умовах взаємної поблажливості; через кожні три або чотири дні він регулярно вбиває одну худобину. Пастухи, що вже знають, як поводитися з тиграми, часто сперечаються з ними через здо­бич і намагаються їх прогнати. Іноді й сильні бики вдало захищають стадо від нападів хижака. З іншого боку, тигри, яким іноді довго не вдається за­різати худобину, при нагоді загризають тварин про запас, причому кількість жертв буває 3—5 за один день.

Але за кількістю вбиваної тигром рогатої худоби не можна, звичайно, судити в цілому про заподіювану ним шкоду. Індуси взагалі не вбивають рогатої худоби, і тому в кожному селі можна побачити велику кількість старих і хворих тварин, які можуть лише поширювати різні хвороби. Здо­рову молочну і робочу худобу поселяни ретельно оберігають і захищають від нападів хижаків. Тигр дає певну користь і тим, що знищує і відгонить диких травоїдних тварин, які загрожують полям спустошенням. У деяких місцевостях люди ризикують засівати поля тільки тому, що знають про існування там тигрів і леопардів. Тому хлібороби бувають незадоволені, коли мисливці вбивають дуже багато тварин, що живляться дичиною, які для них служать ніби польовими сторожами.

Тигр-людоїд — частіше не що інше, як колишній винищувач худоби, що втратив до них будь-який страх унаслідок частих зіткнень із людьми, особливо з пастухами..Людоїдами бувають частіше самки, ніж самці, на­певне тому, що вони повинні піклуватися про своїх дитинчат; іноді людо­їдом буває поранений або дешо понівечений тигр, який не може звичай­ним способом себе прогодовувати. Оскільки на людину легше напасти і легше її здолати, ніж свійську чи дику тварину, тигр, який уже перестав боятися людей, нападає на них, коли впевнений, що не наражає себе на небезпеку. Дитинчата, яких мати вигодувала людським м’ясом і які були свідками її нападів, звичайно, швидше за інших зважаться накинугися на людей. Тигри стають людоїдами переважно в тих місцевостях, куди тільки у певну пору року приганяють стада і де після їх відходу тигри — вини­щувачі худоби — бувають змушені внаслідок браку поживи нападати на людей. Тигр-людоїд не виявляє більшої сміливості, ніж інші тигри; він, щоправда, дуже нахабний, але боязко втікає від озброєних людей і напа дає на самотніх та беззбройних, яких чудово вміє розпізнавати. Полювати на нього вельми важко, оскільки він унаслідок свого способу життя кра­ще за інших тигрів знає звички людей.

Зазвичай кажуть, що тигр, як і лев, полює таким чином. Визначивши відстань, він притискається до землі, а потім великим стрибком кидається на жертву. Проте не зовсім так: головна сила його нападу полягає в не­сподіванці. Якщо він зумів непомітно підкрастися до здобичі, то схоплює тварину без жодного стрибка; якщо здобич досить далеко, він наближа­ється до неї кількома швидкими стрибками, якщо ж жертва тікає, він за нею женеться, прагнучи поранити задні ноги великих тварин сильними ударами передніх лап; іноді, якщо це можливо, тиф намагається випе­редити здобич, пробираючись через гушавину і ще раз кидаючись на неї збоку. Удари його лап рідко бувають настільки сильними, що ламають великі кістки. Часто вважають, що рани, завдані тигром, дуже тяжкі та важко загоюються, але Фейрер заперечує це, спираючись на власний до­свід лікаря і мисливця. Великих звірів тигр убиває точнісінько так, як лев, переламуючи їм шийні хребці. На думку Форзіта і Бальдвіна, він хапає тварину зубами за потилицю, але частіше, за словами Сандерсона, Стерндачя, Бленфорда й інших, за горло, а потім уже лапами переламує йому шию. Із декількох сотень жертв тільки дві мали рани на потилиці, а в усіх інших було перегризене горло; до того ж тигрові важко напасти зверху на великих, особливо на рогатих, тварин.

Тигр зазвичай, коли стемніє, тягне свою здобич у густі куші; іноді, втім, він її недалеко відносить. Сандерсон засвідчує, як очевидець, що сильний тигр-самець проніс важкого бика через густий чагарник на від­стань 300 кроків. Коли йому не заважають, він наїдається вволю і, за до­стовірними відомостями, може з’їсти заразом близько 30 кілограмів м’яса. Він майже завжди починає із задньої частини, тільки зрідка з боків. Під час їди він не раз підходить до найближчого водопою і багато п’є, причо­му іноді опускає голову у воду до самих очей, чавкає і пирхає, неначе хоче гарненько промити собі пащу. Після ситної поживи тигр засинає і довго насолоджується дрімотою, спричиненою повним насиченням; він встає, тільки щоб напитися. Увечері наступного дня між 4 і 9 годинами тигр за­звичай повертається до своєї здобичі, щоб знову поїсти, якщо тільки зна­йде її залишки: ними живиться багато дрібних хижаків, які, побачивши тигра, поспішно втікають.

Існує багато різних, іноді дуже оригінальних, способів полювання на тигрів. Влаштовують різного роду пастки, часто у вигляді глибоких ям, куди тигр провалюється. Окрім людини, у тигра, здається, немає ворогів, за винятком, можливо, індійського дикого собаки.

Час спаровування у тигра різний і залежить від клімату його батьківщи­ни. На півночі, кажуть, спаровування відбувається саме за три місяці до по­чатку весни. У південних країнах, за спостереженнями, проведеними в Індії, спаровування не пов’язане з якоюсь порою року; народження дитинчат від­бувається в різні місяці. Знавці способу життя тигрів стверджують, що тигр народжує не щороку, а через два або три роки; так, при матері знаходять або дуже молодих, або дорослих дитинчат, але ніколи не помічали котенят-по-годків, що мало б трапитися, якби тигр народжував щорічно. Під час спаро­вування голос тигрів чугно частіше, ніж іншим часом. Часто декілька самців збирається близько одного тигра, багато самців гине в боротьбі один з одним під час тічки у самок, які гинуть рідко. Причина в тому, що самки обереж­ніші, ніж самці. Через 100 або 105 днів після спаровування тигр народжує двох-трьох, іноді й чотирьох, а в окремих випадках п’ятьох і навіть шістьох дитинчат, причому влаштовує своє лігво в непрохідній гущавині чагарників або високих трав. Новонароджені тиіренята удвічі менші за домашню кішку і, як усі котенята, дуже милі. У перші тижні тигр залишає своїх дитинчат дуже ненадовго, тільки щоб угамувати сильний голод, але, коли вони трохи підростуть, робить триваліші вилазки.

Спаровування у тигрів відбувається недуже шумно, воно супроводжу­ється зазвичай глухим гарчанням і бурчанням. Із новонародженими ди­тинчатами мати поводиться дуже ніжно. Молоді тигренята народжуються зовсім сліпими або з очима, які трохи розплющилися, але ростугь швидко і скоро починають гратися зовсім по-котячому зі своєю матір’ю.

Тетерук польовий

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 25-10-2011

ТЕТЕРУК ПОЛЬОВИЙ (Lуrurus tеtrіх) належить до родини Тетерукові. Це досить стрункий птах із сильним дзьобом, ногами, опереними не тільки до пальців, але й між ними, короткими крилами, тупими і кори­топодібно увігнутими зсередини; хвіст у самців має характерну глибоку виямку. Оперення самців загалом чорне; голова, шия і нижня частина спини — синя, на крилах біла перев’язь, нижнє оперення хвоста — чи­сто-білого кольору. Зона поширення тетерука охоплює приблизно ті ж самі країни, що й у глухаря, але він не поширений так далеко на південь і дещо далі йде на північ. На Кавказі місце тетерука посідає споріднений йому кавказький тетерук, відкритий лише 1875 року.

Він майже так само міцний статурою, як і глухар, але спритніший. Він дуже чуйний; зір і слух його чудові. Голос тетеруків різний, залежно від статі; закличний крик їх — дзвінкий, уривистий свист; а під час току­вання крик самців являє собою таку різноманітність звуків, якої навряд чи можна чекати від цього зазвичай мовчазного птаха. Пожива тетерука відрізняється від поживи глухаря: вона ніжніша і складається з бруньок, листя, ягід, зерен і комах. Улітку він їсть ягоди чорниці, брусниці, малини й ожини; взимку — ягоди ялівцю, бруньки вересу, берези і буку, а іноді зелені шишки хвойних дерев; голок вони ніколи не чіпають. Пташенята майже виключно вигодовуються комахами.

Самці і самки живуть самі по собі, але більш чи менш численними зграями. Найкрасивішим весняним видовищем слід вважати тетерукові токи. В середині травня тетерка готується до кладки. її гніздо — проста ямка, вирита в землі та вистелена кількома прутиками; воно влаштовується наскільки можливо в безпечному місці, між високою травою, під кущами тощо.