Сцинкові

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 12-10-2011

СЦИНКОВІ, родина Sсіпсіdае. Сцинкові утворюють численну роди­ну, яка включає 25 родів і 375 видів різноманітної форми: вони являють собою, як звичайно говорять, поступові переходи від ящірок до змій, бо мають недорозвинені кінцівки і подовжений тулуб. Кінцівки, якщо вони взагалі є, завжди короткі, в деяких їх лише дві, у багатьох же вони зовсім нерозвинені, мають по 5 пальців. Зуби прикріпляються своїми ко­ренями до внутрішнього краю зубного жолобка; язик короткий, вільний; переважно помітні зовні вуха вкриті іноді лускою; в окремих випадках зовнішнього вуха зовсім немає. Очі мають великі зіниці і майже завжди рухомі повіки, з яких нижня більша і має посередині прозору шкірку, наче віконце. Голова вкрита правильними щитками; спина, черевце і боки — такими ж самими лусками, схожими на риб’ячу луску, що містять кісткову речовину. Бічної складки немає; також відсутні стегнові та анальні залози.

Зона поширення сцинкових дуже велика. Вони живуть у всіх частинах світу від крайніх меж помірного поясу до екватора; особливо вони чис­ленні в Австралії, на островах Великого океану в Ост-Індії й Африці, тоді як у Європі та Америці їх небагато. Вони можуть, якщо і не так швидко, то все ж таки зі спритністю крота рухатися під поверхнею землі. Майже всі відомі види мешкають на сухих місцях і бояться або принаймні уни­кають води, хоча і трапляється, що їх можна побачити безпосередньо на морському березі за межами припливу. Найчастіше вони селяться там, де невеликий шар піску вкриває грунт, крім того, серед каміння. Полюють на всіляких дрібних тварин.

Суріката

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 11-10-2011

СУРІКАТА (Surісаtа surісаtа), яка належить до родини Віверові, по­ширена в Африці від озера Чад до передгір’їв мису Доброї Надії. Голова з вузькою довгою мордою, високі кінцівки, чотирипалі лапи, хвіст, рівно­мірно по всій довжині вкритий обрідною шерстю, і, нарешті, відсутність першого псевдокутнього зуба — все це відрізняє сурікату від схожих на неї мангуст. Кінцівки цієї тварини служать найхарактернішою її прикме­тою: вони озброєні довгими і міцними кігтями, які, особливо на передніх лапах, досягають такого розвитку, як у жодного з членів цієї родини. За допомогою цих кігтів суріката легко вириває досить глибокі ходи. У сам­ки під хвостом є два залозистих мішки.

Ця маленька тварина на високих кінцівках досягає завдовжки 50— 60 см, з яких майже половина припадає на хвіст. Шерсть досить груба, сірувато-бурого кольору з жовтуватим відтінком; на цьому тлі на задній частині спини виділяються від восьми до десяти темних смуг. На ногах шерсть світліша, сріблястого кольору; губи, підборіддя і шоки білі; кінчик морди, кільце навколо очей, вуха і кінчик хвоста чорні. Очі мають велику круглу зіницю і коричневу або сріблясто-сіру райдужну оболонку.

Під час ходи суріката спирається на землю майже всією ступнею, од­нак при цьому не згинає кінцівок. Прислухаючись до чогось, вона під­водиться на задніх лапах; іноді буває, що вона робить у цьому положенні декілька кроків уперед. Із органів чуття найбільше, мабуть, розвинений нюх; слух у неї поганий, зір не дуже розвинений. Поживу свою вона шу­кає, обнюхуючи все довкола. Знайшовши який-небудь предмет, що при­вернув її увагу, вона хапає його передніми лапами, обнюхує, кілька разів повертає, знову обнюхує, підносить до рота і з’їдає. Молоко, яке вона дуже любить, хлебче, як і всі інші рідини. Бігаючи назад і вперед, суріката раз у раз видає тихий крик, схожий на «уй-уй».

Сумчастий диявол

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 10-10-2011

СУМЧАСТИЙ ДИЯВОЛ (Sarcophilus harrisi), Тварина дістала таку бага­тозначну назву завдяки своїй неймовірній дикості. Вона зовсім не приру­чається. У неволі, навіть за умови найретсльнішого догляду, він не втрачає своєї дикої вдачі і ніколи не полюбить і не впізнаватиме людину, яка годує і доглядає його. Сумчастий диявол має міцний тулуб, голова дуже велика, незграбна, товста, з широкою мордою. Вуха короткі, зовні вкриті шерстю, всередині голі та складчасті. Очі маленькі, зіниці круглі. Ніс голий, губи усаджені численними бородавками. Хвіст короткий, конічної форми, дуже товстий біля основи і швидко стоншується; низькі, дещо криві кінцівки приблизно однакової довжини. У зубній системі на один псевдокутній зуб менше, ніж у сумчастого вовка. Шерсть складається з короткого, що ніде не подовжується, м’якого волосся; хвилясто закручене волосся вусів товсте, щетинисте і коротке, пасмо щетини на щоках надзвичайно довге. Голова вкрита обрідною чорною шерстю, що аж просвічує червонувата шкіра. На грудях сумчастого диявола знаходяться біла краватка і дві білі плями; решта тіла вкрита чорною шерстю. Довжина тіла тварини досягає одного метра, з яких на хвіст припадає близько ЗО см.

Це справжня нічна тварина; він так само боїться денного світла, як і сумчастий вовк або наші сови. Світло, мабуть, дійсно викликає біль. За тваринами, що містяться в неволі, спостерігали: коли їх виносили на світло, вони негайно квапливо і перелякано прагнули знайти найтемніше місце в клітці, корчилися, відверталися і прагнули захистити очі від украй неприємної дії світла за допомогою постійних рухів мигальної перетин­ки. Поки сонце не зайшло, сумчастий диявол ховається в найтемніших і глибоких норах, у розколинах скель, під корінням дерев і тут впадає в глибокий сон, схожий на смерть; тоді його не може розбудити навіть шум полювання. Після настання. ночі він залишає лігво і бродить, шукаючи здобичі. При цьому він виявляється відносно швидким і моторним у своїх рухах та витривалим у бігу; але все-таки спритністю і гнучкістю поступа­ється віверам і куницям, з якими хотіли його порівнювати. Його постава і деякі звички нагадують ведмедя. Під час ходи він ступає всією ступнею, а коли сидить, то спирається, як собака, на задню частину.

Люто нападає він на всіх тварин, які трапляються на його шляху. Відшукує здобич як серед хребетних, так і серед безхребетних; з того, що дає йому ця небагата країна або море, він не гидуватиме нічим, оскільки його ненажерливість не поступається його люті. Під час своїх хижацьких набігів диявол видає звуки, які є чимось середнім між звуч­ним гавкотом і бурчанням. Його ненажерливість часто призводить до загибелі. Він іде, не замислюючись, у будь-яку пастку і бере будь-яку приманку: чи це шматочок м’яса якого-небудь хребетного або ще щось. Важче, кажуть, полювати на нього з собаками; відчувши небезпеку, він у бійці виявляє надзвичайну хоробрість і захищається до кінця, навіть із сильнішим супротивником. Міцні щелепи, страшні зуби, скажена лють і безстрашність часто дозволяють йому відбивати напад собаки. І справді, навряд чи знайдеться такий мисливський собака, який забажав би стати з ним до бою.

Сумчастий вовк

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 08-10-2011

СУМЧАСТИЙ ВОВК, або тасманійський, тилацин (ТhуІасіnus cynosephalus), — єдиний представник особливого роду, що нині живе, небез­підставно має таке ім’я; він насправді схожий на дикого собаку. Його видовжене тіло, форма голови, відокремлена від решти голови морда, стоячі вуха, злі очі, а також піднятий догори хвіст нагадують собаку, тіль­ки кінцівки відносно короткі, і зуби істотно відрізняються.

Сумчастий вовк — найбільший з усіх м’ясоїдних сумчастих. Довжина його тіла перевищує 1 м, довжина хвоста 50 см, старі самці, як запевня­ють, стають ще помітно більшими, досягаючи загальної довжини близько 1,9 м. Коротка, пухнаста шерсть сіро-бурого кольору, на спині з 12—14 чорними поперечними смугами. Волосся на спині біля коренів темно-буре, а кінчики його жовтувато-бурі; волосся на череві блідо-буре біля і коренів і буро-біле на кінцях. Голова світлого кольору, ділянка очей біла; біля переднього куточка ока знаходиться темна пляма, а над оком смуж­ка. Кігті бурі. Ззаду на спині шерсть подовжується і досягає на стегнах найбільшої довжини. Шерсть не дуже обрідна, але коротка і дещо кошла­та. Хвіст лише біля основи вкритий м’якою шерстю, а’далі ~ жорсткою. Морда тварини має абсолютно інший вираз, ніж у- собаки, привертають увагу далеко розрізаний рот і великі очі.

Сумчастий вовк живе в Тасманії. На початку європейської колонізації його було багато, він завдавав багато клопотів і збитків скотарям, оскіль­ки настирливо відвідував стада овець і пташарні. З’явилася вогнепальна зброя — і йому довелося відійти далі всередину острова. Тут у деяких гористих місцевостях він усе ще водиться, найчастіше на висоті близько 1000 м над рівнем моря.

Розколини скель у темних, майже неприступних для людини ущелинах, природні або вириті ним самим глибокі нори є його денним притул­ком; звідси він здійснює свої хижацькі набіги.

Сумчастий вовк — нічна тварина і дуже боїться яскравого світла. Ймовірно, завдяки цій чутливості до світла вдень він неповороткий і неспритний, вночі ж, навпаки, бадьорий, енергійний і часто навіть сміливий і небезпечний; не боїться боротьби і часто виходить із неї переможцем, оскільки єдиними небезпечними ворогами його можуть бути тільки соба­ки. Якщо він і не найдикіший з усіх хижих сумчастих, то в будь-якому разі набагато сильніший і сміливіший від своїх родичів і вже тому заслуговує на свою назву. Він завдає стільки ж шкоди, як і його північний тезко.

Пожива сумчастого вовка складається з дрібних тварин, яких він може добути і здолати; при цьому він знищує як хребетних, так і безхребетних, починаючи від комах і молюсків. Там, де гори доходять до морського бе­рега і де переселенці не дуже закріпилися, він бродить вночі уздовж бере­га, винюхує і відшукує всіляких тварин, яких викинули хвилі. Двостулкові й інші молюски, яких тут дуже багато, є його основною поживою, якщо тільки щастя не посміхнеться і море не приготує йому бенкет, викинувши на берег напівгнилу рибу або тюленя. Але сумчастий вовк іноді й сам полює. На порослих травою рівнинах і в низинах він переслідує швидкого кенгуру, а в річках і ставках — качкодзьоба, незважаючи на його вміння плавати і пірнати. Якщо він дуже голодний, то не гребує будь-якою їжею і не боїться навіть гострих голок, що вкривають єхидну.

Сумчасті

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 07-10-2011

СУМЧАСТІ, ряд Marsupialia. У класі Ссавці ряд Сумчасті найбільше привертає увагу вчених. Під назвою «сумчасті» об’єднана велика кількість різноманітних родин ссавців, які, за винятком сумки, способу розмно­ження і статевих органів, мають між собою дуже мало спільного. їх швид­ше можна б було вважати рядами особливого підкласу ссавців.

Якщо порівняти сумчасту тварину з хижою або гризуном, то стає зро­зумілим, що вона менш розвинена і менш досконала, ніж схожий на неї хижак або гризун. Це виявляється або у формі всього тіла, або в будові окремих органів, або в зубній системі.

Сумка може являти собою справжню кишеню, або бути недорозви­неною, утворюючи дві шкірясті складки, або навіть знаходитися в зачат­ковому стані. Дитинчата народжуються в такому стані, як ні в жодного вищого ссавця. Вони малі, голі, сліпі і мають лише зачаткові кінцівки. Після народження присмоктуються до одного з сосків, які зазвичай ма­ють вигляд довгої конічної бородавки і скоро помітно зростають. Потім вони швидко розвиваються, залишають на деякий час сосок і вилазять із сумки. Від дня зачаття до того, як дитинча може висувати голову з сумки, у велетенського кенгуру минає близько 7 місяців; відтоді, як воно вперше залишає сумку, — ще близько 9 тижнів, і стільки ж часу молодий кенгуру живе потім то в сумці, то на волі. Кількість дитинчат може бути невеликою.

Сумчасті зараз населяють Австралію і деякі прилеглі острови, а також Південну і Північну Америку. В Америці є представники лише однієї родини.

Різні види сумчастих і способом життя не схожі між собою: одні з них хижаки, інші живляться рослинами; багато живуть на землі, інші на деревах, деякі іноді навіть у воді; більша частина — нічні тварини, деякі, проте, активні і вдень. Із хижих багато які вправно бігають і лазять, із рослиноїдних деякі можуть швидко і довго бігати.

Стрижі

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 06-10-2011

СТРИЖІ, родина Ароdidae, — невеликі птахи, але з міцним і сильним тулубом, короткою шиєю і широкою головою, що закінчується маленьким трикутним, слабким дзьобом; крила вузькі і загнуті; хвіст має різну форму; кінцівки короткі, з гострими кігтями. Оперення зазвичай одноколірне темне і у виняткових випадках має блискучий металевий колір. Поширений по всіх частинах світу і живуть у всіх поясах, окрім холодного; трапляються також на різних висотах, від морського берега до снігової лінії.

Чудово літаючи в повітрі, вони на землі виявляються найбезпораднішими істотами: нездатні ні ходити, ні навіть повзати; зате лазять досить непогано по стінах і скелях. Стрижі дуже ненажерливі і знищують щодня сотні тисяч комах.

Види стрижів, що живуть у помірному поясі, — перелітні птахи, тоді як тропічні види можна назвати бродячими. Гнізда стрижів відрізняють­ся від усіх інших пташиних гнізд. Тільки небагато видів будують гнізда дбайливо й акуратно; більшість же лише зносить у заглиблення купу ма­теріалу, необхідного для спорудження гнізда, укладаючи його неправильними шарами. Але всі гнізда стрижів відрізняються тим, що матеріали скріпляються клейкою слиною, яка швидко тужавіє. Кладка складається з одного або декількох яєць. Насиджує лише самка, але обоє батьків ви­годовують дитинчат.

Стрибунка коротковуха

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 05-10-2011

СТРИБУНКА КОРОТКОВУХА (Macroscelides proboscideus) характери­зується повною зубною системою і п’ятипалими кінцівками. Завдовжки 25 см, з них на хвіст припадає 11,5 см, а на хобот майже 2 см. Забарвлен­ня шерсті на спині то червонувато-буре, то блідо-сіре. На животі і лапах більш чи менш біле. Через іржаво-бурий з червонувато-чорним кінцем хобот у напрямку до лоба йде рудо-бура смуга; вуха всередині білі.

Коротковуха стрибунка способом життя цілком нагадує решту стри­бунок. Усі вони без винятку живуть в Африці, особливо в південній і східній її частинах, тобто в найспекотніших і неродючих місцевостях. Ці звірі віддають перевагу скелястим горам, знаходячи тут притулок у гли­боких, неприступних норах під камінням, у розколинах скель і лігвах інших тварин, куди ховаються у разі будь-якої уявної небезпеки. Пожива їхня складається головним чином з комах, яких вони майстерно ловлять або витягують із тріщин і розколин у камінні. Якщо добре сховатися, то можна спостерігати їх метушливу роботу, але щонайменший рух лякає звірів і змушує їх вмить ховатися в норах, звідки вони довго після того не наважуються знову вилізти. Нарешті одна за одною стрибунки виходять і починають моторно стрибати довкола. Звір любить сідати на розпечене каміння і із задоволенням гріється на сонечку.

Страус

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 04-10-2011

СТРАУС АФРИКАНСЬКИЙ ЗВИЧАЙНИЙ. Відміт­ними ознаками його є: дуже сплюснуте тіло, довга, майже гола шия, не­велика плоска голова, середньої довжини прямий, заокруглений спереду і плоский на кінці дзьоб, озброєний роговим зубцем; високі, сильні і голі ноги, що закінчуються двома пальцями; досить великі, але все-таки непри­датні для літання крила з двома шпорками, і досить довгий хвіст з м’яких пер. Оперення всього тіла густе, м’яке і кучеряве. У самців всі дрібні пера тулуба чорні, пір’я крил і хвоста білі, голі частини шиї яскраво-червоні.

Степи та пустелі Африки і Західної Азії є місце проживанням страусів. Живуть невеликими групами по 5—6 особин; така група займає досить велике пасовище і залишається на ньому дуже довго.

У швидкості бігу страус може змагатися зі скаковим конем і навіть обігнати його. Зір у нього розвинений краще за інші відчуття. Живиться страус головним чином рослинною їжею. На волі він скубе траву і під­бирає із землі насіння, комах і дрібних хребетних.

В одне гніздо кладуть яйця декілька самок. У прохолодних місце­востях яйця насиджують і вдень, і вночі, у спекотних країнах страуси часто залишають гнізда, прикривши їх піском. Розміри страусиних яєць бувають різні, але, в усякому разі, перевищують розміри яєць усіх інших птахів і досягають завдовжки 15 см; яйця страусів, що живуть у неволі, набагато дрібніші.

Стоноги

0

Автор: admin | Розділ: Тип членистоногі | 03-10-2011

СТОНОГИ (Oniscidae) належать до ряду Рівноногі (Isopoda). У них ніжки розташовані на семи грудних сегментах і лише в окремих випадках закінчуються клішнями; черевце шестичленне, на голові тільки два ока. У самок на цих ніжках є особливі придатки, які утворюють так звану за­родкову камеру, де виношуються яйця і щойно вилуплені молоді комахи.

Характерною ознакою стоніг є задня пара ніжок, які стирчать у вигляді двох маленьких ріжків; усі вони живуть на суші у вологих місцях, у льохах, підвалах, під камінням. На згаданих задніх ніжках внутрішня поверхня функ­ціонує як дихальні зябра, а зовнішня утворює кришку, що оберігає їх від ви­сихання. Втім, є і такі стонога, які живуть в абсолютно сухих місцях; у них зяб­рове дихання майже цілком замінюється повітряним, на зразок трахейного.

Спосіб розмноження стоніг дуже складний; у заплідненої самки яйця переходять в зародкову камеру, яка утворюється придатками грудних ні­жок. Тут зародки проходять повний цикл свого розвитку і виходять ціп­ком розвиненими стоногами.

Линяють тільки запліднені самки, а ті з них, у яких запліднений тіль­ки один з парних органів, линяють тільки з того боку.

Стінолаз червонокрилий

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 01-10-2011

СТІНОЛАЗ ЧЕРВОНОКРИЛИЙ (Tichodroma muraria) належить до родини Пищухові. Він характеризується сплюснутим тулубом, короткою шиєю, великою головою і довгим, тонким дзьобом; кігті на ногах великі і гострі; оперення м’яке, пухнасте, як шовк, і забарвлене в приємний, яскравий колір, який змінюється за порами року; язик довгий, гострий, як голка, і вкритий багатьма щетинистими гачками. Водиться на висотах Середньої і Південної Європи, Західної Азії та Абіссінії.

Пожива його складається з павуків і комах; своїм тонким дзьобом він, як щипчиками, схоплює з упевненістю навіть найдрібніших комах. Язик служить йому таким чином: швидко висуваючи його вперед, він проколює схоплену комаху і, притягнувши його назад, складає здобич у задню частину рота. Гніздо його велике, кругле і збудоване на диво легко з тонкого моху і пуху.

За винятком часу розмноження, стінолаза рідко можна бачити па­рами. Він лазить зазичай один по пустинних скелях, виспівуючи свою коротку, просту, але приємну пісеньку. Із птахами іншого роду рідко сти­кається і переважно уникає їх.

Час насиджування припадає на травень і червень.