Різноманітність плазунів. Ряди черепахи і крокодили. Загальні риси плазунів

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 08-11-2010

Ряд Черепахи. Це своєрідні плазуни, характерною ознакою яких є те, що їхнє тіло вкрите кістково-роговим або кістково-шкірястим панциром. Він складається із спинного й черевного щитів, утворений розширеними кістками скелета. Якщо чере­пасі загрожує небезпека, вона втягує голову, кінцівки й хвіст у панцир або ховає їх під його виступи. Це її добре захи­щає від ворогів, бо панцир дуже міцний. Зубів у черепахи немає; її щелепи, схожі на дзьоб, укриті роговими пластинками. У черепах добре розвинуті зір та нюх. Шийний і хвосто­вий відділи хребта рухливі, інші приросли до спинного щита панцира.

У ряді переважають види сухопутних черепах. Деякі черепахи пристосувалися до життя у воді. Черепахи, які живуть у річках і озерах, мають між пальцями ніг плавальні перетинки, а в морських черепах ноги перетворилися на ласти.

Більшість черепах живе в тропіках. У Середній Азії трапляється середньоазіатська черепаха завдовжки 20 — 25 см. Побачити її можна навесні й восени. Узимку вона, як і всі інші плазуни, впадає в сплячку. Крім того, ця черепаха перебуває у сплячці й улітку, коли вся рослинність, якою вона живиться, вигорає.

У південних областях європейської частини — живе болотяна черепаха завдовжки 25 см. Вона добре плаває і пірнає, живиться різними водяними безхребетними. На Далекому Сході в Примор’ї поширена так само пов’язана з водним середовищем далекосхідна шкіряста черепаха, яка не має рогового панциря. Ця чере­паха, на відміну від степової та водяної, дуже агресивна.

Коли її спіймати, вона люто кусається дзьобом, хоч і не має зубів.

У тропічних морях живуть дуже великі морські чере­пахи масою до 300 кг і більше, які плавають за допомогою ластів. На берег вони виходять тільки для того, щоб відкласти яйця.

Ряд Крокодили. Ці тварини нагадують гігантських ящірок. На задніх лапах у них перетинки, а хвіст сплюснутий з боків Крокодили добре плавають і пірнають. Це великі хижаки завдовжки 1,5—7 м. Проте у воді, особливо каламутній, крокодилів побачити важко. Ніздрі й очі в них містяться на невеликих, піднятих над поверхнею голови горбиках. Тому кро­кодил може виставити наверх тільки ніздрі й очі, а сам пов­ністю залишається у воді. Це допомагає йому нападати на­віть на великих звірів, які приходять до водопою. Але така здобич дістається крокодилові нечасто — звичайно крокоди­ли живляться різними водяними тваринами, найчастіше — рибою.

Самка відкладає яйця на березі у вириту нею ямку й стереже їх. Коли з яєць вилуплюються малі крокодили, вона переносить їх у роті в воду. Під час такої мандрівки вони визирають поміж зубами з материного рота.

Серед сучасних плазунів у крокодилів найскладніша будова. Зокрема, легені в них мають усередині багато перегородок, а сер­це, на відміну від усіх інших плазунів, чотирикамерне, хоча венозна й артеріальна кров, виходячи з нього, частково змі­шується.

Шкіра у крокодилів укрита дуже товстими щитками. Якщо їх зняти, залишається шкіра з дуже гарним малюнком. З неї виготовляють портфелі, сумки, взуття. У деяких країнах, напри­клад на Кубі, крокодилів (міссісіпського алігатора) розводять у розплідниках заради цінної шкіри.

Загальна характеристика плазунів. Плазуни — тварини із сухою зроговілою шкірою, вкритою лусочками або щитками.

Дихають вони легенями, мають два кола кровообігу. В шлуночку серця перегородка неповна, тому венозна й артеріальна кров частково змішується. Температура тіла плазунів залежить від температури навколишнього середовища, через те багато з них люблять грітися на сонці. Яйця покриті щільною оболонкою, великі. З яйця виходять малі, але повністю сформовані тварини. Деякі плазуни живородні.

Різноманітність плазунів. Ряд лускаті

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 07-11-2010

Пристосування до умов життя. Більшість плазунів — типові наземні тварини. На відміну від земноводних, у них добре роз­винені легені, немає шкірного дихання, тому вони не потре­бують регулярного змочування шкіри. Розмножуються плазуни не у воді, а на суші. Через те вони часто поселяються далеко від водойм. Деякі плазуни живуть у воді (наприклад, кро­кодили, морські й прісноводні черепахи). Але перейшли вони у водну стихію вже після того, як пристосувалися жити на суші. Усі водяні плазуни дихають тільки атмосферним повітрям, а для розмноження неодмінно виходять на берег, де й відкла­дають яйця.

Відомо понад 8000 видів сучасних плазунів. Крім того, знай­дено численні рештки давно вимерлих представників цього класу. Ви ознайомитеся з основними рядами сучасних і вимерлих плазунів.

Ряд Лускаті. Як видно із самої назви, тіло представників цього ряду (ящірок і змій) вкрите лускою. Крім ящірки прудкої, відомо багато інших видів. Живородна ящірка не відкладає яєць: її потомство вилуплюється з яєць ще в тілі матері.

Про змій чули всі. Багато хто бачив їх у природі або в зоопар­ку. Але не так просто сказати, чим змія відрізняється від ящірки. Справа в тому, що є безногі ящірки (в Україні, наприклад, веретільниця), яких часто плутають із зміями. Із зовнішніх ознак важливо виділити будову повік: у змій вони зростаються, стають прозорими й прикривають очі, наче годинникове скло.

Тому погляд у цих тварин здається дивним, застиглим. Це породило хибну думку, нібито зміям властивий гіпнотичний вплив. У ящірок, у тому числі й безногих, повіки рухомі й непрозорі очі. У змії, коли вона линяє, шкіра злущується вся відразу, вивер­таючись, наче панчоха. Забобонні люди безпідставно вважають, ніби скинутий змією кожушок має чудодійні властивості.

Змії пересуваються, плазуючи й звиваючись усім тілом по землі. Звичайно змії відкладають яйця. Проте звичайна гадюка, яка водиться в Україні,— змія живородна.

Усі змії ковтають свою здобич цілою. Кістки щелеп у них з’єднані розтяжними зв’язками й рухомі, а зуби загнуті назад. Змія мовби натягує свою голову на здобич, поступово ковтаючи її. Деякі змії поглинають свою здобич живою. Так з’їдають жаб і риб вужі, які живуть біля водойм або у воді. Удави спочатку душать здобич, обвиваючись навколо неї своїм м’язистим тілом. У пустелях Казахстану, Середньої Азії та на Кавказі трап­ляються невеликі (менші за 1 м) удавчики, що нападають на тушканчиків та інших дрібних тварин. У тропічних країнах живуть величезні удави. Найбільша змія — велетенський удав анаконда, завдовжки до 11 м, водиться в Південній Америці.

Отруйність змій загальновідома, хоч отруйні змії становлять лише одну десяту частину всіх видів цих тварин. У голові отруйної змії позаду очей містяться отруйні залози (видозмінені слинні залози), які виробляють сильну отруту

Передні зуби отруйних змій мають борозну або канал, якими отрута під час укусу вводиться в організм жертви або ворога. Так зване «жало» — довгий роздвоєний на кінці язик — ніякого відношення до отруйного апарату не має. Це орган дотику й смаку, однаковий в отруйних і неотруйних змій. Змія постійно висовує свій язик, «обмацуючи» ним навколишні предмети.

Якщо людину вкусить змія, не можна займатися самоліку­ванням (робити надрізи, припікання, перетяжні пов’язки тощо).

Потерпілого треба якнайшвидше доставити до лікаря. Найдійовіший спосіб лікування — впорскування спеціальної протизміїної сироватки й переливання крові. Потерпілому від укусу гадюки рекомендується пити гарячий чай або каву.

Убивати змій, навіть отруйних, не треба. Отруйні змії, які водяться на території України, самі на людину не нападають. Найчастіше вони кусають тих, хто їх дражнить або наступає на них.

Знищуючи шкідливих гризунів, усі змії, у тому числі й отруйні, приносять користь. Зміїну отруту використовують у медицині для виготовлення ліків. З цією метою змій розводять у спеціаль­них розплідниках.

Роль ящірок і змій у природі полягає в тому, що вони є необхідною ланкою в ланцюгу живлення організмів.

Ящірка прудка

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 06-11-2010

Середовище життя і зовнішня будова. По всій території нашої країни, крім Далекої Півночі, живуть різноманітні ящірки. Найпоширеніша з них — ящірка прудка. Це невелика тварина: довжина тіла разом з хвостом становить 15—20 см. Вона живе на сухих, прогрітих сонцем місцях у степах, лісах, горах на висоті до 1,5 км. Бурувате або зелено-буре забарвлення добре приховує її серед каміння й трави. Живуть ящірки парами, ховаючись уночі в норах, під камінням, під корою пнів. Тут вони й зимують. Живляться комахами.

Голова ящірки спереду загострена, з тулубом її з’єднує коротка товста шия. На кінці морди є пара ніздрів. Нюх у ящірки розвинений краще, ніж у земноводних. Очі захищені повіками. У ящірки є третя повіка — напівпрозора мигальна перетинка, за допомогою якої поверхня ока постійно зволожується. Позаду очей міститься округла барабанна перетинка. Слух у ящірки дуже тонкий: легенький шурхіт повзучої комахи вже привертає її увагу.

Раз у раз ящірка висовує з рота довгий, тонкий, роздвоєний на кінці язик — орган дотику.

Кінцівки поділяються на такі самі відділи, як і в жаб. Пальців на кожній нозі по п’ять, перетинок між ними немає.

Усе тіло ящірки вкрите лускатою сухою шкірою. Луска на морді й на череві має форму досить великих щитків. На кінчиках пальців роговий покрив утворює кігті, за допомогою яких ящірка може лазити. Роговий покрив тіла перешкоджає ростові тварини, через те ящірка за літо чотири-п’ять раз линяє: зроговілі шари її шкіри відлущуються й відпадають шматками.

Внутрішня будова ящірки багато в чому подібна до внутріш­ньої будови земноводних, хоча деякі системи органів мають істотні відмінності. У ящірки шийних хребців 8 — вони забез­печують рухомість голови. До грудних хребців з кожного боку приєднується по ребру. Другий кінець кожного ребра за допомогою хряща зростається з непарною грудною кісткою. Так утворюється грудна клітка, що оберігає легені й серце тварини.

Шкірного дихання в ящірки немає. Вона дихає тільки легенями. Будова легень у неї складніша, ніж у жаби: вони комірчасті, завдяки чому збільшується поверхня газообміну.

Серце трикамерне, складається з двох передсердь і шлуночка. У ящірки, на відміну від земноводних, шлуночок має неповну внутрішню перегородку, яка ділить його на праву, венозну, частину і ліву, артеріальну.

Хоча будова легень і серця ящірки складніша (порівняно із земноводними), обмін речовин у її організмі відбувається все-таки повільно й залежить від температури навколишнього середовища. Тому в теплу погоду ящірки жваві, а в холодну, як і всі плазуни, стають млявими.

Травна, видільна та нервова системи ящірки подібні будовою до відповідних систем земноводних. Але в неї в головному мозку трохи більше, ніж у земноводних, розвинений мозочок, який керує рівновагою та координацією рухів. Це пов’язане з великою рухливістю ящірки і значною різноманітністю її рухів.

Розмноження. Риби й земноводні під час розмноження викидають статеві клітини у воду. Там відбувається й заплід­нення. У плазунів, які розмножуються на суші, самець уво­дить сперматозоїди в клоаку самки. Вони рухаються яйце­проводом і проникають у яйцеві клітини. Яйцеві клітини пла­зунів запліднюються не у воді, а всередині організму сам­ки. Внутрішнє запліднення властиве всім наземним хребетним тваринам.

У травні — червні самка ящірки прудкої відкладає від 5 до 15 овальних яєць, які закопує в неглибоку ямку або залишає в тій самій схованці, де ночує.

Яйця плазунів досить великі. У ящірки прудкої вони бувають завдовжки до 1,5 см. У яйці міститься запасна поживна речо­вина — жовток, яким живиться зародок. Зовні яйце вкрите шкірястою оболонкою, що захищає його від висихання. На відміну від риб і земноводних, з яйця виходить не личинка, а схожа на дорослу молода ящірка.

Регенерація. Ящірками живляться різні птахи, дрібні ссавці та змії. Якщо хижакові вдається схопити ящірку за хвіст, то частина його відпадає. Завдяки такій властивості ящірка може врятуватися від ворога. Відпадання хвоста — рефлекторна відпо­відь на біль переламуванням посередині одного з хребців. М’язи навколо рани скорочуються, і кровотечі не буває. Пізніше хвіст знову відростає, тобто регенерує.

Різноманітність земноводних, значення та охорона їх. Загальна характеристика

3

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 05-11-2010

Ряд Безхвості земноводні, як уже свідчить сама назва, об’єднує земноводних, у яких у дорослому стані немає хвоста і є задні ноги, призначені для стрибання по суші. У світі відомо близько 3500 видів земноводних безхвостих, зокрема жаби, ропухи, квакши тощо.

Жаби, які живуть в Україні,— бурі й зелені. Бурі — трав’яна й гостроморда — навесні з’являються дуже рано, як тільки зійде сніг, і відрізняються від зелених не лише своїм забарв­ленням, а й неголосним кректанням. Зелені жаби — став­кова та озерна — навесні прокидаються пізніше за бурих, коли розтане лід, і заявляють про себе голосним кваканням самців.

Ропухи від жаб відрізняються своєю грубою шкірою, укритою горбиками. Шкіра ропух виділяє їдку рідину, що спричиняє подразнення, потрапляючи в очі або рот. Якщо таке трапиться, треба промити їх чистою водою. Розповіді, ніби шкірні виділення ропух спричиняють у людини утворення бородавок, позбавлені будь-яких підстав.

Ропухи активні тільки вночі, а вдень вони ховаються в темних місцях. Задні кінцівки в них коротші, ніж у власне жаб. Через те вони гірше стрибають.

Маючи добре розвинені легені й суху шкіру, ропухи можуть жити далеко від водойм і тільки на час розмноження пере­ходять у воду. Вони селяться на городах, полях, у лісах, парках і приносять людині користь, знищуючи різних шкідників куль­турних рослин.

Квакши. У нашій країні в південних областях європей­ської частини, на Кавказі й на Далекому Сході зустрічаються невеликі жаби завдовжки 4—5 см — квакши. Побачити їх майже неможливо, бо живуть вони на деревах. Але. кричать квакши дуже голосно. На землю вони спускаються навесні,» щоб відкласти ікру, та восени — на зимівлю. Ряд Хвостаті земноводні об’єднує земноводних, які мають довгий хвіст і короткі ноги. Вони пересуваються за допомогою ніг, виляючи всім тулубом та хвостом. Налічують близько 350 видів хвостатих земноводних, в Україні — 11 видів. З них найбільш відомі тритони.

Навесні в тритонів уздовж спини виростає хвилястий гребінь, завдяки якому збільшується шкірне дихання. Особливо високий він у самців. Улітку тритони виповзають на сушу і ведуть потайний спосіб життя неподалік від різних водойм (у старих пнях, ямах та інших вологих місцях). Під час життя на суші гребінь у тритона зникає.

У лісах Карпатських гір і на Кавказі живуть саламандри. Шкірні виділення в них отруйні. Забарвлення звичайної сала­мандри застережне: яскраві жовті плями на чорному тлі.

Значення та охорона земноводних. Земноводні відіграють велику роль у природі, входячи в різні ланцюги живлення. Крім того, більшість з них корисні для людини. Вони знищують багато різних шкідників рослин.

Особливо корисні ропухи, які часто селяться на городах і поїдають тут слизнів. Зелені жаби вишукують личинок і ляле­чок кровосисних комарів. Велике значення мають жаби як ла­бораторні тварини: на них проводять різноманітні досліди з біології й медицини.

Земноводних треба всіляко охороняти. Не можна забрудню­вати дрібні водойми, бо саме в них можуть розмножуватися земноводні. У багатьох країнах видано спеціальні закони, які забороняють винищення цих тварин. Іноді вживають навіть спеціальних заходів, щоб запобігти їхній загибелі. Наприклад, у деяких країнах з інтенсивним автомобільним рухом, під автодорогами прокладають спеціальні тунелі, якими можуть пересуватися жаби, коли змінюють місце життя.

Загальна характеристика. Земноводні — холоднокровні тва­рини, пристосовані до життя в наземно-повітряному й водяному середовищах. Як і всі наземні хребетні, вони мають парні кінцівки та легені. У дорослих тварин серце трикамерне, крово­обіг відбувається по двох колах. Органи зору та слуху при­стосовані до функціонування в повітряному середовищі. Водяне походження земноводних виявляється в тому, що вони від­кладають ікру, і їхні личинки розвиваються у воді. У дорослих тварин у диханні бере участь гола, вкрита слизом шкіра. Тому земноводні й тримаються вологих місць.

Розмноження, розвиток і походження земноводних

1

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 04-11-2010

Органи розмноження земноводних своєю будовою дуже подібні до органів розмноження риб. Усі земноводні роздільно­статеві.

Відкладання ікри. На зиму всі земноводні ціпеніють, але тільки-но пригріє весняне сонце, вони прокидаються і невдовзі починають розмножуватися. Самці деяких видів жаб голосно квакають. Звук у них підсилюють особливі мішки — резонатори, які під час квакання ррздуваються з обох боків голови. Тварини паруються. Статеві клітини трубчастими протоками потрапляють у клоаку, а звідти викидаються назовні. Самки земноводних відкладають у воду ікру, схожу на риб’ячу. Самці випускають на неї рідину із сперматозоїдами.

Розвиток. Через певний час оболонка кожної ікринки на­бухає й перетворюється на драглисту прозору кулю, усередині якої видно яйце. Верхня половина його темна, а нижня світла: темна частина яйця краще вловлює сонячні промені й дуже нагрівається. Грудочки ікри в багатьох видів жаб спливають на поверхню, де вода тепліша.

Низька температура затримує розвиток. Якщо погода тепла, яйце починає ділитися й перетворюється на багато­клітинний зародок. Через один-два тижні з ікринки «вилуплю­ється личинка жаби — пуголовок. Зовні він нагадує малу рибку з великим хвостом.

Дихає пуголовок спочатку зовнішніми зябрами, що мають вигляд невеличких пучків з боків голови. Невдовзі вони замі­нюються внутрішніми зябрами. У пуголовка одне коло крово­обігу і двокамерне серце, на шкірі помітна бічна лінія. Таким чином, личинки земноводних мають багато спільного з рибами.

Перші дні пуголовки живуть за рахунок поживних речовин, нагромаджених в ікринці. Потім у них прорізується рот з рого­вими щелепами. Пуголовок починає живитися водоростями, найпростішими та іншими водяними організмами. Далі він змінюється тим швидше, чим тепліша погода. Спочатку в нього з’являються задні ноги, потім — передні. Розвиваються легені. Пуголовок уже підіймається до поверхні води і ковтає повітря. Хвіст поступово коротшає, пуголовок стає жабеням і виходить на берег. Від часу відкладання ікри до кінця перетворення пуголовка на жабеня минає 2—3 місяці. Жабенята, як і дорослі жаби, живляться тваринною їжею. Розмножуватися вони можуть з третього року життя.

Походження земноводних. Тісний зв’язок земноводних з водою, а також будова і спосіб життя їхніх личинок свідчать про походження цих тварин від риб. Удалося знайти скам’янілі рештки вимерлих земноводних. Зверху їх вкривала луска, а їхній череп нагадував череп кистеперих риб.

Учені встановили, що перші земноводні з’явилися понад 300 млн. років тому. їхніми предками були прісноводні кистепері риби. Скелет плавців вимерлих кистеперих дуже подібний до скелета кінцівок земноводних. Припускають, що вимерлі кисте­пері мали легені. Вони жили в мілких озерах та річках, могли переповзати з однієї водойми в іншу за допомогою своїх м’я­зистих плавців. Від цих риб і пішли перші наземні хребетні — давні хвостаті земноводні. Безхвості з’явилися пізніше і пішли від давніх хвостатих земноводних.

200 млн. років тому Землю вкривали величезні болота. Цей період був особливо сприятливий для розвитку земноводних. Деякі з них досягали 5—б м завдовжки (найбільша сучасна земноводна тварина завдовжки 1,5 м — гігантська саламандра, яка живе в Південно-Східній Азії).

Внутрішня будова жаби

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 03-11-2010

М’язи. Будова м’язів у жаби набагато складніша, ніж у риб. Адже жаба не тільки плаває, а й пересувається на суші. Завдяки скороченням деяких м’язів або груп м’язів вона може робити складні рухи. Особливо розвинені в неї м’язи кінцівок.

Травна система в земноводних має майже таку саму будову, як у риб. У жаби, на відміну від риб, задня кишка відкривається не безпосередньо назовні, а в особливу розширену частину задньої кишки — у так звану клоаку. У неї виходять також сечоводи й вивідні протоки органів розмноження.

Дихальна система. Жаба дихає атмосферним повітрям за допомогою легень і шкіри. Легені подібні до мішків. їхні стінки пронизані численними кровоносними судинами, у яких відбувається газообмін. Горло жаби кілька разів на хвилину відтягується вниз, внаслідок чого в ротовій порожнині утво­рюється розріджений простір, і повітря через ніздрі проходить у ротову порожнину, а звідти — в легені. Назад воно виштов­хується під дією м’язів стінок тіла. Легені жаби розвинені слабко, тому шкірне дихання для неї так само важливе, як і легеневе. Газообмін можливий Якщо жабу помістити у суху посудину, то шкіра в неї невдовзі висихає і тварина може загинути. У воді жаба повністю пере­ходить на шкірне дихання.

Кровоносна система. Серце жаби міститься в передній частині тіла, під грудиною. Воно має три камери: шлуночок і два передсердя. Навперемінно скорочуються то обидва передсердя, то шлуночок.

Праве передсердя містить тільки венозну кров. Ліве — тільки артеріальну, а в шлуночку кров частково змішана.

Кровоносні судини йдуть від шлуночка так, що лише в голов­ний мозок надходить чиста артеріальна кров, а все тіло дістає змішану кров.

У жаби кров з шлуночка тече артеріями в усі органи й тканини, а з них венами повертається в праве передсердя — це велике коло кровообігу. Крім того, з шлуночка кров надходить у легені та в шкіру, а з легень — назад у ліве передсердя — це мале коло кровообігу. У всіх хребетних тварин, крім риб, два кола кровообігу: мале — від серця до органів дихання і назад до серця; велике — від серця артеріями до всіх органів і від них назад до серця.

Обмін речовин у земноводних відбувається повільно. Темпе­ратура тіла жаби залежить від температури навколишнього середовища: підвищується в теплу пору року і знижується в холодну пору. У спеку температура тіла жаби підтримується на низькому рівні внаслідок випаровування вологи з поверхні її шкіри. Як і риби, жаби та інші земноводні — холоднокровні тварини. Тому при похолоданні жаби стають млявими, нама­гаються забратися туди, де тепліше, а на зиму й зовсім впадають у сплячку.

Центральна нервова система та органи чуттів земноводних складаються з тих самих відділів, що й у риб В Але в земно­водних передній мозок розвинений більше, ніж у риб: у ньому вже можна розрізнити два горбочки — великі півкулі. Тіло в земноводних знаходиться близько до землі, і їм не треба підтримувати рівноваги. Через те мозочок, який координує рухи, розвинений у них менше, ніж у риб.

Будова органів чуттів відповідає наземному способові життя земноводних. Наприклад, кліпаючи повіками, жаба видаляє порошинки з очей і зволожує їхню поверхню.

У земноводних, як і в риб, є внутрішнє вухо. Проте в повітрі звукові хвилі поширюються набагато гірше, ніж у воді. Тому в жаб розвинулося ще й середнє вухо, яке посилює слух. Починається воно барабанною перетинкою — тонкою круглою плівочкою ззаду очей. Сприйняті нею звукові коливання через слухову кісточку передаються у внутрішнє вухо.

Особливості зовнішньої будови й пересування жаб залежно від середовища життя

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 02-11-2010

Середовище життя жаб. Жаби водяться майже на всій території нашої країни, крім Далекої Півночі, Сибіру та високо­гірних районів. Живуть вони в сирих місцях: у болотах, вологих лісах, на луках, на берегах прісноводних водойм або у воді, їхня поведінка багато в чому визначається вологістю.

Коли сухо, жаби деяких видів ховаються від сонця, а після його заходу й у дощову погоду виходять на полювання. Інші види живуть у воді або біля самої води, тому вони полюють і вдень.

Живляться жаби різними комахами, переважно жуками й двокрилими, але їдять також павуків, наземних і водяних черевоногих молюсків, а іноді й мальків риб. Свою здобич жаби підстерігають, нерухомо сидячи в потайному місці.

На полюванні основну роль відіграє зір. Помітивши комаху чи іншу дрібну тварину, жаба швидко викидає з рота широкий липкий язик, до якого й прилипає жертва. Жаби ловлять лише рухому здобич.

Активні жаби тільки в теплу пору року. Коли настає осінь, вони йдуть на зимівлю. Наприклад, трав’яні жаби зимують на дні незамерзаючих водойм, у верхів’ях річок або струмків, скупчуючись десятками й сотнями особин. Гостроморда жаба на зиму ховається в тріщини грунту.

Зовнішня будова. Тіло в жаби коротке, велика плоска голова без різких меж переходить у тулуб. У земно­водних, на відміну від риб, голова з’єднана з тулубом рухомо. Хоч у жаби й немає шиї, вона все-таки може трохи нахиляти голову.

На голові помітні двоє великих опуклих очей, захищених повіками: шкірястою — верхньою і прозорою рухомою — ниж­ньою. Жаба часто мигає. При цьому волога шкіра повік змочує поверхню очей, оберігаючи їх од висихання. Ця особливість розвинулася в жаби внаслідок наземного способу її життя. Риби, очі яких постійно перебувають у воді, повік не мають. Попереду очей на голові в жаби помітна пара ніздрів. Це не тільки отвори органів нюху.

Жаба дихає атмосферним повітрям, що надходить у її ор­ганізм крізь ніздрі. Очі й ніздрі містяться на верхній частині голови.

Ховаючись у воду, жаба виставляє назовні тільки очі та ніздрі. При цьому вона може дихати атмосферним повітрям і бачити те, що відбувається навколо. Позаду кожного ока на голові видно невеликий кружечок, затягнутий шкірою. Це зовнішня частина органа слуху — барабанна перетинка. Внут­рішнє вухо жаби, як і в риб, міститься в кістках черепної коробки.

У жаби добре розвинені парні кінцівки — передні і задні ноги. І ті й ті складаються з трьох основних відділів. У передній нозі розрізняють плече, передпліччя і кисть. У жаби кисть закінчується чотирма пальцями (п’ятий палець у неї недороз­винений) .

Відділи задньої ноги називають стегном, гомілкою і стопою. Стопа закінчується п’ятьма пальцями, з’єднаними між собою плавальною перетинкою. Відділи кінцівок рухомо зчленовані між собою за допомогою суглобів. Задні ноги значно довші й міцніші за передні, вони відіграють основну роль у пере­суванні.

Сидячи, жаба спирається на злегка зігнуті передні кінців­ки, задні в цей час складені й притулені до боків тіла.

Швидко випростуючи їх, жаба робить стрибок. Передні ноги при цьому захищають тварину від удару об землю. Плаває жаба, підтягуючи й випростуючи задні кінцівки, а передні притискаючи до тіла.

Шкіра в усіх сучасних земноводних гола. У жаби во­на завжди волога від слизу, що його виділяють шкірні залози.

Вода з навколишнього середовища (з водойм, дощова або роса) потрапляє в організм жаби крізь шкіру і з їжею. Жаба ніколи не п’є воду.

Скелет жаби складається з таких самих основних відділів, як і скелет окуня, проте у зв’язку з напівназемним способом життя і розвитком ніг у його будові є ряд особливостей.

На відміну від риб у жаби є шийний хребець. Він нерухомо з’єднаний з черепом. За ним ідуть тулубові хребці з бічними відростками (ребра в жаби не розвинені).

Шийний і тулубові хребці мають верхні дуги,, які захищають спинний мозок. Хребет у жаби, як і в усіх інших безхвостих земноводних, закінчується довгою хвостовою кісткою.

У тритонів та інших хвостатих земноводних цей відділ хребта складається з великої кількості рухомо з’єднаних між собою хребців.

У черепі жаби менше кісток, ніж у черепі риб. У зв’язку з тим, що жаба дихає легенями, зябер у неї немає.

Кожна кінцівка складається з трьох основних відділів. Кінцівки сполучені з хребтом за допомогою кісток, які утворюють пояси кінцівок. Пояс передніх кінцівок (груднина, дві воронячі кістки, дві ключиці та дві лопатки) має вигляд дуги і розміщений у товщі м’язів. Пояс задніх кінцівок утворений зрощеними тазо­вими кістками й щільно прикріплюється до хребта. Він є опорою для задніх кінцівок.

Розмноження і розвиток риб

1

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 01-11-2010

Органи розмноження. Окуні, як і більшість риб, роздільно­статеві. У порожнині тіла в самок міститься великий яєчник, у якому розвиваються яйцеклітини (ікринки), а в самців — пара довгих сім’яників. У період розмноження сім’яники напов­нюються густою білою рідиною — молочком. У ньому містяться мільйони сперматозоїдів. Статеві органи відкриваються назовні на черевній частині тіла статевим отвором.

Нерест. Коли статеві клітини дозрівають, у риб з’являється інстинкт розмноження. Тоді вони переходять у місця, найбільш сприятливі для розвитку їхнього потомства. Риби одних видів припливають з моря в річки, а інших, навпаки,— з річок у море. Це так звані прохідні риби. Для відкладання ікри вони долають великі відстані.

Складну інстинктивну поведінку риб у період розмноження називають нерестом.

На Далекому Сході хід деяких лососевих (кети, горбуші) для викидання ікри є цікавим видовищем: величезні табуни риб рухаються проти течії, долаючи всі перешкоди. На порогах риби вискакують з води, а на мілких місцях буквально повзуть по дну, виставляючи спину над водою. У верхів’ях річок вони відкладають ікру і до краю знесилені, скочуються вниз за течією. Багато з них при цьому гине. До прохідних риб, що постійно живуть у морі, а для розмноження заходять у річки, належать також осетрові та деякі інші риби.

Вугри, які мають довге змієподібне тіло, живуть у прісних водоймах, а для розмноження пливуть з річок Європи та Північної Америки в Атлантичний океан. Багато риб розмножуються на мілководді своїх водойм.

Окунь досягає статевої зрілості на другому році життя. Його нерест починається лише після того, як розтане лід на водоймах. За деякий час до нересту забарвлення окунів стає особливо яскравим. Вони збираються табунами в затонах, у старорічищах та в інших місцях, де вода мілка й без течії.

Самки викидають склеєну у вигляді стрічок ікру на водяні рослини. Самці в цей час випорскують молочко. Рухливі сперма­тозоїди підпливають до ікринок і проникають у них.

Розвиток. Запліднена ікринка ділиться. Утворюється бага­токлітинний зародок, на черевній частині якого видно жовтковий мішок — надлишок запасів поживних речовин ікринки. В окуня через 9—14 днів після запліднення личинка залишає оболонку ікринки й починає самостійно живитися спочатку мікроорга­нізмами, а потім — дрібними рачками та іншими тваринами, завислими у товщі води. Через певний час личинка стає схожою на дорослого окуня — це мальок. Він росте порівняно швидко: приблизно через 2 місяці довжина його досягає 2 см, а через рік молодий окунь стає завдовжки 10 см.

Турбота про потомство. Ікра окуня часто гине внаслідок виси­хання водойм, а личинки й мальки — від ворогів. Лише завдяки тому, що під час нересту самка викидає до 300 000 ікринок, частина потомства досягає дорослого стану. Кількість ікринок у риб інших видів може бути ще більша: наприклад, тріска викидає їх кілька мільйонів.

Ті види риб, яким властива турбота про потомство, від­кладають звичайно невелику кількість ікринок, але їхня ікра, личинки й мальки не гинуть у такій великій кількості.

Самець триголкової колючки будує з водоростей гніздо у формі муфти й охороняє ікринки, відкладені туди самками. Розчепіривши колючки, він люто нападає на риб, що наближаються до гнізда, очищає його від сміття, лагодить, підгрібає грудними плавцями свіжу воду. Кілька днів самець стереже мальків і не дає їм відходити далеко від гнізда. Таким чином він зберігає молоде потомство.

Ще самовідданіше турбується про потомство африканська прісноводна риба тиляпія: самець виношує ікринки в ротовій порожнині, і навіть мальки в разі небезпеки ховаються в рот батька. Самці морського коника виношують ікринки в сумці на череві

Нервова система, органи чуттів і поведінка риб

3

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 31-10-2010

Спинний мозок. Центральна нервова система в риб, як і в ланцетника, має вигляд трубки, її задній відділ — спинний мозок — міститься в каналі хребта, утвореному верхніми дугами хребців. Від спинного мозку між кожною парою хребців управо і вліво відходять нерви, що керують роботою м’язів тіла, плавців та органів, розміщених у порожнині тіла.

Нервами від чутливих клітин на тілі риби в спинний мозок надходять сигнали про подразнення.

Головний мозок. У риб та в інших хребетних тварин передня частина нервової трубки видозмінена в головний мозок, захи­щений кістками черепної коробки. У хребетних розрізняють п’ять відділів головного мозку: передній мозок, проміжний мозок, середній мозок, мозочок і довгастий мозок. Усі відділи головного мозку мають велике значення в життєдіяльності риб. Наприклад, мозочок керує координацією рухів і рівновагою тварини. Довга­стий мозок поступово переходить у спинний мозок. Він відіграє велику роль у керуванні диханням, кровообігом, травленням та іншими дуже важливими функціями організму.

Органи чуттів дають змогу рибам добре орієнтуватися в навколишньому середовищі. Важливу роль при цьому відіграють очі. Окунь бачить лише на порівняно близькій відстані, але розрізняє форму й колір предметів.

Перед кожним оком риби є по два отвори — ніздрі, які ведуть у сліпий мішок з чутливими клітинами. Це орган нюху.

Органів слуху зовні не видно, вони містяться справа й зліва в кістках задньої частини черепа. Завдяки щільності води звукові хвилі добре передаються через кістки черепа й сприй­маються органами слуху риби. Досліди показали, що риби можуть чути кроки людини, яка йде берегом, дзеленчання дзвоника, постріл.

Органи смаку — чутливі клітини, що містяться в окуня, як і в інших риб, не тільки в ротовій порожнині, а й на всій поверхні тіла. Так само розкидані й дотикові клітини. У деяких риб (наприклад, у сома, коропа, тріски) на голові е дотикові вусики.

Для риб характерний особливий орган чуттів — бічна лінія. Зовні видно ряд отворів. Вони сполучені з каналом, розта­шованим у шкірі риб. У каналі містяться чутливі клітини, з’єд­нані з особливим нервом, що проходить під шкірою. Бічна лінія сприймає напрям і силу течії води. Завдяки бічній лінії навіть осліплена риба не наштовхується на перешкоди і може ловити рухому здобич.

Рефлекси риб. Спостерігаючи за поведінкою окуня в акваріумі, можна помітити, що він на подразнення відповідає двояко.

Якщо до окуня доторкнутися, він миттю шугоне вбік. Так само швидко реагує на їжу: як жадібний хижак, окунь стрім­голов кидається на свою здобич (на дрібних риб і різних безхребетних — ракоподібних, черв’яків). Збудження від побаче­ної здобичі йде зоровим нервом у центральну нервову систему й відразу ж від неї руховими нервами передається до м’язів. Окунь пливе до жертви й хапає її. Така реакція організму на подразнення природжена, а такі рефлекси називаються, як ви вже знаєте, природженими, або безумовними. У всіх тварин одного виду безумовні рефлекси однакові. Вони передаються від покоління до покоління.

Якщо годування риб в акваріумі супроводжувати якимись діями (умовами), наприклад засвічувати лампочку або постуку­вати об скло, то через певний час такий сигнал починає приваб­лювати риб сам собою, без підгодовування. На подібні сигнали в риб виробляються набуті, або умовні, рефлекси, що виникають за певних умов.

На відміну від природжених рефлексів умовні рефлекси не є спадковими. Вони індивідуальні й виробляються протягом усього життя тварин.

Внутрішні органи риб

0

Автор: admin | Розділ: Тип хордові | 30-10-2010

Порожнина тіла. У тулубному відділі риб під хребтом є велика порожнина тіла, у якій містяться внутрішні органи.

Травна система. Окунь — хижак. Він живиться різними вод­ними тваринами, у тому числі й рибами інших видів. Свою здобич окунь захоплює втримує гострими зубами, що є на щелепах. Проковтнута їжа проходить через глотку й стравохід у шлунок. Окунь ковтає свою здобич цілою, тому його шлунок може дуже розтягуватися. Мікроскопічні залози стінок шлунка виділяють шлунковий сік. Під його дією їжа починає перетрав­люватися. Частково змінена, вона проходить потім у тонку кишку, де на неї діють травний сік підшлункової залози й жовч, що над­ходить з печінки. Запас жовчі збирається в жовчному міхурі. Поживні речовини проникають крізь стінки в кров, а неперетравлені рештки надходять у задню кишку й викидаються назовні.

Дихальна система. Риба дихає розчиненим у воді киснем постійно заковтуючи воду. З ротової порожнини вода виходить назовні через зяброві щілини, якими пронизані стінки глотки, й омиває органи дихання — зябра. В окуня вони складаються із зябрових дуг, на кожній з яких з одного боку містяться яскраво-червоні зяброві пелюстки, а з другого — білясті зяброві тичинки. Зяброві тичинки — цідильний апарат: вони не дають здобичі вислизнути через зяброві щілини. Зяброві пелюстки, пронизані тонесенькими кровоносними судинами — капілярами. Через тонкі стінки зябрових пелюсток у кров проникає розчинений у воді кисень, а з крові у воду видаляється вуглекислий газ. Якщо кисню мало, то риби підіймаються до поверхні води й починають хапати повітря ротом. Довго, перебуваючи у воді, бідній на кисень, риби можуть загинути. Узимку під кригою у водоймах іноді бракує кисню. Тоді настає задуха риби. Щоб запобігти цьому, слід прорубати ополонки.

Висохлі зяброві пелюстки не можуть пропускати кисень і вуглекислий газ. Тому на суші риба швидко гине. Ніжині зябра зовні прикриті зябровими кришками.

Кровоносна система риб замкнута. Вона складається із серця і судин. Судини, якими кров тече від серця, називаються артеріями, судини, якими кров тече до серця,— венами. Серце в риби двокамерне. Воно складається з передсердя і шлуноч­ка, м’язові стінки яких по черзі скорочуються. З передсердя кров виштовхується в шлуночок, а з нього — у велику артерію — черевну аорту. Зворотному рухові крові перешкоджають клапани. Черевна аорта веде до зябер. Кров, що тече по них, має темне забарвлення, вона насичена вуглекислим газом і нази­вається венозною. У зябрах судини розгалужуються на капіляри. Кров у капілярах звільняється від вуглекислого газу й насичу­ється киснем. У судинах, що відходять від зябер, тече вже яскраво-червона, насичена киснем артеріальна кров. Вона влива­ється в спинну аорту, яка тягнеться вздовж тіла під хреб­том. У хвостовому відділі спинна аорта проходить крізь нижні дуги хребців.

Від спинної аорти відходять менші артерії, які, розгалу­жуючись у різних органах, переходять у капіляри. Крізь стінки цих капілярів у тканини надходить кисень і поживні речовини, а з них у кров — вуглекислий газ та інші продукти життєдіяльності. Поступово яскраво-червона артеріальна кров темніє, перетворю­ється на венозну, що містить у собі багато вуглекислого газу і мало кисню. Венозна кров збирається у венах і по них над­ходить у передсердя. Таким чином кров безперервно цирку­лює по одному замкнутому колу кровообігу.

Видільна система. У верхній частині порожнини тіла лежать дві стрічкоподібні червоно-бурі нирки В. У капілярах нирок з крові відфільтровуються продукти розпаду, утворюючи сечу. Сеча двома сечоводами проходить у сечовий міхур, що від­кривається назовні позаду анального отвору.

Обмін речовин. В організмі риб, як і в інших живих орга­нізмах, відбуваються процеси, що забезпечують їхній ріст, життє­діяльність, відтворення, постійний контакт і обмін із зовнішнім середовищем. Сукупність цих процесів називається обміном речовин живих організмів.