Людська аскарида. Загальні риси круглих червів

1

Автор: admin | Розділ: Тип круглі черви | 04-10-2010

Середовище життя і зовнішня будова. Серед паразитичних червів, що заражають людину, особливо поширена людська аскарида, яка оселяється в тонких кишках. Найчастіше вона буває в дітей. Біле або жовтувате до 20 см завдовжки тіло аскариди на кінцях поступово звужується. В аскариди немає спеціальних органів прикріплення, і вона утримується в кишечнику хазяїна, упираючись у стінки кишки гострими кінцями свого тіла.

Шкірно-м’язовий мішок. Тіло аскариди зовні вкрите щільною багатошаровою оболонкою, з якою міцно зрісся шар м’язів. Ці м’язи тільки поздовжні, тому аскарида може згинати своє тіло, але не може витягувати чи вкорочувати його.

Порожнина тіла. Під шкірно-м’язовим мішком є порожнина тіла. Вона не має власних стінок, тобто це простір, заповнений рідиною, у якій містяться органи травлення й розмноження. Рідина в порожнині тіла перебуває під тиском, тому тіло аскариди щільне й постійно зберігає свою форму. Крім того, ця рідина є посередником у розподілі поживних речовин та у виведенні відходів.

Органи травлення. На передньому кінці тіла аскариди є рот, оточений трьома губами. Через рот за допомогою м’язи­стої глотки їжа всмоктується в кишечник — тонку пряму трубоч­ку. Неперетравлені рештки їжі виводяться через анальний, або задньопрохідний, отвір, розміщений у задньому кінці тіла аскариди.

Розмноження і розвиток. Аскариди роздільностатеві. Самка аскариди має два яєчники, а самець — один сім’яник у вигляді довгих тонких звивистих трубочок. Аскарида надзвичайно пло­дюча: самка щоденно відкладає до 200 000 яєць у дуже щільній оболонці. З кишечника людини яйця потрапляють у грунт, де для їхнього розвитку є в достатній кількості волога та повітря. Через 2—3 тижні всередині яєць розвиваються личинки.

З погано вимитими овочами чи не змитим з рук брудом, яйця з личинками можуть потрапити в рот людини, а звідти — в кишечник. Тут личинки виходять з яєць, угвинчуються в стінки кишечника, а звідти попадають у кровоносні судини.

З кров’ю вони заносяться в легені, крізь стінки альвеол (легеневих пухирців) проникають у бронхи, трахею й ротову порожнину. Потім з харкотинням або слиною вони знову потрапляють у кишечник, де стають дорослими черв’яками. Така подорож личинок по тілу людини триває 1—2 тижні.

Шкідливість аскарид. Хоч аскариди й не живляться кров’ю та клітинами кишок людини, але вони отруюють її організм своїми виділеннями, що спричиняє розлад кишечника й голов­ний біль. Личинки, просвердлюючи стінки легень, можуть зумовити легеневі захворювання. Основні заходи боротьби з аскаридами — це додержання правил гігієни. При захворюванні потрібно звернутися до лікаря.

Інші круглі черви. Крім аскариди, до круглих червів на­лежать близько 5000 видів. Вони паразитують в організмі людини, тварин і в рослинах.

У невеликих ставках іноді можна бачити рухливі грудочки. Здається, ніби ожили довгі волосини. Це волосатики. Деякі люди бояться цих черв’яків, вважаючи, що вони можуть потра­пити в організм людини і свійських тварин. Насправді ж вони не шкідливі, хоча й паразитують у комахах. Щоб відкласти яйця, дорослі волосатики виходять у воду. Тут-ми й бачимо їх.

Загальна характеристика круглих червів. У круглих червів тіло витягнуте, циліндричне і звичайно загострене з обох кінців. Помітна порожнина тіла. Травна система починається з рота і закінчується анальним отвором. Відомо близько 20 000 видів круглих червів. Більшість з них — паразити, але немало круглих червів живуть вільно у воді та в грунті.

Печінковий сисун і бичачий ціп’як. Загальні риси плоских червів

0

Автор: admin | Розділ: Тип плоскі черви | 02-10-2010

Печінковий сисун. Середовище життя, особливості будови і живлення. Серед плоских червів відомі паразити, що посе­ляються в тілі тварин і людини. Один з них — печінковий сисун. Він живе в протоках печінки великої рогатої худоби. Його тіло завдовжки 3—4 см, дуже сплющене і має листкоподібну форму. Оскільки печінковий сисун постійно перебуває на одному місці, то органів руху — війок у нього немає. Зате в нього є органи прикріплення — присоски: передній, або ротовий, на передньому кінці тіла і черевний, на черевній частині тіла. Присосками черв’як закріплюється в печінці хазяїна. Живиться сисун кров’ю і клітинами печінки, всмоктуючи їжу через ротовий присосок за допомогою м’язистої глотки. З глотки їжа потрапляє в розгалужений і сліпий, як у планарії, кишечник.

Розмноження і розвиток. Печінковий сисун, як і планарія,— гермафродит. Його яйця виводяться із печінки в кишечник хазяїна, а звідти з калом назовні. Щоб розвиватися далі, яйця повинні потрапити у воду, а це, очевидно, буває не завжди. У воді з яйця вилуплюється личинка з війками. Для дальшого розвитку вона повинна проникнути в тіло молюска ставковика. Тут личинка не тільки росте, а й розмножується, даючи ще кілька личинок наступного покоління. Ці личинки виходять із тіла ставковика у воду й активно плавають за допомогою хвоста. Розселяючись по водоймі, вони прикріплюються до листків водяних рослин, покриваються оболонкою і стають нерухомими, тобто перетворюються на цисту. У такому стані личинки можуть перебувати довго. Худоба заражається печінковим сисуном, коли п’є воду та їсть траву, на якій є цисти. У кишечнику циста тріскається, і паразит проникає в печінку. Отже, розви­ток печінкового сисуна залежить від багатьох випадковостей. Тому він продукує багато яєць. Розмпожується печінковий си­сун у личинковій стадії. Крім печінкового сисуна, відомі й інші плоскі черви. Усього їх налічується понад 4000 видів.

Бичачий ціп’як. Середовище життя, особливості будови і живлення. Бичачий ціп’як паразитує в кишечнику людини, але його личинки розвиваються в організмі великої рогатої худоби (звідси й назва — бичачий).

Ціп’як складається з маленької головки, короткої шийки і довгого стьожкоподібного тіла. На головці є круглі м’язисті присоски, якими дорослий паразит прикріплюється до стінки кишки хазяїна. Тіло черв’яка завдовжки 4—10 м і складається з великої кількості члеників (їх буває до 1000). Черв’як росте все своє життя. При цьому кількість його члеників збільшується. Нові членики утворюються на шийці. Спочатку вони дуже малі, але ближче до заднього кінця стають більшими. Однією з основних особливостей бичачого ціп’я­ка є те, що в нього немає спеціальних органів травлення. До­рослий паразит живе в тонких кишках людини, де є вже перетравлена їжа. Цю їжу він і всмоктує всією поверхнею тіла. Ціп’як, особливо його личинка, може також перетравлю­вати їжу своїм покривом.

Розмноження і розвиток. Як і більшість плоских червів, ціп’як — гермафродит. У кожному його членику, крім наймо­лодших, є один яєчник і багато сім’яників. Яйця дозрівають у найстаріших, розташованих ближче до заднього кінця, чле­никах. Ці членики відриваються і з калом виходять назовні.

Велика рогата худоба може проковтнути яйця ціп’яка разом із травою. У шлунку тварини з яєць виходять мікро­скопічні личинки з шістьма гачками. За допомогою гачків личинки угвинчуються в стінку шлунка, звідси потрапляють у кров, розносяться по всьому тілу тварини й проникають у м’язи. Тут шестигачкова личинка росте й перетворюється на фіну — пухирець завбільшки з горошину, усередині якого міститься головка ціп’яка з шийкою.

У недостатньо просмаженому або провареному м’ясі личинки ціп’яка зберігаються живими. Якщо людина з’їсть таке м’ясо, ці личинки потрапляють у її кишечник. Бичачий ціп’як виділяє отруйні речовини, які спричиняються до киш­кових розладів і розвитку недокрів’я.

Загальна характеристика плоских червів. Відомо понад 12 500 видів плоских червів. їхнє тіло сплющене зверху вниз, у більшості видів витягнуте. У плоских червів є двобічна си­метрія і передній (головний) кінець. Зовні все тіло вкрите шкірно-м’язовим мішком. Усередині немає порожнини тіла. Травна система сліпо замкнута. Плоскі черви мають спеціальну видільну систему. Вони майже всі гермафродити.

Планарія біла

2

Автор: admin | Розділ: Тип плоскі черви | 01-10-2010

Середовище життя. У прісних водоймах можна знайти невеликих, 1—2 см завдовжки, плоских червів — планарій, які ховаються під листям, під корою корчів, під камінням.

Двобічна симетрія. Тіло планарії витягнуте й сплющене зверху вниз. Задній кінець його загострений, а передній — розширений, від нього в обидва боки відходить по короткому відростку — щупальцю. Це органи дотику. Тут же міститься і двоє чорних очей. Якщо придивитися, то можна помітити, що права половина планарії має вигляд дзеркального відо­браження лівої. Таку симетрію, на відміну від променевої симетрії кишковопорожнинних, називають двобічною. Двобічна симетрія характерна для більшості багатоклітинних тварин. Вона виникла у зв’язку з розвитком у них здатності до активного пересування.

Шкірно-м’язовий мішок. Тіло планарії вкрите війками, завдяки яким вона може плавно пересуватися. Під шкірним покривом є кілька шарів м’язів. Вони не лежать у вигляді окремих пучків, а щільно зростаються із шкірою, утворюючи шкірно-м’язовий мішок. За допомогою м’язів планарія може змінювати форму тіла і пересуватися. Під шкірно-м’язовим мішком немає порожнини, і весь простір між органами заповнений пухкою сполучною тканиною. Тканина — це об’єднання однакових клітин, що виконують певну функцію. Так, м’язові клітини планарії, подібні будовою й функціями, утворюють м’язову тканину, яка забезпечує рух. Тканину, що вкриває тіло тварини, називають покривною. Нервові клітини утворюють нервову тканину. Таким чином, планарії мають 4 різновиди тканин: покривну, сполучну, м’язову й нервову. Такі тканини є в усіх багатоклітинних тварин, більш розвинених, ніж плоскі черви.

Органи травлення. Рот у планарії міститься посередині тіла, на черевній частині. Він веде у глотку. Це ловильний апарат: через рот глотка може висуватися назовні, проникати всередину здобичі, висмоктувати її вміст. їжа перетравлюється в розгалуженнях кишечника, який закінчується сліпо. Неперетравлені рештки їжі викидаються назовні через рот. У планарії є органи. Орган — це відповідна частина тіла, що виконує ту чи іншу функцію. Так, глотка у планарії — орган для захоплення їжі й подавання її в кишечник, а кишечник — це орган, у якому перетравлюється їжа. Органи, які беруть участь у захопленні їжі, у її пересуванні й травленні (у планарії рот, глотка, кишечник), становлять систему органів, що називається травною. У тварин розрізняють такі системи: травну, дихальну, видільну, нервову, кровоносну, статеву.

Дихання. Спеціальних органів дихання у планарії немає, і розчинений у воді кисень проникає в її організм крізь усю поверхню тіла. Утворений вуглекислий газ видаляється назовні також крізь усю поверхню тіла тварини.

Виділення. Усе тіло планарії пронизане численними тонкими розгалуженими канальцями.

Нервова система! Нервові клітини планарії не розкидані по всьому тілу, як у гідри, а зібрані у два нервові стовбури. У передній частині тіла нервові стовбури з’єднуються, внаслідок чого утворюється потовщення — нервовий вузол.

Органи розмноження. У передній частині тіла планарії містяться два овальних тільця — яєчники, а по всьому тілу розкидані численні пухирці — сім’яники. У яєчниках розвивають­ся яйця, у сім’яниках — сперматозоїди. Отже, у тієї самої планарії утворюються як жіночі, так і чоловічі статеві клітини. Таких тварин, в організмі яких є одночасно і жіночі, і чоловічі органи розмноження, називають двостатевими, абс; гермафро­дитами.

Планарія відкладає кокони яєць, оточені щільною оболонкою.

Маленькі планарії, що розвинулися в яйцях, розривають оболонку кокона й виходять назовні.

Вільноживучі плоскі черви. Плоских червів, у яких, як у планарії, є війки, налічується понад 3000 видів. Це звичайно морські, рідше прісноводні плоскі черви, які вільно рухаються. Плоскі черви — хижаки, що живляться дрібними водяними тва­ринами.

Різноманітність, значення та загальні риси кишковопорожнинних

0

Автор: admin | Розділ: Тип кишковопорожнинні | 30-09-2010

Тип кишковопорожнинні налічує понад 9000 видів. Більшість з них живе в морях.

Поліпи. У морі поміж камінням і на скелях можна побачити великих поліпів — актиній. Звичайно вони яскраво забарвлені іі мають кілька віночків коротких товстих щупалець. Актинії нерухомо сидять у щілинах скель, підстерігаючи здобич, або повільно повзають на дні, захоплюючи щупальцями малорух­ливих тварин, якими живляться.

Утворення колоній. У багатьох морських кишковопорожнинних молодий поліп, що утворився брунькуванням, не відокремлюється, як у гідри, від материнського організму, а залишається з’єд­наним з ним і невдовзі сам починає відбруньковувати поліпи. Так утворюється колонія. Кишкові порожнини поліпів сполучаються між собою, і їжа, захоплена одним з них, засвоюється всіма членами колонії. У колоніальних поліпів звичайно розвивається скелет. Найчастіше він складається з вапняку. Зі скелета червоного корала виготовляють намисто та інші прикраси.

Коралові рифи. У 7ропічних морях деякі види колоніальних поліпів утворюють на мілководді густі поселення — коралові рифи. Колонії коралів, маючи дуже міцний вапняковий скелет, стають перешкодою для судноплавства.

Рифоутворюючі корали часто селяться вздовж островів, оточуючи їх з усіх боків. Якщо морське дно . опускається й острів занурюється у воду, то корали, не перестаючи рости вгору, залишаються біля поверхні моря. Згодом із таких кільце­подібних рифів утворюються характерні для тропічних морів острови — атоли. Із скелетів рифоутворюючих коралів добувають вапняк. У ряді місць на коралових рифах створюють підводні заповідники, де корали охороняються як рідкісні й цінні пред­ставники тваринного світу.

Медузи. Не всі кишковопорожнинні живуть на дні. Багато з них здатні плавати в товщі води. До таких належать медузи. Тіло медузи драглисте, формою нагадує парасольку. З нижнього боку тіла посередині міститься рот. По краях тіла розташовані щупальця. Різко скорочуючи свою парасольку й викидаючи воду назовні, медуза дістає реактивний поштовх і пересувається опуклим боком уперед. Як і всі кишковопорожнинні, медузи -хижаки. Вони вбивають здобич жалкими клітинами. Деякі медузи (наприклад, хрестовичок у Японському морі), доторкаючись до тіла людини, завдають йому досить відчутних опіків. У Чорному морі живе медуза коренерот. Її напівпрозора біляста парасолька буває завбільшки з футбольний м’яч і має яскраво-фіолетові або сині краї.

Загальна характеристика. Кишковопорожнинні — це двоша­рові багатоклітинні тварини. Вони мають променеву симетрію та одну порожнину тіла — кишкову, яка зв’язана із зовнішнім середовищем лише через рот. Нервові клітини утворюють нервове сплетення. Усі кишковопорожнинні мають жалкі клітини, і всі вони — хижаки; живуть лише у воді, переважно в морях.

Розмноження гідри

0

Автор: admin | Розділ: Тип кишковопорожнинні | 29-09-2010

Нестатеве розмноження брунькуванням. Гідра розмножується нестатевим і статевим способами. Улітку на її тілі виникає маленький горбик — випинається стінка її тіла Цей горбик росте, витягується. На його кінці з’являються щупальця, а між ними проривається рот. Так розвивається молода гідра, яка певний час ще з’єднана стебельцем з материнським організмом. Зовнішньо все це нагадує розвиток пагона рослини з бруньки (звідси й назва цього способу розмноження — брунькування). Коли маленька гідра підросте, вона відокремлюється від мате­ринського організму й починає жити самостійно.

Статеве розмноження. Під осінь, коли настають несприятливі умови, гідри гинуть, але перед тим у їхньому тілі розви­ваються статеві клітини. Розрізняють два види статевих клітин: яйцеві, або жіночі, і сперматозоїди, або чоловічі статеві клітини. Сперматозоїди схожі на джгутикових найпростіших. Вони по­кидають тіло гідри і плавають за допомогою довгого джгутика.

Яйцева клітина гідри схожа на амебу, має псевдоніжки. Сперматозоїд підпливає до гідри з яйцевою клітиною і проникає всередину її. Ядра обох статевих клітин зливаються. Відбувається запліднення. Після цього псевдоніжки втягуються, клітина округ­люється, її поверхня вкривається товстою оболонкою — утво­рюється яйце. Наприкінці^осені гідра гине, а яйце залиша­ється живим і осідає на дно. Навесні запліднене яйце починає ділитися, утворені клітини розміщуються в два шари, 3 них розвивається маленька гідра. Коли настає тепла погода, оболонка яйця розривається і гідра виходить назовні.

Отже, багатоклітинна тварина гідра на початку свого життя складається з однієї клітини — яйця.

Особливості внутрішньої будови гідри

0

Автор: admin | Розділ: Тип кишковопорожнинні | 28-09-2010

Внутрішній шар клітин – ентодерма. Клітини внутрішнього шару – ентодерми – мають скоротливі м’язові волокна, але основне призначення цих клітин – перетравлювання їжі.

Воші виділяють у кишкову порожнину травний сік, під впливом якого здобич гідри розм’якшується й розпадається на дрібні шматочки. Частина клітин внутрішнього шару має кілька довгих джгутиків (як у джгутикових найпростіших). Джгутики, постійно рухаючись, підгрібають шматочки їжі до клітин. Клітини внутрішнього шару здатні випускати псевдоніжки (як в амеби) і захоплювати ними їжу. Далі травлення відбувається всередині клітини, у вакуолях (як у найпростіших). Неперетравлені рештки їжі викидаються назовні через рот.

Особливих органів дихання в гідри немає. Розчинений у воді кисень проникає в неї крізь усю поверхню тіла.

Регенерація. У зовнішньому шарі тіла гідри є також дуже маленькі округлі клітини з великими ядрами. Ці клітини нази­ваються проміжними. Вони відіграють у житті гідри дуже важливу роль. Якщо її тіло десь ушкоджується, то *проміжні клітини, розташовані поблизу рани, починають посилено рости. З них утворюються шкірно-м’язові, нервові та інші клітини, і поранене місце швидко заживає. Якщо розрізати гідру впопе­рек, то на одній половинці виростають щупальця і з’являється рот, а на другій утворюється стебельце. Так виникають дві гідри.

Процес відновлення втрачених або ушкоджених частин тіла називають регенерацією. У гідри здатність до регенерації дуже велика.

Регенерація певною мірою характерна й для інших тварин та людини. Скажімо, у дощових черв’яків можлива регене­рація всього організму з їхніх частинок, у земноводних (жаб, тритонів) можуть відновитися кінцівки, різні частини ока, хвіст і внутрішні органи. У людини при порізах відновлюється шкіра.

Особливості клітин багатоклітинних тварин на прикладі гідри. Як ми вже знаємо, багатоклітинні тварини, що належать до особливого підцарства, відрізняються од найпростіших насамперед тим, що їхнє тіло складається з різних за якістю клітин. Кожна група клітин багатоклітинних тварин виконує відповідну функцію. Це ми з’ясували на прикладі гідри. У неї шкірно-м’язові клітини забезпечують рух; нервові клітини сприймають подразнення, передають збудження від цього подразнення і реакцію організму на нього; жалкі клітини служать для захоплення їжі та для захисту, проміжні — для відновлення втрачених і ушкоджених частин ,тіла. У гідри є й статеві клітини. Вони утворюються під час статевого роз­множення. Клітини, які утворюють тіло багатоклітинних тварин, самостійно жити не можуть, тому що будь-яка з них не може виконувати всі функції, властиві багатоклітинному організмові.

Хоча тіло вольвоксу складається з багатьох клітин (іноді понад 10 000), однак його відносять не до багатоклітинних тварин, а до найпростіших. Ізольована клітина поводиться як самостійний організм: рухається, живиться, розмножується поді­лом. Таким чином, кожна клітина колоніального найпростішого зберігає всі функції живого організму.

Прісноводний поліп гідра

0

Автор: admin | Розділ: Тип кишковопорожнинні | 27-09-2010

Спосіб життя, особливості будови і життєдіяльності. В озерах, річках або ставках з чистою, прозорою водою на стеблах водяних рослин можна побачити маленьку напівпрозору тварину. Це поліп гідра («поліп» означає «багатоніг») — прикріплена або малорухлива кишковопорожнинна тварина з численними щупальцями. Тіло звичайної гідри має майже правильну циліндричну форму. На одному кінці його міститься рот, ото­чений вінчиком із 5—12 тонких довгих щупалець, другий кінець витягнутий у вигляді стебельця з підошвою на кінці. За допомогою підошви гідра прикріплюється до різних підводних предметів, її тіло разом із стебельцем звичайно завдовжки до 7 мм, проте щупальця здатні витягуватися на кілька сантиметрів.

Променева симетрія. Якщо вздовж тіла гідри провести уявну вісь, то щупальця розходитимуться від цієї осі в усі боки, як промені від джерела світла. Звисаючи з будь-якої водяної рослини, гідра постійно похитується з боку в бік і повільно водить щупальцями, чатуючи на здобич. Жертва може з’явитися з будь-якого боку, тому променеподібно роз­ставлені щупальця найкраще відповідають такому способові полювання.

Променева симетрія характерна, як правило, для тварин, що ведуть прикріплений спосіб життя.

Кишкова порожнина. Тіло гідри має вигляд мішечка, стінки якого складаються з двох шарів клітин: зовнішнього (ектодерми) і внутрішнього (ентодерми). Усередині тіла є кишкова порож­нина.

Зовнішній шар клітин — ектодерма. Під мікроскопом у зов­нішньому шарі гідри — ектодермі — видно кілька типів клітин. Найбільше серед них шкірно-м’язових. Прилягаючи одна до одної бічними частинами, ці клітини створюють покрив гідри. В основі кожної такої клітини лежить скоротливе м’язове волокон­це, що відіграє важливу роль під час пересування тварини. Коли волоконця всіх шкірно-м’язових клітин скорочуються, тіло гідри стискується. Якщо ж скорочуються волоконця тільки на одному боці, гідра нагинається в той бік. Завдяки роботі м’язових волоконець тварина може повільно пересуватися, по черзі «ступаючи» то підошвою, то щупальцями. Такий рух можна порівняти з повільним перекиданням через голову.

У зовнішньому шарі містяться й нервові клітини. Вони мають довгі відростки, тому нагадують зірочки. Відростки сусідніх нервових клітин стикаються між собою і утворюють нервове сплетення, що охоплює все тіло гідри. Частина відростків підходить до шкірно-м’язових клітин.

Подразливість, рефлекси. Гідра здатна відчувати дотики, зміну температури, появу у воді різних розчинених речовин та інші подразнення. При цьому її нервові клітини збуджуються. Якщо до гідри доторкнутися тонкою голкою, то збудження від подразнення однієї з нервових клітин передається по відростках до інших нервових клітин, а від них — до шкірно-м’язових клітин. Це спричиняє скорочення м’язових волоконець, і гідра стискується в грудочку.

З цього прикладу ми довідуємося про складне явище в організмі тварини — рефлекс. У рефлексі виділяють три послі­довних етапи: сприйняття подразнення, передачу збудження від цього подразнення по нервових клітинах і реакцію-відповідь організму певною дією на подразнення. Організація гідри проста, тому і її рефлекси дуже одноманітні.

Жалкі клітини. Усе тіло гідри, особливо її щупальця, вкрите великою кількістю жалких, або кропив’яних, клітин Ш Кожна з цих клітин має складну будову. Крім цитоплазми та ядра, у ній є міхуроподібна жалка капсула, усередині якої згорнута тонка трубочка — жалка нитка. Назовні з клітини стирчить чутливий волосок. Як тільки рачок, мальок риби чи інша маленька тварина торкається чутливого волоска, жалка нитка швидко розпрямляється, її кінець викидається назовні й упи­нається в жертву. Каналом, що проходить усередині нитки, із жалкої капсули в тіло здобичі потрапляє отрута, від якої дрібні тварини гинуть. Як правило, вистрелюють одразу багато жалких клітин. Потім гідра щупальцями підтягує здобич до рота і ковтає її.

За допомогою жалких клітин гідра також захищається. Риби й водяні комахи не їдять гідр, бо вони жаляться. Отрута із капсул за своєю дією на організм великих тварин нагадує отруту кропиви.

Різноманітність найпростіших

0

Автор: admin | Розділ: Одноклітинні тварини, або найпростіші | 27-09-2010

Інші фігури,— це також морські амеби. Химерної форми надають їм черепашки, що складаються із кремнезему. Черепашки вимерлих променевиків іноді утворюють великі нагромадження, їх добувають і використовують для шліфування та полірування металів, для виготовлення наждачного паперу.

Інфузорії. Відомо понад 7000 видів інфузорій. Усі вони, як і інфузорія-туфелька, у дорослому чи молодому стані мають багато війок на поверхні тіла, а також своєрідний ядерний апарат — великі й малі ядра. Більшість видів інфузорій водяться у пріс­ній або солоній воді, живляться бактеріями, одноклітинними тваринами й дрібними водоростями. Деякі інфузорії живуть у шлунку жуйних ссавців, не завдаючи їм шкоди. Навпаки, вони сприяють травленню важкозасвоюваної їжі — клітковини. На­приклад, в шлунку однієї корови маса інфузорій досягає 3 кг.

Малярійний паразит. Деяких тварин називають паразитами. Вониоселяютьсяворганізмахіншихтваринілюдини, які стають хазяїнами паразита. До паразитичних найпростіших належить і дизентерійна амеба. Тяжке захворювання — маля­рію — спричинює малярійний паразит, що оселяється у крові людини. У хворого на малярію кожні 2—3 доби температура підвищується до 40—41 °С, його морозить. Збудники малярії дуже малі за розмірами H Вони проникають у червоні кров’яні тільця, що є в людській крові. Тут малярійні паразити живлять­ся, ростуть ї розмножуються, руйнуючи кров’яні клітини і виді­ляючи в кров отруйні речовини.

Збудників захворювання від хворих людей до здорових переносять малярійні комарі. Відрізнити такого комара від зви­чайного пискуна легко за його характерною позою, коли він ссе кров. Колись велика кількість людей хворіла на малярію в південних країнах і південних районах СРСР, особливо в Середній Азії. Останнім часом малярію в нашій країні практично ліквідовано.

Загальна характеристика найпростіших. У всіх найпростіших незалежно від того, є вони одноклітинними чи колоніальними організмами, кожна клітина може виконувати всі функції живого організму. Вона може самостійно пересуватися, живитися, пере­травлювати їжу, дихати, викидати назовні непотрібні речовини, розмножуватися поділом. Навіть якщо в колоніального най­простішого, у якого клітини зв’язані разом, відділити будь-яку клітину від колонії, то вона зможе самостійно жити, бо зберігає всі функції цілого організму.

Основу клітини найпростіших становить ядро і цитоплазма з різноманітними виростами і включеннями. Відомо близько 70 000 видів найпростіших.

Таким чином, найпростіші поєднують функції клітини і самостійного організму.

Різноманітність, значення і загальні риси найпростіших

1

Автор: admin | Розділ: Одноклітинні тварини, або найпростіші | 26-09-2010

Відомо близько 70 000 видів найпростіших, які живуть у воді та грунті. Деякі з них поселяються в тілі багатоклітинних тварин і в організмі людини.

Амеби. Налічують понад 100 видів амеб, схожих на амебу звичайну. В усіх амеб голе тіло. Пересуваються вони, утворюючи псевдоніжки. Деякі амеби паразитують у кишечнику тварин і людини. Найбільш небезпечна дизентерійна амеба, що живе в товстій кишці людини. Вона спричиняє виразки в кишках і кривавий пронос. Дизентерійна амеба | розповсюджується за допомогою цист, що виходять з калом назовні. Цисти можуть потрапити в кишечник людини під час пиття забруд­неної води. У кишечнику вони перетворюються в амеби, які живляться ураженими ділянками кишок і кров’ю.

До амеб належать також форамініфери — морські корененіж­ки. Їїхнє тіло, діаметром 0,1 — 1 мм і завдовжки іноді до 20 см, заховане в черепашку, часто вапнякову. Крізь устя й пори черепашок висовуються псевдоніжки у вигляді довгих ниток, що переплітаються. Черепашки форамініфер становлять значну частину морського мулу, морських відкладів і порід. З них утворилися поклади будівельного матеріалу — вапняку.

Променевики, або радіолярії, які ширяють у товщі води й нагадують собою маленькі зірочки, сніжинки, колючі кульки.

Інфузорія-туфелька

1

Автор: admin | Розділ: Одноклітинні тварини, або найпростіші | 25-09-2010

Середовище життя, будова і пересування туфельки. У водоймах із забрудненою водою, де живуть амеби та евглени, можна помітити й швидкоплаваючу тварину з типу найпростіших завдовжки 0,1—0,3 мм, тіло якої своєю формою нагадує туфлю. Це інфузорія-туфелька. Через те що зовнішній шар цитоплазми інфузорії-туфельки щільний, вона зберігає сталу форму тіла. Усе її тіло вкрите поздовжніми рядами численних дрібних війок, схожих будовою на джгутики евглени й вольвоксу. Війки роблять хвилеподібні рухи, і таким чином туфелька плаває тупим (переднім) кінцем уперед.

Інфузорія-туфелькаНайпростіші, які пересуваються за допомогою численних війок, належать до класу інфузорій. Уперше інфузорій було виявлено у воді, настояній на різних травах («інфузум» означає «настій»).

Живлення. Від переднього кінця до середини тіла туфельки проходить жолобок з трохи довшими війками. На задньому кінці жолобка є ротовий отвір, що веде в коротку трубчасту глотку. Війки жолобка безперервно рухаються, створюючи течію води. Вода підхоплює і приносить до рота основну їжу туфельки — бактерії, які через глотку потрапляють усередину тіла інфузорії.

У цитоплазмі навколо них утворюється травна вакуоля, у якувиділяється травний сік. Цитоплазма в туфельки, як і в амеби,перебуває в постійному русі. Травна вакуоля відривається відглотки й підхоплюється течією цитоплазми. Перетравлюється їжаі засвоюються поживні речовини вінфузорії так само, як і в амеби. Неперетравлені рештки викидаються назовні через отвір — порошицю.

Дихання й виділення в інфузорії-туфельки відбуваються так само, як і в інших найпростіших, яких вивчали раніше. Дві скоротливі вакуолі туфельки (попереду й ззаду) скорочуються навперемінно, через 20—25 с кожна. Вода й шкідливі продукти життєдіяльності збираються в туфельки з усієї цитоплазми по провідних канальцях, які підходять до скоротливих вакуоль.

У цитоплазмі туфельки є два ядра: велике й мале. Ці ядра мають різне призначення: мале відіграє основну роль у розмноженні, а велике впливає на процеси руху, живлення, виділення.

Розмноження. Улітку туфелька, посилено живлячись, росте й ділиться, як і амеба, на дві частини. Мале ядро відходить від великого й ділиться на дві частини, що розходяться до переднього іІнфузорія-туфелька заднього кінців тіла. Потім ділиться велике ядро. Інфузорія перестає живитися. її тіло посередині перетягується. У передню і задню частини туфельки відходять новоутворені ядра. Перетяжка дедалі глибшає, і нарешті обидві половинки відриваються одна від одної — виникають дві молоді інфузорії. У кожній з них залишається по одній скоротливій вакуолі, а друга з усією системою канальців утворюється наново. Почавши живитися, молоді туфельки ростуть. Через добу поділ повторюється.

Подразливість. Проведемо такий дослід. Помістимо поряд на склі краплю чистої води і краплю води з інфузоріями. З’єднаємо обидві краплі тонким водяним каналом. У краплю з інфузоріями покладемо маленький кристалик солі. У міру розчинення солі туфельки перепливатимуть у краплю з чистою водою: для інфузорій розчин солі шкідливий.

Змінимо умови досліду. В краплю з інфузоріями не будемо нічого домішувати. Заве в чисту краплю води додамо трохи настою з бактеріями. Тоді туфельки зберуться навколо бактерій — своєї звичайної їжі.

Ці досліди показують, що інфузорії можуть відповідати певним чином (наприклад, переміщенням) на вплив зовнішнього середовища, тобто їм властива подразливість. Ця властивість характерна для всіх живих істот.