Різноманітність, значення та загальні риси кишковопорожнинних

0

Автор: admin | Розділ: Тип кишковопорожнинні | 30-09-2010

Тип кишковопорожнинні налічує понад 9000 видів. Більшість з них живе в морях.

Поліпи. У морі поміж камінням і на скелях можна побачити великих поліпів — актиній. Звичайно вони яскраво забарвлені іі мають кілька віночків коротких товстих щупалець. Актинії нерухомо сидять у щілинах скель, підстерігаючи здобич, або повільно повзають на дні, захоплюючи щупальцями малорух­ливих тварин, якими живляться.

Утворення колоній. У багатьох морських кишковопорожнинних молодий поліп, що утворився брунькуванням, не відокремлюється, як у гідри, від материнського організму, а залишається з’єд­наним з ним і невдовзі сам починає відбруньковувати поліпи. Так утворюється колонія. Кишкові порожнини поліпів сполучаються між собою, і їжа, захоплена одним з них, засвоюється всіма членами колонії. У колоніальних поліпів звичайно розвивається скелет. Найчастіше він складається з вапняку. Зі скелета червоного корала виготовляють намисто та інші прикраси.

Коралові рифи. У 7ропічних морях деякі види колоніальних поліпів утворюють на мілководді густі поселення — коралові рифи. Колонії коралів, маючи дуже міцний вапняковий скелет, стають перешкодою для судноплавства.

Рифоутворюючі корали часто селяться вздовж островів, оточуючи їх з усіх боків. Якщо морське дно . опускається й острів занурюється у воду, то корали, не перестаючи рости вгору, залишаються біля поверхні моря. Згодом із таких кільце­подібних рифів утворюються характерні для тропічних морів острови — атоли. Із скелетів рифоутворюючих коралів добувають вапняк. У ряді місць на коралових рифах створюють підводні заповідники, де корали охороняються як рідкісні й цінні пред­ставники тваринного світу.

Медузи. Не всі кишковопорожнинні живуть на дні. Багато з них здатні плавати в товщі води. До таких належать медузи. Тіло медузи драглисте, формою нагадує парасольку. З нижнього боку тіла посередині міститься рот. По краях тіла розташовані щупальця. Різко скорочуючи свою парасольку й викидаючи воду назовні, медуза дістає реактивний поштовх і пересувається опуклим боком уперед. Як і всі кишковопорожнинні, медузи -хижаки. Вони вбивають здобич жалкими клітинами. Деякі медузи (наприклад, хрестовичок у Японському морі), доторкаючись до тіла людини, завдають йому досить відчутних опіків. У Чорному морі живе медуза коренерот. Її напівпрозора біляста парасолька буває завбільшки з футбольний м’яч і має яскраво-фіолетові або сині краї.

Загальна характеристика. Кишковопорожнинні — це двоша­рові багатоклітинні тварини. Вони мають променеву симетрію та одну порожнину тіла — кишкову, яка зв’язана із зовнішнім середовищем лише через рот. Нервові клітини утворюють нервове сплетення. Усі кишковопорожнинні мають жалкі клітини, і всі вони — хижаки; живуть лише у воді, переважно в морях.

Розмноження гідри

0

Автор: admin | Розділ: Тип кишковопорожнинні | 29-09-2010

Нестатеве розмноження брунькуванням. Гідра розмножується нестатевим і статевим способами. Улітку на її тілі виникає маленький горбик — випинається стінка її тіла Цей горбик росте, витягується. На його кінці з’являються щупальця, а між ними проривається рот. Так розвивається молода гідра, яка певний час ще з’єднана стебельцем з материнським організмом. Зовнішньо все це нагадує розвиток пагона рослини з бруньки (звідси й назва цього способу розмноження — брунькування). Коли маленька гідра підросте, вона відокремлюється від мате­ринського організму й починає жити самостійно.

Статеве розмноження. Під осінь, коли настають несприятливі умови, гідри гинуть, але перед тим у їхньому тілі розви­ваються статеві клітини. Розрізняють два види статевих клітин: яйцеві, або жіночі, і сперматозоїди, або чоловічі статеві клітини. Сперматозоїди схожі на джгутикових найпростіших. Вони по­кидають тіло гідри і плавають за допомогою довгого джгутика.

Яйцева клітина гідри схожа на амебу, має псевдоніжки. Сперматозоїд підпливає до гідри з яйцевою клітиною і проникає всередину її. Ядра обох статевих клітин зливаються. Відбувається запліднення. Після цього псевдоніжки втягуються, клітина округ­люється, її поверхня вкривається товстою оболонкою — утво­рюється яйце. Наприкінці^осені гідра гине, а яйце залиша­ється живим і осідає на дно. Навесні запліднене яйце починає ділитися, утворені клітини розміщуються в два шари, 3 них розвивається маленька гідра. Коли настає тепла погода, оболонка яйця розривається і гідра виходить назовні.

Отже, багатоклітинна тварина гідра на початку свого життя складається з однієї клітини — яйця.

Особливості внутрішньої будови гідри

0

Автор: admin | Розділ: Тип кишковопорожнинні | 28-09-2010

Внутрішній шар клітин – ентодерма. Клітини внутрішнього шару – ентодерми – мають скоротливі м’язові волокна, але основне призначення цих клітин – перетравлювання їжі.

Воші виділяють у кишкову порожнину травний сік, під впливом якого здобич гідри розм’якшується й розпадається на дрібні шматочки. Частина клітин внутрішнього шару має кілька довгих джгутиків (як у джгутикових найпростіших). Джгутики, постійно рухаючись, підгрібають шматочки їжі до клітин. Клітини внутрішнього шару здатні випускати псевдоніжки (як в амеби) і захоплювати ними їжу. Далі травлення відбувається всередині клітини, у вакуолях (як у найпростіших). Неперетравлені рештки їжі викидаються назовні через рот.

Особливих органів дихання в гідри немає. Розчинений у воді кисень проникає в неї крізь усю поверхню тіла.

Регенерація. У зовнішньому шарі тіла гідри є також дуже маленькі округлі клітини з великими ядрами. Ці клітини нази­ваються проміжними. Вони відіграють у житті гідри дуже важливу роль. Якщо її тіло десь ушкоджується, то *проміжні клітини, розташовані поблизу рани, починають посилено рости. З них утворюються шкірно-м’язові, нервові та інші клітини, і поранене місце швидко заживає. Якщо розрізати гідру впопе­рек, то на одній половинці виростають щупальця і з’являється рот, а на другій утворюється стебельце. Так виникають дві гідри.

Процес відновлення втрачених або ушкоджених частин тіла називають регенерацією. У гідри здатність до регенерації дуже велика.

Регенерація певною мірою характерна й для інших тварин та людини. Скажімо, у дощових черв’яків можлива регене­рація всього організму з їхніх частинок, у земноводних (жаб, тритонів) можуть відновитися кінцівки, різні частини ока, хвіст і внутрішні органи. У людини при порізах відновлюється шкіра.

Особливості клітин багатоклітинних тварин на прикладі гідри. Як ми вже знаємо, багатоклітинні тварини, що належать до особливого підцарства, відрізняються од найпростіших насамперед тим, що їхнє тіло складається з різних за якістю клітин. Кожна група клітин багатоклітинних тварин виконує відповідну функцію. Це ми з’ясували на прикладі гідри. У неї шкірно-м’язові клітини забезпечують рух; нервові клітини сприймають подразнення, передають збудження від цього подразнення і реакцію організму на нього; жалкі клітини служать для захоплення їжі та для захисту, проміжні — для відновлення втрачених і ушкоджених частин ,тіла. У гідри є й статеві клітини. Вони утворюються під час статевого роз­множення. Клітини, які утворюють тіло багатоклітинних тварин, самостійно жити не можуть, тому що будь-яка з них не може виконувати всі функції, властиві багатоклітинному організмові.

Хоча тіло вольвоксу складається з багатьох клітин (іноді понад 10 000), однак його відносять не до багатоклітинних тварин, а до найпростіших. Ізольована клітина поводиться як самостійний організм: рухається, живиться, розмножується поді­лом. Таким чином, кожна клітина колоніального найпростішого зберігає всі функції живого організму.

Прісноводний поліп гідра

0

Автор: admin | Розділ: Тип кишковопорожнинні | 27-09-2010

Спосіб життя, особливості будови і життєдіяльності. В озерах, річках або ставках з чистою, прозорою водою на стеблах водяних рослин можна побачити маленьку напівпрозору тварину. Це поліп гідра («поліп» означає «багатоніг») — прикріплена або малорухлива кишковопорожнинна тварина з численними щупальцями. Тіло звичайної гідри має майже правильну циліндричну форму. На одному кінці його міститься рот, ото­чений вінчиком із 5—12 тонких довгих щупалець, другий кінець витягнутий у вигляді стебельця з підошвою на кінці. За допомогою підошви гідра прикріплюється до різних підводних предметів, її тіло разом із стебельцем звичайно завдовжки до 7 мм, проте щупальця здатні витягуватися на кілька сантиметрів.

Променева симетрія. Якщо вздовж тіла гідри провести уявну вісь, то щупальця розходитимуться від цієї осі в усі боки, як промені від джерела світла. Звисаючи з будь-якої водяної рослини, гідра постійно похитується з боку в бік і повільно водить щупальцями, чатуючи на здобич. Жертва може з’явитися з будь-якого боку, тому променеподібно роз­ставлені щупальця найкраще відповідають такому способові полювання.

Променева симетрія характерна, як правило, для тварин, що ведуть прикріплений спосіб життя.

Кишкова порожнина. Тіло гідри має вигляд мішечка, стінки якого складаються з двох шарів клітин: зовнішнього (ектодерми) і внутрішнього (ентодерми). Усередині тіла є кишкова порож­нина.

Зовнішній шар клітин — ектодерма. Під мікроскопом у зов­нішньому шарі гідри — ектодермі — видно кілька типів клітин. Найбільше серед них шкірно-м’язових. Прилягаючи одна до одної бічними частинами, ці клітини створюють покрив гідри. В основі кожної такої клітини лежить скоротливе м’язове волокон­це, що відіграє важливу роль під час пересування тварини. Коли волоконця всіх шкірно-м’язових клітин скорочуються, тіло гідри стискується. Якщо ж скорочуються волоконця тільки на одному боці, гідра нагинається в той бік. Завдяки роботі м’язових волоконець тварина може повільно пересуватися, по черзі «ступаючи» то підошвою, то щупальцями. Такий рух можна порівняти з повільним перекиданням через голову.

У зовнішньому шарі містяться й нервові клітини. Вони мають довгі відростки, тому нагадують зірочки. Відростки сусідніх нервових клітин стикаються між собою і утворюють нервове сплетення, що охоплює все тіло гідри. Частина відростків підходить до шкірно-м’язових клітин.

Подразливість, рефлекси. Гідра здатна відчувати дотики, зміну температури, появу у воді різних розчинених речовин та інші подразнення. При цьому її нервові клітини збуджуються. Якщо до гідри доторкнутися тонкою голкою, то збудження від подразнення однієї з нервових клітин передається по відростках до інших нервових клітин, а від них — до шкірно-м’язових клітин. Це спричиняє скорочення м’язових волоконець, і гідра стискується в грудочку.

З цього прикладу ми довідуємося про складне явище в організмі тварини — рефлекс. У рефлексі виділяють три послі­довних етапи: сприйняття подразнення, передачу збудження від цього подразнення по нервових клітинах і реакцію-відповідь організму певною дією на подразнення. Організація гідри проста, тому і її рефлекси дуже одноманітні.

Жалкі клітини. Усе тіло гідри, особливо її щупальця, вкрите великою кількістю жалких, або кропив’яних, клітин Ш Кожна з цих клітин має складну будову. Крім цитоплазми та ядра, у ній є міхуроподібна жалка капсула, усередині якої згорнута тонка трубочка — жалка нитка. Назовні з клітини стирчить чутливий волосок. Як тільки рачок, мальок риби чи інша маленька тварина торкається чутливого волоска, жалка нитка швидко розпрямляється, її кінець викидається назовні й упи­нається в жертву. Каналом, що проходить усередині нитки, із жалкої капсули в тіло здобичі потрапляє отрута, від якої дрібні тварини гинуть. Як правило, вистрелюють одразу багато жалких клітин. Потім гідра щупальцями підтягує здобич до рота і ковтає її.

За допомогою жалких клітин гідра також захищається. Риби й водяні комахи не їдять гідр, бо вони жаляться. Отрута із капсул за своєю дією на організм великих тварин нагадує отруту кропиви.

Різноманітність найпростіших

0

Автор: admin | Розділ: Одноклітинні тварини, або найпростіші | 27-09-2010

Інші фігури,— це також морські амеби. Химерної форми надають їм черепашки, що складаються із кремнезему. Черепашки вимерлих променевиків іноді утворюють великі нагромадження, їх добувають і використовують для шліфування та полірування металів, для виготовлення наждачного паперу.

Інфузорії. Відомо понад 7000 видів інфузорій. Усі вони, як і інфузорія-туфелька, у дорослому чи молодому стані мають багато війок на поверхні тіла, а також своєрідний ядерний апарат — великі й малі ядра. Більшість видів інфузорій водяться у пріс­ній або солоній воді, живляться бактеріями, одноклітинними тваринами й дрібними водоростями. Деякі інфузорії живуть у шлунку жуйних ссавців, не завдаючи їм шкоди. Навпаки, вони сприяють травленню важкозасвоюваної їжі — клітковини. На­приклад, в шлунку однієї корови маса інфузорій досягає 3 кг.

Малярійний паразит. Деяких тварин називають паразитами. Вониоселяютьсяворганізмахіншихтваринілюдини, які стають хазяїнами паразита. До паразитичних найпростіших належить і дизентерійна амеба. Тяжке захворювання — маля­рію — спричинює малярійний паразит, що оселяється у крові людини. У хворого на малярію кожні 2—3 доби температура підвищується до 40—41 °С, його морозить. Збудники малярії дуже малі за розмірами H Вони проникають у червоні кров’яні тільця, що є в людській крові. Тут малярійні паразити живлять­ся, ростуть ї розмножуються, руйнуючи кров’яні клітини і виді­ляючи в кров отруйні речовини.

Збудників захворювання від хворих людей до здорових переносять малярійні комарі. Відрізнити такого комара від зви­чайного пискуна легко за його характерною позою, коли він ссе кров. Колись велика кількість людей хворіла на малярію в південних країнах і південних районах СРСР, особливо в Середній Азії. Останнім часом малярію в нашій країні практично ліквідовано.

Загальна характеристика найпростіших. У всіх найпростіших незалежно від того, є вони одноклітинними чи колоніальними організмами, кожна клітина може виконувати всі функції живого організму. Вона може самостійно пересуватися, живитися, пере­травлювати їжу, дихати, викидати назовні непотрібні речовини, розмножуватися поділом. Навіть якщо в колоніального най­простішого, у якого клітини зв’язані разом, відділити будь-яку клітину від колонії, то вона зможе самостійно жити, бо зберігає всі функції цілого організму.

Основу клітини найпростіших становить ядро і цитоплазма з різноманітними виростами і включеннями. Відомо близько 70 000 видів найпростіших.

Таким чином, найпростіші поєднують функції клітини і самостійного організму.

Різноманітність, значення і загальні риси найпростіших

1

Автор: admin | Розділ: Одноклітинні тварини, або найпростіші | 26-09-2010

Відомо близько 70 000 видів найпростіших, які живуть у воді та грунті. Деякі з них поселяються в тілі багатоклітинних тварин і в організмі людини.

Амеби. Налічують понад 100 видів амеб, схожих на амебу звичайну. В усіх амеб голе тіло. Пересуваються вони, утворюючи псевдоніжки. Деякі амеби паразитують у кишечнику тварин і людини. Найбільш небезпечна дизентерійна амеба, що живе в товстій кишці людини. Вона спричиняє виразки в кишках і кривавий пронос. Дизентерійна амеба | розповсюджується за допомогою цист, що виходять з калом назовні. Цисти можуть потрапити в кишечник людини під час пиття забруд­неної води. У кишечнику вони перетворюються в амеби, які живляться ураженими ділянками кишок і кров’ю.

До амеб належать також форамініфери — морські корененіж­ки. Їїхнє тіло, діаметром 0,1 — 1 мм і завдовжки іноді до 20 см, заховане в черепашку, часто вапнякову. Крізь устя й пори черепашок висовуються псевдоніжки у вигляді довгих ниток, що переплітаються. Черепашки форамініфер становлять значну частину морського мулу, морських відкладів і порід. З них утворилися поклади будівельного матеріалу — вапняку.

Променевики, або радіолярії, які ширяють у товщі води й нагадують собою маленькі зірочки, сніжинки, колючі кульки.

Інфузорія-туфелька

0

Автор: admin | Розділ: Одноклітинні тварини, або найпростіші | 25-09-2010

Середовище життя, будова і пересування туфельки. У водоймах із забрудненою водою, де живуть амеби та евглени, можна помітити й швидкоплаваючу тварину з типу найпростіших завдовжки 0,1—0,3 мм, тіло якої своєю формою нагадує туфлю. Це інфузорія-туфелька. Через те що зовнішній шар цитоплазми інфузорії-туфельки щільний, вона зберігає сталу форму тіла. Усе її тіло вкрите поздовжніми рядами численних дрібних війок, схожих будовою на джгутики евглени й вольвоксу. Війки роблять хвилеподібні рухи, і таким чином туфелька плаває тупим (переднім) кінцем уперед.

Інфузорія-туфелькаНайпростіші, які пересуваються за допомогою численних війок, належать до класу інфузорій. Уперше інфузорій було виявлено у воді, настояній на різних травах («інфузум» означає «настій»).

Живлення. Від переднього кінця до середини тіла туфельки проходить жолобок з трохи довшими війками. На задньому кінці жолобка є ротовий отвір, що веде в коротку трубчасту глотку. Війки жолобка безперервно рухаються, створюючи течію води. Вода підхоплює і приносить до рота основну їжу туфельки — бактерії, які через глотку потрапляють усередину тіла інфузорії.

У цитоплазмі навколо них утворюється травна вакуоля, у якувиділяється травний сік. Цитоплазма в туфельки, як і в амеби,перебуває в постійному русі. Травна вакуоля відривається відглотки й підхоплюється течією цитоплазми. Перетравлюється їжаі засвоюються поживні речовини вінфузорії так само, як і в амеби. Неперетравлені рештки викидаються назовні через отвір — порошицю.

Дихання й виділення в інфузорії-туфельки відбуваються так само, як і в інших найпростіших, яких вивчали раніше. Дві скоротливі вакуолі туфельки (попереду й ззаду) скорочуються навперемінно, через 20—25 с кожна. Вода й шкідливі продукти життєдіяльності збираються в туфельки з усієї цитоплазми по провідних канальцях, які підходять до скоротливих вакуоль.

У цитоплазмі туфельки є два ядра: велике й мале. Ці ядра мають різне призначення: мале відіграє основну роль у розмноженні, а велике впливає на процеси руху, живлення, виділення.

Розмноження. Улітку туфелька, посилено живлячись, росте й ділиться, як і амеба, на дві частини. Мале ядро відходить від великого й ділиться на дві частини, що розходяться до переднього іІнфузорія-туфелька заднього кінців тіла. Потім ділиться велике ядро. Інфузорія перестає живитися. її тіло посередині перетягується. У передню і задню частини туфельки відходять новоутворені ядра. Перетяжка дедалі глибшає, і нарешті обидві половинки відриваються одна від одної — виникають дві молоді інфузорії. У кожній з них залишається по одній скоротливій вакуолі, а друга з усією системою канальців утворюється наново. Почавши живитися, молоді туфельки ростуть. Через добу поділ повторюється.

Подразливість. Проведемо такий дослід. Помістимо поряд на склі краплю чистої води і краплю води з інфузоріями. З’єднаємо обидві краплі тонким водяним каналом. У краплю з інфузоріями покладемо маленький кристалик солі. У міру розчинення солі туфельки перепливатимуть у краплю з чистою водою: для інфузорій розчин солі шкідливий.

Змінимо умови досліду. В краплю з інфузоріями не будемо нічого домішувати. Заве в чисту краплю води додамо трохи настою з бактеріями. Тоді туфельки зберуться навколо бактерій — своєї звичайної їжі.

Ці досліди показують, що інфузорії можуть відповідати певним чином (наприклад, переміщенням) на вплив зовнішнього середовища, тобто їм властива подразливість. Ця властивість характерна для всіх живих істот.

Евглена зелена — своєрідний джгутиконосець. Вольвокс

0

Автор: admin | Розділ: Одноклітинні тварини, або найпростіші | 24-09-2010

Середовище життя, будова і пересування евглени. Евглена зелена, як і амеба звичайна, живе у ставках, забруднених гнилим листям, у калюжах та інших водоймах зі стоячою водою. Тіло евглени, завдовжки близько 0,05 мм, має витягнуту форму. Його передній кінець притуплений, а задній — загострений. Зовнішній шар цитоплазми евглени щільний, він утворює навколо її тіла оболонку. Завдяки цій оболонці евглена мало змінює свою форму під час руху. На передньому кіпці її тіла міститься тонкий ниткоподібний виріст цитоплазми — джгутик. Евглена крутить джгутиком, ніби угвинчуючись у воду, і завдяки цьому пливе тупим кінцем уперед.

Живлення. Цитоплазма евглени має понад 20 зелених овальних хлоропластів, які надають їй зеленого забарвлення (звідси й назва евглени — зелена). У хлоропластах є хлорофіл. Живиться евглена на світлі, як і зелені рослини, будуючи своє тіло з органічних речовин, що утворюються під дією світла в процесі фотосинтезу. У цитоплазмі скупчуються дрібні зернинки запасної поживної речовини, близької за своїм складом до крохмалю. Цю речовину евглена витрачає під час голодування.

Якщо помістити евглену зелену надовго в темряву, вона повністю втрачає хлорофіл і стає безбарвною. Без світла фото­синтез в евглени припиняється, і вона починає засвоювати розчинені у воді органічні речовини, що утворюються внаслідок розкладу різних відмерлу організмів.

Евглена може живитися двома способами: на світлі — як зелені рослини, у темряві — як тварини, засвоюючи готові органічні речовини. Ця особливість обміну речовин евглени, як і подібність у будові рослинних і тваринних клітин, свідчить про спорідненість між рослинами і тваринами.

Чутливість до світла. Поряд із скоротливою вакуолею в евглени є яскраво-червоне, чутливе до світла вічко: тварина завжди нливе до освітленої частини водойми, де умови для фотосинтезу найсприятливіші.

Розмножується евглена поздовжнім поділом надвоє

Циста. За несприятливих умов у евглени, як і в амеби, утворюється циста. При цьому джгутик відпадає, а тіло евглени заокруглюється, укриваючись щільною захисною оболон­кою. У такому стані евглена перезимовує або переносить виси­хання водойми, у якій живе.

Вольвокс — колонія джгутикових найпростіших? У ставках та озерах можна побачити, як плавають зелені кульки діамет­ром до 1 мм. Це вольвокс Під мікроскопом видно, що кожна така кулька складається з величезної кількості (близько 1000) клітин, подібних своєю будовою до евглени зеленої.

На відміну від евглени клітини вольвоксу грушоподібної форми і мають по два джгутики. Основна маса кульки — напіврідка драглиста речовина. Клітини занурені в неї дуже близько до поверхні, так що їхні джгутики стирчать на­зовні. Рухаючи джгутиками, вольвокс перекочується у воді («вольвокс» означає «той, що котиться»).

Кожна клітина вольвоксу має вигляд самостійного най­простішого, але всі разом утворюють колонію, бо з’єднані одна з одною цитоплазматичними місточками. Тому джгутики всієї колонії працюють узгоджено.

Під час розмноження вольвоксу деякі його клітини зану­рюються в глибину колонії. Там вони діляться, утворюючи кілька нових молодих колоній, які виходять із старого воль­воксу назовні.

Амеба звичайна, її середовище життя, особливості будови і життєдіяльності

3

Автор: admin | Розділ: Одноклітинні тварини, або найпростіші | 23-09-2010

Середовище життя, будова і пересування амеби. Амеба звичайна живе в мулі на дні ставків із забрудненою водою. Вона схожа на маленьку (0,2—0,5 мм), ледве помітну простим оком безбарвну драглисту грудочку, що постійно змінює свою форму. Слово «амеба» означає «мінлива». Роздивитися деталі будови амеби можна лише під мікроскопом.

Тіло амеби складається з напіврідкої цитоплазми, яка має всередині невелике пухироподібне ядро. Амеба складається з однієї клітини, але ця клітина — цілий організм, що веде само­стійний спосіб життя.

Цитоплазма перебуває в постійному русі. Коли вона спрямо­вується до однієї якоїсь точки поверхні амеби, тіло амеби на цьому місті випинається. Дедалі збільшуючись, випин перетворю­ється на виріст тіла — псевдоніжку. Сюди перетікає цитоплазма, і амеба таким чином пересувається. Амеба та інші найпростіші, здатні утворювати псевдоніжки, належить до класу корененіжок. Таку назву їм дали через те, що псевдоніжки нагадують корені рослин.

Живлення. В амеби може утворюватися одночасно кілька псевдоніжок, і тоді вона охоплює ними їжу: водорості, бактерій та інших найпростіших. Здобич опиняється в цитоплазмі, з якої навколо їжі виділяється травний сік. Утворюється пу­хирець — травна вакуоля.

Травний сік розчиняє частину речовин, що входять до складу їжі, і перетравлює їх. Внаслідок травлення утворюються по­живні речовини, які просочуються з вакуолі в цитоплазму і йдуть на побудову тіла амеби. Нерозчинені рештки викидаються назовні в будь-якому місці її тіла.

Дихання. Амеба дихає розчиненим у воді киснем, який про­никає в її цитоплазму крізь усю поверхню тіла. Кисень бере участь у розкладанні складних речовин цитоплазми на простіші. При цьому виділяється енергія, потрібна для життєдіяльності організму.

Виділення шкідливих речовин життєдіяльності і надлишків води. Шкідливі речовини виводяться з організму амеби крізь поверхню її тіла, а також крізь особливий пухирець — скоротливу вакуолю. Вода, у якій живе амеба, постійно проникає в цитоплазму, розріджуючи її. Надлишок цієї води з шкідливими речовинами поступово збирається у вакуолі й час від часу викидається з неї назовні.

Отже, з навколишнього середовища в організм амеби над­ходять їжа, вода, кисень. Унаслідок життєдіяльності амеби вони змінюються. Перетравлена їжа йде на побудову тіла амеби. Шкідливі для амеби речовини виводяться назовні. Відбувається обмін речовин. Не тільки амеба, а й усі інші живі організми не можуть існувати без обміну речовин як усередині свого тіла, так і з навколишнім середовищем.

Розмноження. Живлячись, амеба росте. Вирісши, вона роз­множується. Розмноження починається із зміни ядра. Воно витягується і поперечною борозенкою ділиться на дві половини, які розходяться в різні боки — утворюється два нових ядра. Тіло амеби ділить на дві частини перетяжка. У кожну з них потрапляє по одному ядру. Цитоплазма між обома частинами розривається, і виникають дві нові амеби. Скоротлива вакуоля залишається на одній із них, а в другій утворюється нова. Отже, амеба розмножується поділом надвоє. За добу поділ може повторятися кілька разів.

Циста. Живиться й розмножується амеба протягом усього літа. Восени, коли стає холодно, живлення в неї припиняється, її тіло стає округлим, на його поверхні з’являється щільна захисна оболонка — утворюється циста Щ Те саме відбувається, коли висихає ставок, у якому живуть амеби. У стані цисти амеба переносить несприятливі для неї умови життя. Коли умови стають сприятливими, амеба залишає оболонку цисти. Вона випускає псевдоніжки, починає живитися й розмножуватися. Цисти, які розносить вітер, сприяють розселенню амеб.

Вплив людини на рослинні угруповання

0

Автор: admin | Розділ: Рослинні угруповання | 13-09-2010

Відомо, що одні рослинні угруповання можуть змінюватись іншими. Це відбувається як у результаті втручання людини в жит­тя рослинного угруповання, так і під впливом природних причин. У лісі умови сприятливі для життя тіньовитривалих трав, папоро­тей та інших рослин, які ростуть під покривом дерев. Якщо вирубати дерева, що становлять верхні яруси лісу, багато тіньови­тривалих рослин нижніх ярусів (квасениця, конвалія, веснівка, грушанка та ін.) загинуть, їхнє місце займуть більш світлолюбні рослини і поступово складеться інше рослинне угруповання. Те саме може статися і в результаті лісової пожежі, спричи­неної, наприклад, блискавкою.

Лісове рослинне угруповання зміниться і в тому разі, коли в лісі розвинеться суцільний покрив із сфагнових мохів. Заболо­чування грунту спричинить загибель рослин. Ліс поступово по­ступиться місцем сфагновому болоту, тобто одне рослинне угру­повання заміниться іншим.

Природна заміна рослинних угруповань може зумовлюватись різними причинами, пов’язаними зі змінами клімату, процесів ґрунтоутворення, життєдіяльності самих рослин угруповання. Під впливом цих причий у рослинному угрупованні можуть з’являтись нові види рослин і зникати ті, що жили раніше.

Так, у старих березових лісах світлолюбна береза витісняє­ться ялиною, внаслідок чого світлий березовий ліс поступово змінюється тінистим ялиновим.

Значно впливає на зміну рослинних угруповань господарська діяльність людини. Вплив людини може бути прямим (знищення рослин внаслідок збирання) або непрямим — зміна чи знищення місць життя рослин у процесі господарської діяльності різних видів. Людина вирубує ліси й замінює їх полями, осушує болота, розорює степи, закріплює рухомі піски в пустинях, перетворює пустиню в квітучий сад. При цьому часто погіршуються умови життя окремих видів рослин і деякі з них поступово зникають.

У період з 1957 по 1964 р. в усіх союзних республіках на­шої країни прийнято закони про охорону природи, і в кожному з них зазначено, що охороні підлягають типові ландшафти, рідкісні й визначні об’єкти живої і неживої природи.

Своєчасне втручання людини може продовжити життя рослин­ного угруповання. Наприклад, стару, покриту мохом луку можна перетворити в луку, на якій знову переважатимуть злаки. Для цього застосовують спеціальні заходи: боронування, підживлення, висівання злаків і трав з родини бобових тощо.

Найбільш серйозний захід збереження рослин — це охорона їхніх місць життя. Для цього створюються заповідники, заказ­ники, природні (національні) парки. Основна відмінність заказ­ників від заповідників полягає в тому, що на їх території охоро­няється не весь природний комплекс, а тільки та його частина, від якої залежить існування певних видів.

Важливу роль в охороні рідкісних рослин відіграють ботаніч­ні сади, дослідні станції та інші подібні установи. У ботанічних садах створюються живі колекції рідкісних рослин, деякі з них вводяться в культуру.

Навколо великих населених пунктів у вільні дні маси людей вирушають на природу. Надмірне скупчення людей призводить до руйнування рослинних угруповань. Дослідження показали, що наприклад, у лісах внаслідок витоптування знищується лісова підстилка, ущільнюється грунт, у ньому сповільнюються процеси розкладання речовин, погіршуються водний і повітряний режими, а через це руйнується рослинний покрив грунту, зникають мохи, лишайники, гриби, трави, кущі, припиняються приріст дерев і природне відтворення всіх рослин, з’являється суховерхість. Кінець кінцем ліс може загинути. Щоб зберегти місця відпочин­ку, проводять планування території, прокладають дороги, стежки, влаштовують місця для привалів, вогнищ, підсаджують дерева і куші, підсівають трави.