Евглена зелена — своєрідний джгутиконосець. Вольвокс

1

Автор: admin | Розділ: Одноклітинні тварини, або найпростіші | 24-09-2010

Середовище життя, будова і пересування евглени. Евглена зелена, як і амеба звичайна, живе у ставках, забруднених гнилим листям, у калюжах та інших водоймах зі стоячою водою. Тіло евглени, завдовжки близько 0,05 мм, має витягнуту форму. Його передній кінець притуплений, а задній — загострений. Зовнішній шар цитоплазми евглени щільний, він утворює навколо її тіла оболонку. Завдяки цій оболонці евглена мало змінює свою форму під час руху. На передньому кіпці її тіла міститься тонкий ниткоподібний виріст цитоплазми — джгутик. Евглена крутить джгутиком, ніби угвинчуючись у воду, і завдяки цьому пливе тупим кінцем уперед.

Живлення. Цитоплазма евглени має понад 20 зелених овальних хлоропластів, які надають їй зеленого забарвлення (звідси й назва евглени — зелена). У хлоропластах є хлорофіл. Живиться евглена на світлі, як і зелені рослини, будуючи своє тіло з органічних речовин, що утворюються під дією світла в процесі фотосинтезу. У цитоплазмі скупчуються дрібні зернинки запасної поживної речовини, близької за своїм складом до крохмалю. Цю речовину евглена витрачає під час голодування.

Якщо помістити евглену зелену надовго в темряву, вона повністю втрачає хлорофіл і стає безбарвною. Без світла фото­синтез в евглени припиняється, і вона починає засвоювати розчинені у воді органічні речовини, що утворюються внаслідок розкладу різних відмерлу організмів.

Евглена може живитися двома способами: на світлі — як зелені рослини, у темряві — як тварини, засвоюючи готові органічні речовини. Ця особливість обміну речовин евглени, як і подібність у будові рослинних і тваринних клітин, свідчить про спорідненість між рослинами і тваринами.

Чутливість до світла. Поряд із скоротливою вакуолею в евглени є яскраво-червоне, чутливе до світла вічко: тварина завжди нливе до освітленої частини водойми, де умови для фотосинтезу найсприятливіші.

Розмножується евглена поздовжнім поділом надвоє

Циста. За несприятливих умов у евглени, як і в амеби, утворюється циста. При цьому джгутик відпадає, а тіло евглени заокруглюється, укриваючись щільною захисною оболон­кою. У такому стані евглена перезимовує або переносить виси­хання водойми, у якій живе.

Вольвокс — колонія джгутикових найпростіших? У ставках та озерах можна побачити, як плавають зелені кульки діамет­ром до 1 мм. Це вольвокс Під мікроскопом видно, що кожна така кулька складається з величезної кількості (близько 1000) клітин, подібних своєю будовою до евглени зеленої.

На відміну від евглени клітини вольвоксу грушоподібної форми і мають по два джгутики. Основна маса кульки — напіврідка драглиста речовина. Клітини занурені в неї дуже близько до поверхні, так що їхні джгутики стирчать на­зовні. Рухаючи джгутиками, вольвокс перекочується у воді («вольвокс» означає «той, що котиться»).

Кожна клітина вольвоксу має вигляд самостійного най­простішого, але всі разом утворюють колонію, бо з’єднані одна з одною цитоплазматичними місточками. Тому джгутики всієї колонії працюють узгоджено.

Під час розмноження вольвоксу деякі його клітини зану­рюються в глибину колонії. Там вони діляться, утворюючи кілька нових молодих колоній, які виходять із старого воль­воксу назовні.

Амеба звичайна, її середовище життя, особливості будови і життєдіяльності

7

Автор: admin | Розділ: Одноклітинні тварини, або найпростіші | 23-09-2010

Середовище життя, будова і пересування амеби. Амеба звичайна живе в мулі на дні ставків із забрудненою водою. Вона схожа на маленьку (0,2—0,5 мм), ледве помітну простим оком безбарвну драглисту грудочку, що постійно змінює свою форму. Слово «амеба» означає «мінлива». Роздивитися деталі будови амеби можна лише під мікроскопом.

Тіло амеби складається з напіврідкої цитоплазми, яка має всередині невелике пухироподібне ядро. Амеба складається з однієї клітини, але ця клітина — цілий організм, що веде само­стійний спосіб життя.

Цитоплазма перебуває в постійному русі. Коли вона спрямо­вується до однієї якоїсь точки поверхні амеби, тіло амеби на цьому місті випинається. Дедалі збільшуючись, випин перетворю­ється на виріст тіла — псевдоніжку. Сюди перетікає цитоплазма, і амеба таким чином пересувається. Амеба та інші найпростіші, здатні утворювати псевдоніжки, належить до класу корененіжок. Таку назву їм дали через те, що псевдоніжки нагадують корені рослин.

Живлення. В амеби може утворюватися одночасно кілька псевдоніжок, і тоді вона охоплює ними їжу: водорості, бактерій та інших найпростіших. Здобич опиняється в цитоплазмі, з якої навколо їжі виділяється травний сік. Утворюється пу­хирець — травна вакуоля.

Травний сік розчиняє частину речовин, що входять до складу їжі, і перетравлює їх. Внаслідок травлення утворюються по­живні речовини, які просочуються з вакуолі в цитоплазму і йдуть на побудову тіла амеби. Нерозчинені рештки викидаються назовні в будь-якому місці її тіла.

Дихання. Амеба дихає розчиненим у воді киснем, який про­никає в її цитоплазму крізь усю поверхню тіла. Кисень бере участь у розкладанні складних речовин цитоплазми на простіші. При цьому виділяється енергія, потрібна для життєдіяльності організму.

Виділення шкідливих речовин життєдіяльності і надлишків води. Шкідливі речовини виводяться з організму амеби крізь поверхню її тіла, а також крізь особливий пухирець — скоротливу вакуолю. Вода, у якій живе амеба, постійно проникає в цитоплазму, розріджуючи її. Надлишок цієї води з шкідливими речовинами поступово збирається у вакуолі й час від часу викидається з неї назовні.

Отже, з навколишнього середовища в організм амеби над­ходять їжа, вода, кисень. Унаслідок життєдіяльності амеби вони змінюються. Перетравлена їжа йде на побудову тіла амеби. Шкідливі для амеби речовини виводяться назовні. Відбувається обмін речовин. Не тільки амеба, а й усі інші живі організми не можуть існувати без обміну речовин як усередині свого тіла, так і з навколишнім середовищем.

Розмноження. Живлячись, амеба росте. Вирісши, вона роз­множується. Розмноження починається із зміни ядра. Воно витягується і поперечною борозенкою ділиться на дві половини, які розходяться в різні боки — утворюється два нових ядра. Тіло амеби ділить на дві частини перетяжка. У кожну з них потрапляє по одному ядру. Цитоплазма між обома частинами розривається, і виникають дві нові амеби. Скоротлива вакуоля залишається на одній із них, а в другій утворюється нова. Отже, амеба розмножується поділом надвоє. За добу поділ може повторятися кілька разів.

Циста. Живиться й розмножується амеба протягом усього літа. Восени, коли стає холодно, живлення в неї припиняється, її тіло стає округлим, на його поверхні з’являється щільна захисна оболонка — утворюється циста Щ Те саме відбувається, коли висихає ставок, у якому живуть амеби. У стані цисти амеба переносить несприятливі для неї умови життя. Коли умови стають сприятливими, амеба залишає оболонку цисти. Вона випускає псевдоніжки, починає живитися й розмножуватися. Цисти, які розносить вітер, сприяють розселенню амеб.

Вплив людини на рослинні угруповання

0

Автор: admin | Розділ: Рослинні угруповання | 13-09-2010

Відомо, що одні рослинні угруповання можуть змінюватись іншими. Це відбувається як у результаті втручання людини в жит­тя рослинного угруповання, так і під впливом природних причин. У лісі умови сприятливі для життя тіньовитривалих трав, папоро­тей та інших рослин, які ростуть під покривом дерев. Якщо вирубати дерева, що становлять верхні яруси лісу, багато тіньови­тривалих рослин нижніх ярусів (квасениця, конвалія, веснівка, грушанка та ін.) загинуть, їхнє місце займуть більш світлолюбні рослини і поступово складеться інше рослинне угруповання. Те саме може статися і в результаті лісової пожежі, спричи­неної, наприклад, блискавкою.

Лісове рослинне угруповання зміниться і в тому разі, коли в лісі розвинеться суцільний покрив із сфагнових мохів. Заболо­чування грунту спричинить загибель рослин. Ліс поступово по­ступиться місцем сфагновому болоту, тобто одне рослинне угру­повання заміниться іншим.

Природна заміна рослинних угруповань може зумовлюватись різними причинами, пов’язаними зі змінами клімату, процесів ґрунтоутворення, життєдіяльності самих рослин угруповання. Під впливом цих причий у рослинному угрупованні можуть з’являтись нові види рослин і зникати ті, що жили раніше.

Так, у старих березових лісах світлолюбна береза витісняє­ться ялиною, внаслідок чого світлий березовий ліс поступово змінюється тінистим ялиновим.

Значно впливає на зміну рослинних угруповань господарська діяльність людини. Вплив людини може бути прямим (знищення рослин внаслідок збирання) або непрямим — зміна чи знищення місць життя рослин у процесі господарської діяльності різних видів. Людина вирубує ліси й замінює їх полями, осушує болота, розорює степи, закріплює рухомі піски в пустинях, перетворює пустиню в квітучий сад. При цьому часто погіршуються умови життя окремих видів рослин і деякі з них поступово зникають.

У період з 1957 по 1964 р. в усіх союзних республіках на­шої країни прийнято закони про охорону природи, і в кожному з них зазначено, що охороні підлягають типові ландшафти, рідкісні й визначні об’єкти живої і неживої природи.

Своєчасне втручання людини може продовжити життя рослин­ного угруповання. Наприклад, стару, покриту мохом луку можна перетворити в луку, на якій знову переважатимуть злаки. Для цього застосовують спеціальні заходи: боронування, підживлення, висівання злаків і трав з родини бобових тощо.

Найбільш серйозний захід збереження рослин — це охорона їхніх місць життя. Для цього створюються заповідники, заказ­ники, природні (національні) парки. Основна відмінність заказ­ників від заповідників полягає в тому, що на їх території охоро­няється не весь природний комплекс, а тільки та його частина, від якої залежить існування певних видів.

Важливу роль в охороні рідкісних рослин відіграють ботаніч­ні сади, дослідні станції та інші подібні установи. У ботанічних садах створюються живі колекції рідкісних рослин, деякі з них вводяться в культуру.

Навколо великих населених пунктів у вільні дні маси людей вирушають на природу. Надмірне скупчення людей призводить до руйнування рослинних угруповань. Дослідження показали, що наприклад, у лісах внаслідок витоптування знищується лісова підстилка, ущільнюється грунт, у ньому сповільнюються процеси розкладання речовин, погіршуються водний і повітряний режими, а через це руйнується рослинний покрив грунту, зникають мохи, лишайники, гриби, трави, кущі, припиняються приріст дерев і природне відтворення всіх рослин, з’являється суховерхість. Кінець кінцем ліс може загинути. Щоб зберегти місця відпочин­ку, проводять планування території, прокладають дороги, стежки, влаштовують місця для привалів, вогнищ, підсаджують дерева і куші, підсівають трави.

Взаємозв’язок рослин в угрупованні

0

Автор: admin | Розділ: Рослинні угруповання | 12-09-2010

До рослинного угруповання завжди входять рослини з різними біологічними особливостями. Наприклад, у рослинному угрупо­ванні ялинового лісу ялина тіньовитривала. Вона добре росте на родючих грунтах. Часто тут є світлолюбні осика і береза, кущі (жостір ламкий), кущики (брусниця і чорниця), тіньовитривалі трави (квасениця звичайна, одинарник європейський, веснів­ка дволиста), вологолюбні зелені мохи, гриби й бактерії. Угру­повання рослин виникають не випадково: вони складаються по­ступово протягом багатьох тисячоліть. В результаті різні види рослин в угрупованні пристосовуються до спільного життя.

Коли входиш у ліс, відразу помічаєш його яруси. У листяному лісі, наприклад, у першому верхньому ярусі розміщують­ся крони дубів, лип, великих старих беріз, у другому ярусі — горобини, черемхи, клена. Третій ярус становлять кущі, четвер­тий — трав’янисті квіткові рослини і папоротеподібні й, нарешті, п’ятий — мохи і гриби. Освітленість у лісі зменшується з кожним ярусом, через це в нижніх ярусах живуть найбільш тіньовитри­валі рослини. Ярусами можуть розміщуватись і корені рослин. Якщо рослина має більш розгалужену кореневу систему, ніж су­сідні рослини, вона дістає більше вологи і мінеральних речовин, краще росте й розвивається.

Часто корені рослин одного виду зростаються між собою. Зростання коренів дерев одного виду і зімкнутість деревостану підвищують вітростійкість рослин. Якщо зрубати одне з дерев, що зрослися між собою коренями, то решта дерев використовує його кореневу систему. В густому ялиновому лісі корені дерев зростаються часто (приблизно в 30 дерев із 100).

Вільно уживатися в одному угрупованні різним рослинам до­помагає також неодночасний розвиток. Наприклад, у лісах серед­ньої смуги росте ліщина. Вона цвіте, коли дерева ще не вкрилися листям, і вітер вільно переносить пилок з тичинкових квіток на маточкові. Раннє цвітіння ліщини — пристосування до життя в лісі.

Дерева, крони яких розміщені над усіма іншими рослинами лісу, як правило, запилюються вітром. Цвітуть вони до розпускан­ня листків. Вітер також розповсюджує плоди і насіння біль­шості дерев верхнього ярусу. Оскільки під покривом лісу майже не буває вітру, більшість кущів запилюється комахами. З цієї ж причини плоди кущів в основному розповсюджують лісові птахи. Восени багато птахів годується плодами жимолості, малини жостеру, шипшини, бруслини.

Раннє цвітіння деяких трав’янистих рослин широколистого лісу — підсніжників — також пристосування до життя в лісі. Підсніжники — світлолюбні рослини. Вони цвітуть до розпускан­ня листків на деревах і кущах, які в цей час вільно пропускають проміння сонця. Раннє цвітіння підсніжників можливе насампе­ред тому, що грунт широколистого лісу взимку промерзає менше, ніж на відкритих місцях. Глибокий пухкий сніговий покрив і лісова підстилка з опалого листя, відмерлих частин трав’янис­тих рослин і трухлих опалих гілок та кори захищають грунт від промерзання. Під снігом у такому лісі температура грунту часто буває близько 0 °С, не опускається нижче мінус 1—2 °С. Підсніжники розвиваються там завдяки запасам поживних ре­човин.

У трав’янистих рослин темного хвойного лісу переважає біле забарвлення оцвітин, добре помітне комахам-запилювачам.

Рослини, які цвітуть у лісі до розпускання листків на деревах і кущах або на лісових галявинах і узліссях, мають квітки з яскраво забарвленими оцвітинами (купальниця європейська, ме­дунка лікарська, ряст порожнистий, анемона жовтецева, еритроній сибірський).

В угрупованні одні рослини можуть бути опорою для інших. Прикладом такого спільного існування є трави з родини бобових, які мають чіпкі стебла, і злаки, що ростуть з ними в одному угрупованні на луці. Бобові рослини чіпляються вусиками за стебла злаків і завдяки цьому піднімаються вгору. По головних коренях стрижневих кореневих систем бобових рослин у верхні шари грунту піднімаються мінеральні речовини, що збагачують після відмирання коренів бобових ґрунтовий шар, у якому розмі­щуються корені злаків. Бобові збагачують грунт також сполука­ми азоту, бо розвиваються в симбіозі з бульбочковими бакте­ріями.

Про корисний взаємний вплив рослин у рослинному угрупо­ванні лісу свідчить і симбіоз шапкових грибів з коренями дерев. Тісно зростаючись із, коренями дерев, грибниця дістає від них поживні органічні речовини. Водночас грибниця вбирає з грунту воду з мінеральними речовинами і постачає їх деревам.

Грунтові мікроорганізми в угрупованнях розкладають рештки рослин і тварин, збагачуючи грунт перегноєм, а потім і міне­ральними речовинами, доступними кореням рослин.

У рослинних угрупованнях можна спостерігати і явища пара­зитизму на стовбурах дерев розвиваються гриби трутовики, на коренях ліщини — петрів хрест.

Поняття про рослинне угруповання

0

Автор: admin | Розділ: Рослинні угруповання | 11-09-2010

На Землі різні рослини живуть не ізольовано одна від одної, а спільно, утворюючи угруповання, іноді великі зарості. Разом можуть рости не будь-які рослини, а тільки певні види в певних поєднаннях.

Уявіть собі, що ви йдете по освітленій сонцем луці. Під но­гами — дерен з лучних злаків. Серед них пістрявіють розквітлі маруна, лучні волошки, дзвоники. Та ось ви повертаєте в ліс і потрапляєте ніби в інший світ. Навколо густа тінь від крон дерев, повітря прохолодніше й вологіше, пухкий грунт покритий опалим листям або мохом, трави не утворюють густого дерну, квітучих рослин мало.

У низовинці інша картина: стоять густі зарості комишу або очерету, хвощів, великих осок, нога загрузає в мулі, йти важко — болото.

У лісі, на луці, на болоті ростуть різні рослини. Чорниця, брусниця, журавлина, малина, конвалія, папороті й плауни — це лісові рослини, їх не буває на луках, а тимо­фіївку лучну, волошку лучну через те й називають так, що рос­туть вони на луках і не властиві лісам. Ліс, лука, болото — усе це рослинні угруповання.

Рослинне угруповання — це група рослин, які пристосовані до певних умов сумісного життя на однорідній ділянці земної поверхні і взаємно впливають одна на одну та на навколишнє середовище. Усі рослини рослинного угруповання пристосовані до особливих умов життя, які складаються в цьому угрупованні.

Кожне рослинне угруповання займає однорідну територію. Грунт цієї території, забезпеченість вологою, освітленість, темпе­ратура та інші умови життя відрізняються від умов життя іншого угруповання. Соснові ліси звичайно ростуть на піщаних грунтах, бідних на перегній. І хоч крони сосон пропускають досить світла, кущів і трав’янистих рослин у них мало. На вологих грунтах у таких лісах переважають мохи, на сухих — лишай­ники (ягель) та деякі сухолюбні трави.

Рослинне угруповання дубового лісу, як правило, пов’язане з грунтом, багатим на мінеральні речовини. Тому в дубовому лісі більше різних видів дерев, кущів і трав. З дерев тут ростуть: дуб, липа, клен, в’яз, горобина, ясен, з кущів — ліщина, жимо­лость лісова, бруслина та ін. Грунт покритий зеленим килимом з лісових трав з великими зеленими листками

Кількість видів рослин у тому чи іншому рослинному угрупо­ванні різна. У ялинових лісах разом живуть до 30 і більше видів рослин, на заливних луках — 50—70 видів, а в цілинному неораному степу можна налічити більше сотні видів. Для рослинних угруповань тропічних лісів характерна найбільша видова різно­манітність (до 100 і більше видів самих тільки дерев).

У кожному рослинному угрупованні існують переважаючі ви­ди, які найбільше впливають на навколишню територію, і супутні рослини. Так, у ялиновому лісі панує ялина. Вона створює велику тінь і виснажує грунт розгалуженою поверхневою кореневою системою. Тому в ялиновому лісі особливий світловий і темпера­турний режим, а в грунті мало мінеральних речовин, потрібних для трав’янистих рослин.

Супутники ялини — квасениця, веснівка та інші рослини — тіньовитривалі, вони гинуть від тривалого яскравого сонячного освітлення.

Вивчаючи життя рослин, постійно доводиться користуватися термінами «рослинність» і «флора».

Флорою називають сукупність видів рослин, які живуть на певній території.

Рослинність — це сукупність рослинних угруповань на певній території.

Походження культурних рослин

0

Автор: admin | Розділ: Розвиток рослинного світу на Землі | 10-09-2010

Отже, нині на Землі панують покритонасінні рослини — як дикорослі, так і культурні. Якого походження наші культурні рос­лини? Чи завжди культурні рослини були такими, як ті, що ви­рощуються в наш час у садах, на городах і полях?

Первісні люди не вміли вирощувати рослини. Вони збирали плоди дерев, кущів, дикорослих злаків та інших трав, цибулини, бульби, кореневища. їли все, що можна було знайти їстівне в природі.

Вирощувати рослини люди почали приблизно 15 —10 тисяч років тому.

Предки культурних рослин, очевидно, росли поблизу житлом людини. Найбільш імовірно, що це були злаки, які виросли із зер­на, зібраного людиною і потім випадково розсипаного біля жит­ла. Це могли бути і плодові рослини, що розвинулися з насіння плодів, з’їдених людиною.

Люди помітили, що багато які рослини можуть рости біля житла і що зручніше вирощувати ці рослини поряд з житлом, ніж шукати їх далеко від нього. Вони почали сіяти насіння, оберігати сходи, виполювати бур’яни.

Біля житла на землі, багатій на перегній, рослини росли краще, ніж у природних місцях їх життя. Для висівання земле­роби збирали насіння від кращих рослин. Вирощування рослин В такого насіння і догляд за посівами сприяли поступовому перетворенню цих дикорослих рослин у культурні.

Вирощувані людиною зернові рослини стали відрізнятися від дикорослих більшим зерном. У плодових дерев і кущів плоди стали смачніші. їстівні корені ставали товстішими й сокови­тішими.

Пізніше люди спеціально почали займатися добором. Одні з них добирали насіння з великоплідних рослин, щоб мати рос­лини з ще більшими плодами. Інші добирали екземпляри, плоди яких мали кращий смак. Третіх цікавили високоврожайні рос­лини.

Під впливом такого добору види культурних рослин утворили багато сортів. Кожний сорт відрізняється від інших розмірами вегетативних органів, смаком і строками достигання плодів і на­сіння, більшою чи меншою посухостійкістю, різною морозо­стійкістю та іншими якостями. Добір рослин з метою виведення нових сортів називають селекцією.

Особливо багато сортів налічують найдавніші культури — пшениця, ячмінь , кукурудза. Різноманітні також численні сорти овочевих рослин, плодових дерев і кущів. Наприклад, у нашій країні налічується близько 1500 сортів яблуні; серед них — Антонівка, Грушівка, Коричне.

Виведенню нових сортів плодових рослин присвятив усе своє життя І. В. Мічурін. Для цього він розробив методи схрещу­вання і добору рослин, методи вирощування сіянців.

Багато сортів яблуні, виведених І. В. Мічуріним, наприклад Слов’янка, Китайка золота рання, Пепін шафранний, Бельфлер-китайка та інші, характеризуються не тільки високою врожай­ністю, а й морозостійкістю.

За останні роки селекціонери нашої країни вивели нові сор­ти культурних рослин (сорти пшениці, сорти соняшника, у насін­ні яких багато олії, високоврожайні сорти цукрових буряків, довговолокнисті сорти бавовнику, гібридні сорти кукурудзи тощо).

Культурні рослини дуже відрізняються від своїх предків. Особливо помітні ці відмінності в будові тих органів рослин, заради яких людина вирощує культуру. Наприклад, капусту біло-головкову розводять заради головок. А дика середземноморська капуста головок не утворює.

Картоплю розводять заради великих бульб, багатих на крох­маль. Бульби дикої картоплі не більші за волоський горіх.

Для нових сортів зернових культур характерні висока вро­жайність, великий вміст білка в зерні, стійкість проти захворю­вань, невилягання стебел.

Знання особливостей біології культурних рослин дає змогу правильно доглядати за ними, вирощувати високі врожаї й ви­водити ще врожайніші сорти.

Перехід рослин до наземного способу життя і розвиток їх на суші

0

Автор: admin | Розділ: Розвиток рослинного світу на Землі | 10-09-2010

Перші рослинні організми виникли у воді в дуже далекі від нас часи. Перші живі організми були мікроскопічно малими згустками слизу. Значно пізніше в деяких із них з’явилося зелене забарвлення, і ці живі організми стали схожі на одно­клітинні водорості.

Давні одноклітинні істоти дали початок багатоклітинним ор­ганізмам. Багатоклітинні організми, як і перші одноклітинні, виникли у воді. З одноклітинних водоростей розвинулись різ­номанітні багатоклітинні водорості.

Поверхня материків і дно океану з часом змінювались. Під­німалися нові материки, зникали під водою ті, що існували раніше. Внаслідок коливань земної кори на місці морів вини­кала суша.

Вивчення викопних решток показує, що рослинний світ Землі також поступово змінювався.

Перехід рослин до наземного способу життя, очевидно, був пов’язаний з тим, що існували ділянки суші, які періодично заливалися водою й звільнялися від неї. Морська вода, відсту­паючи, затримувалась у западинах. Вони то пересихали, то знову заповнювалися водою. Ці ділянки осушувалися поступово. У де­яких водоростей почали з’являтися пристосування до життя на суші.

Клімат у той час на земній кулі був вологий і теплий. Почав­ся перехід деяких рослин від водного до наземного способу життя. У давніх багатоклітинних водоростей будова поступово ускладнювалася, і вони дали початок першим наземним росли­нам. Найдавніша група з відомих нам наземних рослин — псило­фіти. Вони існували вже 420—400 мільйонів років тому, а піз­ніше вимерли.

Псилофіти росли на берегах водойм і були невеликими бага­токлітинними зеленими рослинами. Вони ще не мали стебел, листків, коренів, а являли собою розгалужені осі, на підземних частинах яких розвивалися ризоїди. Від водоростей псилофіти відрізнялися не тільки зовні, а й складнішою внутрішньою бу­довою. У них були розвинуті покривна тканина — шкірка — і провідні тканини—деревина й луб.

Розмножувалися псилофіти спорами.

Від псилофітів походять папоротеподібні, у яких уже були стебла, листки й корені, і, очевидно, мохи. Папоротеподібні досягли розквіту близько 300 мільйонів років тому.

У період панування на Землі папоротеподібних клімат був теплий і вологий. Це сприяло росту й розмноженню папоротей, хвощів і плаунів.

У кінці кам’яновугільного періоду клімат Землі майже всюди став сухіший і холодніший. Деревовидні папороті, хвощі й плауни почали вимирати, але на цей час уже з’явилися примітивні голонасінні рослини — потомки деяких давніх папоротеподібних.

Про походження голонасінних рослин від давніх папороте­подібних свідчить багато рис подібності між цими рослинами. Ця подібність була не тільки зовнішньою, вона виявлялася і в будові їхніх органів: стебел, листків і коренів.

Першими голонасінними рослинами були насінні папороті, які потім повністю вимерли. Насіння в цих папоротей розвивалося на листках; шишок у них не було.

Насінні папороті були деревовидними, ліановидними й тра­в’янистими рослинами. Від насінних папоротей походять інші го­лонасінні рослини.

Умови життя продовжували змінюватися. Там, де клімат ставав суворіший, давні голонасінні рослини поступово вимирали, а на зміну їм з’явилися досконаліші рослини — давні хвойні. Потім їх змінили сучасні хвойні голонасінні рослини — сосни, ялини, ялиці та ін.

Рослини, які розмножувалися насінням, краще пристосува­лись до життя на суші, ніж рослини, що розмножувалися спора­ми. Особливо виразно це виявилося, коли клімат став менш во­логим.

У папоротеподібних на заростках, що розвиваються із спор, утворюються жіночі й чоловічі гамети (статеві клітини) — яйце­клітини і сперматозоїди. Для того щоб гамети злилися, тобто щоб відбулося запліднення, потрібна атмосферна або ґрунтова вода, у якій сперматозоїди рухаються до яйцеклітини.

У голонасінних вільна вода для запліднення не потрібна, оскільки воно відбувається всередині насінних зачатків. Так, у хвойних чоловічі гамети підходять до жіночих по пилкових трубках, що ростуть усередині насінних зачатків.

Іншими словами, у рослин, які розмножуються спорами, можливість запліднення залежить від наявності води у зовнішньому середовищі, а в рослин, що розмножуються насінням, цієї залеж­ності немає.

Покритонасінні рослини — потомки давніх голонасінних — з’явилися на Землі близько 130—120 мільйонів років тому. Вони були найбільш пристосованими до життя на суші рослинами. Тільки в покритонасінних є квітки, а їхнє насіння розвивається всередині плода і добре захищене оплоднем. Покритонасінні швидко розселилися по всій Землі й зайняли найрізноманітніші місця для життя. Вже понад 60 мільйонів років покритонасінні рослини панують на Землі.

Виникнення життя і розвиток рослинного світу на Землі зовсім інакше пояснює релігія. Віруючі люди вважають, що нашу планету створив бог і що все живе на Землі — росли­ни і тварини — також було створене богом 7,5 тисячі років тому.

Усі наукові дослідження і визначення віку Землі доводять наївність тверджень релігії. Вивчення найдавніших шарів земної кори, відбитків і окам’янілостей рослин і тварин, які жили колись, та багато інших досліджень дали змогу встановити, що Земля ут­ворилася близько 5 мільярдів років тому. Перші одноклітинні організми виникли, очевидно, близько 2—1,5 мільярда років то­му. Такі високоорганізовані рослини, як покритонасінні, існують уже близько 130 мільйонів років, а не 7,5 тисячі років, як твердить релігія.

Різноманітність рослинного світу

0

Автор: admin | Розділ: Різноманітність рослинного світу | 09-09-2010

Вивчаючи основні групи рослин, що населяють Землю, ми розглянули дуже несхожі між собою рослини.

Деякі з них складаються з однієї клітини. Інші, хоч і багато­клітинні, не розчленовані на. стебла й листки. Це водорості, гриби і лишайники. Бактерії, водорості, гриби і лишайники нази­вають нижчими рослинами. А мохи, папоротеподібні, голонасін­ні й покритонасінні — це вищі рослини.

Нині більшість учених відносять до рослин тільки водорості, мохи, папоротеподібні й насінні рослини, а бактерії й гриби, які дуже відрізняються від них багатьма ознаками, вважають особ­ливими групами живих організмів. Бактерії не мають ядер. В обо­лонках клітин грибів є хітин — речовина, властива тваринним організмам.

З вищих рослин тільки мохи не мають коренів. Мохи, папоро­ті, хвощі й плауни розмножуються спорами, а голонасінні й по­критонасінні — насінням. Спора — це одна клітина. Насінина складається з багатьох клітин; вона має зародок і запас пожив­них речовин, потрібних зародкові для розвитку.

У клітинах більшості вищих і нижчих рослин .є хлорофіл. Такі рослини в процесі фотосинтезу з неорганічних речовин утворюють органічні речовини і виділяють вільний кисень. Але бактерії й гриби хлорофілу не мають і живляться органічними речовинами, що їх виробляють зелені рослини або тварини. А тварини переробляють речовини, одержані від зелених рослин.

Покритонасінні рослини

0

Автор: admin | Розділ: Різноманітність рослинного світу | 09-09-2010

Квіткові рослини мають будову досконалішу, ніж будова рос­лин інших розглянутих нами груп. Тільки в покритонасінних утворюються квітки, а в квітках — маточки. У зав’язях маточок містяться насінні зачатки.

Квітки різних покритонасінних неоднакові величиною, фор­мою, забарвленням, будовою; квітки одних покритонасінних пристосовані до запилення вітром, інших — до запилення кома­хами. Але при будь-якому способі запилення пилкові зерна потрапляють на приймочки маточок, де утворюють пилкові трубки.

Пилкові трубки із сперміями доростають до насінних зачат­ків і вростають у них, де й відбувається запліднення, характер­не тільки для квіткових рослин. При цьому із зиготи, що вини­кає від злиття гамет, формується зародок. Найбільша клітина після злиття з другим спермієм розростається, ділиться й утво­рює ендосперм, який запасає поживні речовини для зародка. Насінні зачатки розвиваються й дають насіння, а стінка зав’язі, розростаючись, утворює оплодень.

Насіння в квіткових рослин розвивається всередині плода. Через це квіткові рослини називають покритонасінними. Тепер покритонасінні (дерева, кущі, трави) панують серед рослин, які населяють сушу Землі.

Одні з покритонасінних, наприклад зірочник середній 50, живуть зовсім мало, лише кілька місяців. Інші, як, скажімо, могутні дуби, можуть жити сотні років.

Деякі покритонасінні мають велетенські розміри. Евкаліпти досягають у висоту понад 100 м. А є й зовсім крихітні рослинки, наприклад ряска.

У багатьох покритонасінних стебла прямостоячі. Але є росли­ни з виткими, чіпкими, повзучими і лежачими стеблами. Є також покритонасінні рослини з дуже короткими над­земними і дуже видозміненими підземними пагонами. Форма і будова листків, а також будова кореневих систем у різних квіт­кових рослин також дуже різноманітні.

Розмноження голонасінних. Значення голонасінних

1

Автор: admin | Розділ: Різноманітність рослинного світу | 08-09-2010

Сосна, як і всі хвойні рослини, розмножується насінням. На лусках розкритих шишок насінини розміщені по дві й лежать відкриті, через це сосну, як і інші хвойні, називають голона­сінними рослинами. Розмноження насінням — основна ознака, якою голонасінні відрізняються від рослин, що розмножуються спорами.

У квіткових рослин, на відміну від голонасінних, насіння достигає всередині плода. А голонасінні рослини плода не утво­рюють.

Розглянемо, як утворюється насіння в сосни. Навесні на її молодих гілках видно маленькі шишки. Одні з них зеленувато-жовті. Вони зібрані тісними групами біля основ молодих пагонів. Інші червонуваті, одиночні. Кожна шишка складається з осі й лусок, що сидять на ній.

На лусках зеленуватих шишок розвивається по два пилкових мішечки. У них достигає пилок. Оболонка кожної пилинки має два пухирці, наповнені повітрям. Це — пристосування до вітрозапи­лення. Такі пилинки вітер переносить на великі відстані.

Червонуваті шишки сосни ростуть на тих самих деревах, що й жовто-зелені. Але вони розвиваються на верхівках молодих гілок. На лусках червонуватих шишок — по два насінних зачатки.

Достиглий пилок висипається, і його підхоплює вітер. Запи­лення здійснять ті пилинки, які будуть перенесені на пилковходи насінних зачатків. Після запилення насінних зачатків луски чер­вонуватих шишок змикаються і склеюються смолою. У пилинках утворюються чоловічі гамети, а в насінних зачатках — жіночі. Запліднення відбувається в насінних зачатках закритих шишок. Із зиготи розвивається зародок, з усього насінного зачатка г-насінина. Шишки ростуть, дерев’яніють. Спочатку вони зелені, потім коричневі.

Насіння в сосни достигає через півтора року після запилення, а висипається з шишок майже через два роки. У насінні голо­насінних рослин є тканина, яка містить запас поживних речо­вин. Ця тканина оточує зародок.

У насіння сосни є плівчасті крильця, завдяки яким воно роз­повсюджується вітром. Але в деяких сосон насіння не має кри­лець. У сосни сибірської («кедрової сосни») насіння називають «кедровими горішками».

Шишки сосни звичайної невеликі, завдовжки 4—6 см. Яли­нові шишки більші: 10—15 см. Насіння в шишках ялини дости­гає восени того ж року, коли відбулося запилення. У січні — березні достигле насіння висипається, підхоплюється вітром і ков­зає по льодяній корі.

Ялина, сосна, ялиця, модрина, яловець і всі інші голонасінні рослини мають велике значення в природі й житті лю­дини. Разом з іншими зеленими рослинами вони утворюють органічні речовини, засвоюють вуглекислий газ з повітря і виді­ляють кисень.

Природне заселення лісових зрубів і пожарищ, запущених полів починається з появи на цих ділянках світлолюбної невибагливої сосни, берези, осики. Оселившись на сипких пісках, сос­на закріплює їх. Сосни виділяють особливі леткі речовини, які пригнічують розвиток багатьох шкідливих бактерій не тільки в лісі, а й навколо нього. Хвойні ліси, як і листяні, затримують танення снігу, що збагачує грунт вологою.

Велике значення голонасінні рослини мають у народному господарстві. Деревина сосни і ялини — цінний будівельний і ви­робний матеріал. За допомогою хімічної обробки із соснової деревини дістають штучні волокна, подібні до шовкових ниток. З деревини ялини виготовляють папір. Деревина голонасінних рослин є цінною сировиною для дуже багатьох галузей промисловості.

Сосну сибірську називають у Сибіру кедром. Але справжні кедри ростуть у горах Північної Африки, на сході Середземноморської області та в Гімалаях. У нас їх культивують на Чорно морському узбережжі в Криму і на Кавказі. З насіння сосни сибірської виробляють добру харчову «кедрову» олію.