Багатоклітинні нитчасті зелені водорості

0

Автор: admin | Розділ: Різноманітність рослинного світу | 09-08-2010

У проточних водоймах часто можна помітити яскраво-зелені скупчення шовковистих ниток, прикріплених до підводного ка­міння і корчів. Це багатоклітинна нитчаста зелена водорість улотрикс. Її нитки складаються з ряду коротких клітин; у цитоплазмі кожної з них містяться ядро і хроматофор, що має вигляд незамкнутого кільця. Клітини діляться, і нитка росте. Живиться улотрикс так само, як і хламідомонада.

У сприятливий для життя водорості час кожна клітина, крім тієї, якою нитка прикріплюється, може поділитися на 2 або 4 ру­хомі клітини з джгутиками — спори. Вони виходять у воду, плавають, потім прикріплюються до якогось підводного предмета і діляться. Так утворюються нові нитки водорості.

У несприятливих для життя умовах у деяких клітинах водо­рості утворюються численні дрібні рухомі гамети з джгутиками.

Гамети виходять у воду і попарно зливаються. Так відбуває­ться запліднення. Звичайно зливаються гамети, які виникли в клі­тинах різних ниток. Утворюється зигота. Вона покривається тов­стою оболонкою і може довго бути в стані спокою. В сприятливих умовах зигота ділиться на 4 клітини — спори. Кожна з них, опустившись на підводний предмет, може дати початок новій нит­частій водорості улотриксу.

Зелені водорості в природі мають велике значення. Утворюючи органічні речовини, вони вбирають з води вуглекислий газ і, як усі зелені рослини, виділяють кисень, яким дихають живі організми у воді. Крім того, зелені водорості, особливо одноклі­тинні й нитчасті, є кормом для риб та інших тварин.

Одноклітинні зелені водорості

1

Автор: admin | Розділ: Різноманітність рослинного світу | 09-08-2010

Водорості — мешканці води. Вони живуть і в водоймах з пріс­ною водою, і в солоній воді морів та океанів. Але є й такі, що Живуть не у воді, а, наприклад, на корі дерев. Водорості дуже різноманітні. Ознайомлення з ними почнемо з одноклітинних зелених водоростей.

Вам, мабуть, доводилось улітку бачити зелену гладінь ставу або тиху смарагдову заводь річки. Про таку яскраво-зелену воду кажуть, що вона «цвіте». Спробуйте зачерпнути долонею води, яка «цвіте». Виявляється, що вона прозора. Безліч одноклітин­них зелених водоростей, які плавають у воді, надає їй смараг­дового відтінку. Під час «цвітіння» мілких калюж або водойм найчастіше у воді зустрічається одноклітинна водорість хламідо­монада. У перекладі слово «хламідомонада» означає: най­простіший організм, покритий «одягом» — оболонкою. Хламідомонада — одноклітинна зелена водорість. Її добре видно тільки в мікроскоп. Хламідомонада рухається у воді за допомогою двох джгутиків, які розвиваються на передньому, вужчому кінці клітини.

Зовні хламідомонада покрита прозорою оболонкою, під якою знаходиться цитоплазма з ядром. Є також маленьке червоне «вічко» — світлочутливе тільце червоного кольору, велика ваку­оля, заповнена клітинним соком, і дві маленькі пульсуючі вакуолі.

Хлорофіл та інші барвники у хламідомонади містяться у хро­матофорі.

У хламідомонади хроматофор схожий на чашу. Він зелений від хлорофілу, тому й уся клітина здається зеленою. У перекладі слово «хроматофор» означає «носій забарвлення».

Крізь оболонку хламідомонада вбирає з води мінеральні ре­човини й вуглекислий газ. На світлі в хроматофорі в процесі фо­тосинтезу утворюється цукор (з нього — крохмаль) і виділяє­ться кисень.

Але хламідомонада може вбирати з навколишнього середо­вища й готові органічні речовини.

Як і всі інші живі організми, хламідомонада дихає киснем, розчиненим у воді.

Улітку в сприятливих умовах хламідомонада розмножується поділом. Перед поділом вона перестає рухатись і втрачає джгути­ки, потім її ядро і цитоплазма діляться; виникають дві клітини. Ці клітини в свою чергу діляться.

Коли настають несприятливі для життя умови (похолодан­ня, пересихання водойми), всередині хламідомонади розвивають­ся гамети (статеві клітини). Гамети виходять у воду і з’єднують­ся попарно. При цьому утворюється зигота, яка покри­вається товстою оболонкою і зимує. Навесні зигота ділиться. Внаслідок поділу виникають чотири клітини — молоді хламідо­монади.

Хлорела — також одноклітинна зелена водорість, дуже поши­рена в прісних водоймах і грунтах. Клітини її дрібні, кулясті, добре видимі тільки в мікроскоп. Зовні клітина хлорели покрита оболонкою, під якою міститься цитоплазма з ядром, а в цитоплаз­мі — зелений хроматофор. Оскільки хлорела здатна утворювати велику кількість органічних речовин, її можна використовувати ніс кормову культуру.

Хвороботворні бактерії

3

Автор: admin | Розділ: Різноманітність рослинного світу | 09-08-2010

Деякі види бактерій проникають в організм людини й оселя­ються там, спричиняючи захворювання. Це хвороботворні бактерії.

Проникнувши всередину тіла людини, хвороботворні бактерії живляться, швидко розмножуються й отруюють організм продуктами своєї життєдіяльності. Хвороботворні бактерії спричиняють тиф, холеру, дифтерію, правець, туберкульоз, ангіну, сап, сибірку, бруцельоз та інші хвороби. Одними з цих хвороб люди на заражається, спілкуючись із хворими людьми, іншими — вживаючи їжу або воду, в які потрапили хвороботворні бактерії.

Чуму — одну з найтяжчих хвороб — спричиняють чумні палички. Якщо захворює дуже багато людей, спалахує епідемія. Спустошливі епідемії чуми в давнину були найстрашнішим лихом. Наприклад, у VI столітті чума проникла зі Сходу в Цент­ральну Європу. Лютуючи там, хвороба знищувала у великих містах тисячі людей за день. Історія людського суспільства знає немало епідемій, подібних до цієї епідемії чуми.

У районах, де худоба хворіє на туберкульоз, збудники цієї хвороби потрапляють в організм людини разом з сирим молоком, і людина може захворіти на туберкульоз. Заразні хвороби пере­даються також через дрібні бризки слини під час розмови, кашлю й чхання хворого.

У ті часи, коли люди ще нічого не знали про бактерії, виник­нення епідемій чуми, тифу, холери пояснювали «карою божою» за гріхи. Поширенню хвороботворних бактерій у минулі ча­си сприяли різні релігійні обряди (хрещення, причащання, цілування хреста й ікон), які відбувалися в антисанітарних умовах.

Тільки з установленням Радянської влади в нас у країні рік у рік стала зменшуватись кількість заразних захворювань. Уста­новлено суворий лікарський контроль над джерелами води і хар­човими продуктами. На водопровідних станціях воду очищають у спеціальних відстійниках, пропускають її через фільтри, хло­рують.

Хворі приймають ліки, які вбивають хвороботворні бактерії. Для знищення бактерій у приміщенні, де перебував заразний хворий, роблять дезинфекцію, тобто обприскування або обкурю­вання хімічними речовинами, які знищують бактерії. Щоб запобігти заразним захворюванням, проводять запобіжні щеп­лення.

Роль бактерій у природі, медицині, сільському господарстві й промисловості

0

Автор: admin | Розділ: Різноманітність рослинного світу | 09-08-2010

Діяльність бактерій різноманітна і має величезне значення н природі й житті людини.

Бульбочкові бактерії засвоюють азот з повітря й збагачують грунт речовинами, у яких міститься азот.

У природі бактерії руйнують складні органічні речовини трупів тварин і рослин, виділень живих організмів та різних покидьків. Восени опадає листя дерев і кущів. Відмирають одно­річні трав’янисті рослини і надземні пагони деяких багаторічних рослин. Падають на землю стовбури-велетні старих дерев. І все це перетворюється в перегній, який удобрює грунт. Перегнивання спричиняють сапрофітні бактерії гниття. Вони своєрідні саніта­ри нашої планети.

Живлячись органічними речовинами мертвих тіл, ці бактерії сприяють тим самим перетворенню загиблих рослин і тварин у перегній.

Велику користь у природі дають сапрофітні грунтові бактерії. В одному кубічному сантиметрі поверхневого шару лісового грунту — сотні мільйонів ґрунтових бактерій. Ці бактерії перетворюють перегній у мінеральні речовини, які можуть вбиратися з грунту коренями рослин.

Так, завдяки бактеріям органічні речовини померлих організ­мів перетворюються в неорганічні, які знову можуть використо­вуватись живими рослинами.

Бактерії використовують у харчовій промисловості. Наприк­лад, молочнокислі бактерії, живлячись цукром, що є в молоці, утворюють молочну кислоту, під дією якої свіже молоко пере­творюється в кисле, а вершки — у сметану. Квашення овочів, силосування кормів також відбуваються за участю молочнокис­лих бактерій. Утворена ними молочна кислота оберігає овочі й корми від розкладання.

Але є багато бактерій, які завдають шкоди народному гос­подарству. Вони оселяються на харчових продуктах і псують їх. Щоб продукти не псувалися, їх сушать і солять, маринують, зацукрюють, консервують. Консервуючи, продукти нагрівають у щільно закритих банках. При цьому гинуть не тільки бактерії, що потрапили в продукти, а й їхні спори. Завдяки цьому консер­ви зберігаються тривалий час.

Є бактерії, які псують рибальські снасті, рідкісні рукописи і книжки в книгосховищах. Щоб запобігти псуванню книжок, їх обкурюють сірчистим газом. Бактерії псують сіно в стопах, якщо воно не досить добре висушене.

Бактерії, їх будова і життєдіяльність

0

Автор: admin | Розділ: Різноманітність рослинного світу | 09-08-2010

Різноманітність світу рослин справді дивовижна. І ознайомлення з ним не можна обмежити тільки квітковими рослинами. Розглянемо основні групи рослинних організмів. Серед них є надзвичайно малі, видимі тільки в мікроскоп. Бактерії — одна з таких особливих груп мікроскопічно малих рослин.

Практично немає місця на Землі, де б не було бактерій. Особ­ливо багато бактерій у грунті. В 1 г грунту можуть міститися сотні мільйонів бактерій. Кількість бактерій різна в повітрі провітрених і не провітрених приміщень. Так, у класних кімнатах після провітрювання до початку уроків бактерій у 13 разів менше, ніж у тих самих кімнатах після уроку. У повітрі високо в горах бактерій мало, а в повітрі на вулицях великих міст їх безліч.

Щоб ознайомитися з особливостями будови бактерій, розгля­немо мікропрепарат сінної палички. Кожна така бактерія — лише одна паличковидна клітина з тонкою оболонкою й цито­плазмою. Типового ядра в цитоплазмі немає. Ядерні речовини в більшості бактерій розсіяні в цитоплазмі. Будова інших бак­терій подібна до будови сінної палички. Переважна більшість бактерій безбарвні. Тільки небагато з них мають пурпуровий або зелений колір. Форма бактерій різноманітна. Є бактерії у ви­гляді кульок, є паличковидні форми бактерій — до них належить і сінна паличка; бувають бактерії зігнуті й схожі на спі­рилі.

Деякі з бактерій мають джгутики, за допомогою яких вони рухаються. Є бактерії, що з’єднуються в ланцюжки або групи, утворюючи величезні скупчення у вигляді плівок. Частина бакте­рій може перетворюватись у спори. При цьому вміст клітини, стискаючись, відходить від оболонки, округлюється і, перебуваючи всередині материнської оболонки, утворює на своїй поверхні нову, твердішу оболонку. Таку бактеріальну клітину називають спорою. Спори зберігаються дуже довго навіть в найбільш не­сприятливих умовах. Вони витримують висушування, спеку і мо­роз, не відразу гинуть навіть у кип’ятку. Спори легко розносять­ся вітром, водою, пристають до предметів. їх дуже багато в повітрі й у грунті. Потрапивши у сприятливі умови, спора проростає і стає життєдіяльною бактерією.

Утворення спор у бактерій — це пристосування до виживання в несприятливих умовах.

Умови життя бактерій різноманітні. Одні з них живуть і розмножуються тільки при доступі повітря, інші не потребують його. Більшість різноманітних бактерій живляться готовими органічними речовинами, бо не мають хлорофілу. Тільки дужо небагато з них здатні утворювати органічні речовини з неорга­нічних.

Бактерії, які живляться органічними речовинами відмерлих організмів або виділеннями живих організмів, називають сапро­фітами. Бактерії, які живляться органічними речовинами живих організмів, називають паразитами. Серед бактерій-паразитів ба­гато хвороботворних.

Потрапляючи в сприятливі для її розвитку умови, бактерія ділиться і утворює дві дочірні клітини; у деяких бактерій поділи повторюються через кожні 20 хвилин, виникають усе нові й нові покоління бактерій.

Щоб знищити бактерії та їхні спори, на них діють парою при температурі 120 °С протягом 20 хвилин. Сонячне проміння також губне для бактерій. Під прямим сонячним промінням багато з них гине протягом З годин.

Різноманітність злаків

0

Автор: admin | Розділ: Класифікація квіткових рослин | 06-08-2010

Ознайомимося й з іншими злаками. Почнемо з жита. Не всі легко відрізняють жито від пшениці. Найпростіше це зробити, розглянувши суцвіття або плоди. В жита кожний коло­те складного колоса має дві добре розвинуті квітки й одну недорозвинуту. Жито — вітрозапильна рослина, а в пшениці відбувається самозапилення. Зернівка в жита вузька, довга, а в пшениці вона товста, схожа на маленьке золотисто-жовте барильце. Борошно із зернівок жита темне, але житній хліб поживний і смачний.

Овес помітно відрізняється від пшениці й жита. Його розло­ге суцвіття називають волоттю. На гілочках волоті містяться Колоски, у кожному з яких по дві-три квітки. Квітки вівса, як і Квітки жита, мають типову для злаків будову. В них відбуває­те я самозапилення. Із зернівок вівса виробляють толокно, вівсяну крупу, геркулес та інші продукти. Овес використовують також як кормову культуру. Він холодостійкий, його вирощують у середній смузі й у північних районах нашої країни.

Просо має суцвіття волоть. Стебла проса не тільки кущаться, а й розгалужуються. Просо — круп’яна культура. Просяна кру­гла — це пшоно.

Просо вирощують в основному в Казахстані та в південних районах європейської частини країни, бо ця культура теплолюбна і добре витримує посуху.

Рис — цінна зернова культура. Вирощують його в південних районах нашої країни, здебільшого на поливних землях.

Кукурудза — однорічна трав’яниста рослина заввишки до 2— З м і більше. Завезена з Південної Америки в 1493 році, ку­курудза дуже поширилася в Європі. У Росії її почали вирощува­ти в XVII столітті.

У районах з помірним кліматом зерно кукурудзи більшості сортів часто не достигає. Тому в середній смузі нашої країни її вирощують на силос для сільськогосподарських тварин. Але в останні роки виведено сорти, які дають достигле зерно не тільки в середній смузі, а й у Сибіру. На півдні кукурудза — цінна зер­нова продовольча й кормова культура. Вона є також сировиною для промисловості.

Корені кукурудзи дуже розростаються в орному шарі й прони­кають у грунт на 150 см і більше. У нижній частині стебла розви­ваються великі додаткові корені. Підгортання сприяє їх розвит­ку. Стебло кукурудзи товсте і не порожнисте. Довгі широкі листки мають паралельне жилкування.

У кукурудзи розвиваються квітки двох типів: маточкові й тичинкові. Маточкові квітки утворюють суцвіття складний початок. Початки містяться в пазухах листків. Маточкова квітка Має округлу зав’язь з довгим шовковистим стовпчиком, який за­мішується дволопатевою приймочкою. Початки одягнуті в зелену обгортку з видозмінених листків. Тичинкові квітки зібрані в розгалужене суцвіття волоть на верхівці стебла. Волоть складається з колосків. У кожному колоску по дві квітки з трьома пі мішками кожна. Пилок достигає раніше, ніж на цій самій рослині з обгорток початків висунуться приймочки. Через це самозапилення в кукурудзи майже не буває. Вітер переносить пилок на приймочки сусідніх рослин.

Кукурудза — теплолюбна культура. її корені потребують доб­рі то доступу повітря. Тому обов’язково треба ретельно обробляти фунт перед висіванням її й розпушувати його протягом літа. Кукурудза світлолюбна, через це її висівають рядками на чималій відстані один від одного. Вона відносно посухостійка, але все-і и п кожній рослині потрібно близько літра води на добу. Бро­мній кукурудзи збирають до настання заморозків, бо дорослі рос­инці пошкоджуються навіть при —1 °С.

Крім польових культур, до родини злаків відносять різні дикорослі трави, наприклад, пирій повзучий, тимофіївку лучну, ковилу та інші рослини.

Ковила — багаторічний посухостійкий злак. її корені ростуть пучком і утворюють щільну дернину, широко розростаючись і глибоко проникаючи в землю. Листки у ковили вузькі, довгі. Вони пристосовані до економного витрачання вологи. Квітки зібрані в рідку волоть. Зернівки одягнуті квітковими лусками, з яких зовнішня має довгий перистий остюк, пухнастий і легкий. Завдяки цим остюкам зернівки ковили можуть пролітати великі відстані. Коли вітер стихає, зернівка опускається, гострим нижнім кінцем втикається в землю й поступово за допомогою остюка вгвинчується в неї.

Пирій повзучий — також злак. Це злісний кореневищний бур’ян. Його суцвіття — довгий і вузький складний колос.

Тимофіївка лучна — цінна кормова трава з вузьким, циліндричним колосовидним суцвіттям — султаном.

Цукрову тростину культивують у тропічних країнах для до­бування з його стебел цукру.

Пшениця — культурна рослина родини злаків

0

Автор: admin | Розділ: Класифікація квіткових рослин | 06-08-2010

Пшениця — дуже давня культурна рослина. її вирощують по над 10 тисяч років. Зернівки пшениці постійно знаходять під час розкопок перших поселень людини. У пірамідах єгипетських фа­раонів також знайдено пшеничні зерна, схожі на зерна сучасної пшениці.

Пшениця — важлива зернова культура. Виробництво пшениці має становити близько половини загаль­ного виробництва зерна в нашій країні. Особливо велику увагу запропоновано звернути на підвищення урожайності і якості цін­них сортів пшениці, з яких можна виготовляти високоякісний хліб, макарони, крупи і т. ін., на скорочення втрат під час збиран­ня і зберігання зерна.

Хліб — наше найцінніше багатство. Хліб — це праця тих, хто Сіє і збирає зерно, хто створює нові сорти зернових культур, хто будує і водить сільськогосподарські машини, хто випікає хліб. Бережіть хліб!

На земній кулі налічується більш як 20 видів пшениці. Кож­ний вид має багато сортів. Але всі види і сорти пшениці мають спільні ознаки.

Стебло пшениці —- соломина. На ньому добре помітні вузли. Одна рослина розвиває від 2—4 до 12 і більше стебел. Листки В пшениці довгі, вузькі, з паралельними жилками; добре розви­нуті листкові піхви. Суцвіття — складний колос. Він складається п багатьох колосків. На осі кожного колоска сидять дві колоскові луски, а за ними — від 2 до 7 квіток.

Квітка пшениці має типову для квіток злаків будову: 2 квіт­кові луски, 2 квіткові плівки, 3 тичинки, маточка з двома прий­мочками. У ще закритих квітках відбувається самозапилення. Плід — зернівка.

Найбільше значення мають пшениці тверда і м’яка. Ендо­сперм зернини твердої пшениці щільний. Якщо його розрізати, він блищить, як скло. Тверду пшеницю сіють рано навесні. Вона дуже вибаглива до грунту і клімату.

Майже на чверть ендосперм зерна пшениці складається з біл­ка, що називається клейковиною. Клейковина дуже ціниться в хлібопеченні, особливо у виробництві макаронів. Білий хліб вищо­го сорту і кращі сорти макаронів виготовляють з борошна твердої пшениці.

Ендосперм у зернівках м’якої пшениці пухкий, борошнис­тий, менш багатий на білки. М’яка пшениця менш вимоглива до грунту і тепла. Вона поширена майже всюди.

В нашій країні вирощують озиму і яру пшеницю. Яру пшеницю висі­вають рано навесні, за літо вона достигає і дає врожай зерна. Озиму пшеницю сіють восени. Незабаром з’являються сходи. Пшениця кущиться і потім перезимовує під снігом. Навес­ні вона знову починає рости і до кінця літа дає врожай ви­щий, ніж яра пшениця. Достигає озима пшениця раніше від ярої.

Характеристика родини злаків

0

Автор: admin | Розділ: Класифікація квіткових рослин | 06-08-2010

Велика родина злаків — одна з родин класу однодольних. Злаки відрізняються від інших рослин цього класу рядом харак­терних для них ознак.

Злаки нашої країни — трав’янисті рослини. Вони мають мичкуваті кореневі системи і стебла з вузлами, звичайно товщими, іх меживузля. Стебла злаків наростають у довжину внаслідок поділу клітин в основі кожного меживузля. Такий ріст називають ставним.

У дуже багатьох злаків, наприклад у пшениці, жита, тимофіївки, меживузля стебла порожнисті, а вузли заповнені тканинами. Таке стебло називають соломиною. Але в деяких злаків (кукурудза і цукрова тростина) меживузля заповнені тка­нинами.

Листки злаків, як правило, вузькі, довгі, з паралельним жил­куванням і довгими піхвами. Піхва — це широка, у вигляді труб­ки основа листка, що охоплює стебло вище вузла, від якого цей листок відходить. У злаків піхви захищають під час поділу ніжні Клітини в основах меживузль. Цим злаки відрізняються від рослин інших родин.

Дрібні непоказні квітки цих рослин утворюють прості суцвіт­тя — колоски, які в свою чергу утворюють складні суцвіття: складний колос, волоть.

Майже в усіх злаків біля основи кожного колоска є дві колос­кові луски. Кількість квіток у колосках різних злаків неодна­кова — від однієї до багатьох.

У більшості злаків кожна квітка має 2 квіткові луски, 2 квіткові плівки, З тичинки й одну маточку з двома сидячими мох­натими приймочками.

Плід у злаків — зернівка. Як ви знаєте, зернівка — це одно­насінний плід, у якому оплодень і насінна шкірка зрослись. Бу­дова насінини у злаків характерна: ендосперм у ній не оточує зародок, а прилягає до нього збоку, безпосередньо до єдиної сім’ядолі — так званого щитка. Зернівки культивованих злаків звичайно називають зернами, а в масі — зерном.

Із злаків особливо ціняться зернові культури: пшениця, жито, кукурудза, ячмінь, рис, овес та деякі інші.

Характеристика родини лілійних

3

Автор: admin | Розділ: Класифікація квіткових рослин | 06-08-2010

Родина лілійних — найбільш типова родина класу однодоль­них рослин. Для рослин цієї родини характерні всі основні ознаки класу однодольних.

Це, по-перше, зародок з однією сім’ядолею, а не з двома; по друге, мичкуваті, а не стрижневі кореневі системи рослин, що виросли з насіння; по-третє, дугове або лінійне жилкування Листків, а не сітчасте; по-четверте, квітки з простою оцвітиною, а не з подвійною. Є й інші ознаки, які не було названо. Але ви пам’ятаєте, звичайно, що робити висновок про належність рослини до того чи іншого класу треба лише за сукупністю ознак, а не за якоюсь однією з них, оскільки бувають і винятки. Наприклад, вороняче око — рослина з родини лілійних, але їй властиве сіт­часте жилкування листів.

Велика (понад 3000 видів) родина лілійних об’єднує в основ­ному багаторічні трави, що мають кореневища або цибулини. Листки ланцетні, лінійні та інших форм. Небагато лілійних мають одиночні квітки, у більшості рослин квітки утворюють суцвіт­тя. Ознайомимося з деякими лілійними.

Будову квітки дуже зручно розглянути в тюльпана. Квітка тюльпана одиночна, з простою роздільнолистою оцвіти­ною. Листочки оцвітини розміщені двома колами — три в зов­нішньому і три у внутрішньому колі. Усі листочки оцвітини більш чи менш однакові, яскраво забарвлені.

Тичинок у квітці тюльпана також шість; вони розміщені також по три двома колами. Центр квітки займає чимала маточка, короткий стовпчик якої закінчується трилопатевою приймочкою. Плоди в тюльпана — сухі багатонасінні коробочки. Насіння — з ендоспермом навколо зародка.

Але для квіток деяких інших лілійних, наприклад конвалії звичайної, характерна проста оцвітина, листочки якої зрослись. Квітки тут не одиночні, а зібрані в суцвіття. І плід у конвалії зви­чайної не сухий, а соковитий — ягода.

Отже, лілійні мають квітки з простими зрослолистими або роздільнолистими оцвітинами з шести листочків, з шістьма ти­чинками і з однією маточкою; плоди у лілійних або коробочки, або ягоди. Зародок у насінині оточений ендоспермом.

Багато лілійних мають важливе господарське значення. Деякі з них уведені в культуру як овочеві рослини (спаржа, цибуля го­родня, часник) і як декоративні (лілії, тюльпани, гіацинти). Є се­ред лілійних і отруйні, наприклад, вороняче око, конвалія звичай­на та інші рослини, що використовуються як лікарські.

Споріднені з лілійними рослини родини амарилісових, пред­ставником якої є нарцис.

Дикорослі і культурні рослини родини складноцвітих

0

Автор: admin | Розділ: Класифікація квіткових рослин | 06-08-2010

З великої кількості видів складноцвітих, що ростуть у нашій країні, деякі цвітуть до пізньої осені.

Ромашка лікарська — однорічна трав’яниста рослина із силь­нім ароматом. Квітки в її кошиках двох типів: у центрі — труб­часті (золотисто-жовті), а крайові — язичкові (білі). Плоди — довгасті сім’янки. Ромашка лікарська — дуже поширена рос­лина. Її можна зустріти в усіх районах європейської частини, на Кавказі, в Сибіру, на Далекому Сході й у Середній Азії. Росте вона на перелогах, пустирях, у населених пунктах. Лікарською сировиною є молоді суцвіття кошики, багаті на ефірну олію.

Дехто вважає, що для волошок характерні кошики з синіми квітками. Це — ознака волошки синьої, яка засмічує посіви. А влітку і восени на луках і вздовж доріг цвітуть волошки з ко­шиками рожевих квіток, наприклад волошка лучна. Як в усіх волошок, центральні квітки в її кошиках трубчасті, а крайові — лійковидні.

Поряд з ромашкою лікарською і волошкою лучною восени на луках і вздовж доріг цвіте пижмо звичайне. Його жовті не­великі кошики зібрані в складні суцвіття. До кошиків входять тільки трубчасті квітки.

Серед складноцвітих є бур’яни, наприклад жовтозілля зви­чайне, осот польовий, волошка синя.

Людина розводить порівняно небагато харчових рослин з цієї великої родини. Основні з них — соняшник і земляна груша, або топінамбур. Але серед складноцвітих багато цінних деко­ративних рослин (жоржини, хризантеми, айстри та ін.). До складу цієї родини входить багато лікарських рослин (ромашка лікарська, нагідки лікарські, череда трироздільна).

З культурних рослин родини складноцвітих найбільше гос­подарське значення має соняшник. «Квітка сонця» — під такою поетичною назвою в Європі на початку XVI століття була відома привезена з Мексики рослина з яскраво-жовтим суцвіт­тям. Багато років європейці вирощували її як декоративну. В на­шу країну соняшник потрапив у XVIII столітті й поширився головним чином на Україні, у Воронезькій, Курській, Тамбов­ській губерніях. І лише через багато років люди виявили господарську цінність насіння соняшника.

Тепер соняшник — найважливіша олійна культура, яку виро­щують в основному в степовій смузі на чорноземних грунтах. Соняшникову олію використовують у їжу, для виготовлення Маргарину, лаків, мила, з тертого насіння роблять халву. Макуха, і по залишається після видавлювання олії, є добрим кормом для тварин.

Соняшник — однорічна висока рослина з великими ціліс­ними листками. На верхівці його стебла утворюється велике суцвіття кошик. Знизу кошик покритий листочками обгортки.

У кошику соняшника буває до 1000 квіток. Серед них є труб­часті і язичкові.

Трубчасті квітки містяться в середині суцвіття. Вони мають чашечку з двох щетинок або плівок і віночок з 5 жовтих пелюсток, які зрослися в трубку з 5 зубчиками. В середині трубки — 5 тичинок, що зрослися пиляками, і стовпчик з дволопатевою приймочкою.

По краю кошика сидять жовті язичкові квітки. їхні язички утворені кількома зрослими пелюстками, але схожі на великі одиночні пелюстки. У цих квітках немає ні тичинок, ні маточок. Язичкові квітки тільки приваблюють комах, які запилюють приймочки малопомітних трубчастих квіток, із зав’язі яких розвиваються плоди.

Плід у соняшника — сім’янка з твердим оплоднем і оліїстою насіниною. З сім’янок видавлюють олію.

Отже, для складноцвітих характерне суцвіття кошик, у яко­му бувають квітки язичкові, трубчасті й лійковидні. У деяких рослин кошики тільки з язичковими квітками, як у кульбаби. Бувають кошики тільки з трубчастими квітками, як в осоту. У соняшника, айстр, ромашок по краю кошика розміщені язич­кові, а в центрі — трубчасті квітки. У суцвіттях волошки по краю розвиваються лійковидні квітки, а в центрі — трубчасті. Плід в усіх складноцвітих — сім’янка.