Рослини і світло

0

Автор: admin | Розділ: Листок | 27-07-2010

Рослини уловлюють світло в основному своїми листковими її частинками.

У деяких рослин з короткими стеблами листки зібрані в при­кореневі розетки, як у кульбаби й подорожника, і сонячне світло надає на кожний листок.

Листки багатьох рослин добре пристосовані до вбирання сонячного проміння. їхні черешки можуть згинатися, повертаючи пластинку до світла. Це добре видно, наприклад, у бавовнику. Те саме можна спостерігати і в кімнатних рослин. Наприклад, у плюща листки завжди повернуті до світла, і якщо горщик з рослиною повернути, через якийсь час листкові пластинки знову повернуться до світла. Так звана листкова мозаїка — приклад пристосування рослин до кращого використання світла. Листки при цьому розміщуються так, що майже не затінюють один одного.

Подивіться на клен, липу та інші дерева й кущі. На їхніх гілках просвіти між великими листками зайняті меншими. У клена лопаті одних листків заходять у вирізи інших. Лист­кова мозаїка добре виявлена в прикореневих листків куль­баби.

Здавна було відомо, що в тінистому лісі не буває рослин, які ростуть на відкритих сонячних ділянках. А трав’янисті рослини лісу не можна знайти там, де цілий день яскраво світить і пригріває сонце. Якщо світлолюбні рослини потрапляють на дуже затінену ділянку, вони кінець кінцем гинуть. Але деякі рослини можуть розвиватися тільки в тіні; пересаджені, здава­лося б, у кращі умови освітлення, вони скоро гинуть.

Клітинна будова листвової пластинки

1

Автор: admin | Розділ: Листок | 27-07-2010

Щоб краще зрозуміти значення зелених листків у житті рос­лин, ознайомимося з внутрішньою будовою листкової плас­тинки.

Зробимо гострою бритвою поперечний зріз листкової пластин­ки. Покладемо його на предметне скло в краплю води, накриємо накривним скельцем і розглянемо в мікроскоп. Можна скориста­тися й готовим препаратом. Листкова пластинка складається з безлічі клітин різної величини і форми, тобто має клітинну будову.

Як з верхнього, так і з нижнього боку листок покритий більш чи менш однаковими клітинами, які щільно прилягають одна до одної. Це клітини шкірки, що покриває листок і захищає його від пошкоджень і висихання. Шкірка — один з видів покрив­ної тканини рослин.

Клітини шкірки безбарвні й прозорі, але серед безбарвних клітин зустрічаються розміщені парами зелені клітини. Між ними міститься щілина — міжклітинник. Ці клітини й щілину між ними називають продихом. Через продихову щілину всередину листка проникає повітря і виходять в атмосферу пара води і кисень.

У більшості рослин продихи є тільки в шкірці нижнього боку листкової пластинки. А в деяких, наприклад у капусти, вони розміщені й у шкірці верхнього боку. У рослин, листки яких плавають на поверхні води, наприклад у латаття, продихи є тільки на верхньому боці листка. Кількість продихів вели­чезна. Так, на 1 мм2 листка соняшника налічується 220 продихів, а листка клена — 550.

Під шкіркою є кілька шарів клітин. Вони зелені, бо до їхньої цитоплазми входять зелені пластиди — хлоропласти. Колір хло­ропластів зумовлюється вмістом у них хлорофілу — пігменту (барвника) зеленого кольору. Хлорофіл у хлоропластах утворює­ться тільки на світлі. Хлоропласти квіткових рослин за їх формою іноді називають хлорофіловими зернами.

Хлорофіл легко добути з клітин листка, поклавши листок у гарячий спирт. Листок стане безбарвним, а спирт забарвиться в яскраво-зелений колір.

М’якоть листка складається з кількох шарів клітин. Один з шарів безпосередньо прилягає до верхньої шкірки, його клітини схожі на досить рівні стовпчики. У них особливо багато хлоро­пластів. Глибше лежать округліші або неправильної форми клі­тини; вони нещільно прилягають одна до одної. Проміжки між клітинами називають міжклітинниками. Міжклітинники запов­нені повітрям.

Якщо розглядати в мікроскоп внутрішню будову листкової пластинки, у ній можна побачити розрізані впоперек жилки. У них видно поперечні зрізи клітин — судин, ситовидних трубок і волокон. Отже, жилки — це провідні пучки листка. Дуже витяг­нуті клітини з товстими стінками — волокна — надають листку міцності. По судинах рухаються вода і розчинені в ній мінеральні речовини. Ситовидні трубки, на відміну від судин, утворені живими довгими клітинами. Поперечні перегородки між цими клітинами пронизані вузькими каналами; тому ці перего­родки мають вигляд сит. Ситовидними трубками з листків в усі органу рослини надходять розчини органічних речовин.

Зовнішня будова листків

0

Автор: admin | Розділ: Листок | 27-07-2010

Яке значення мають листки в житті рослин? Ознайомимося з будовою листка і життєвими процесами, що в ньому відбува­ються.

Які не схожі між собою листки різних рослин!

Листки наших дерев і кущів настільки різні, що просто не­можливо переплутати листки берези з листками липи або лист­ки клена з листками дуба.

В одних рослин листки великі, в інших — зовсім дрібні. В оранжереях ботанічних садів вирощують тропічну водяну рослину вікторію, споріднену з нашим лататтям . Листки в неї такі великі, що на них, як на пліт, можна посадити трирічну дитину, і листок тримає її на воді. А в бур’яну зірочника листки менші за ніготь.

Зовні листки різних рослин дуже відрізняються, але між ними багато й спільного. Типові листки більшості рослин мають зе­лене забарвлення і складаються з листкової пластинки і черешка, яким вони з’єднані із стеблом. Такі листки мають береза, дуб, клен, липа, ясен. У листків деяких рослин, наприклад в алое, агави, льону, черешків немає.

Чи доводилось вам навесні серед торішнього потемнілого під снігом листя знаходити листки, які складаються із самих жилок? Соковиті зелені клітини листкової пластинки згнили за зиму, а міцніші жилки збереглися. Жилки можна побачити і на живому листку; на нижньому боці пластинки вони помітні краще, ніж на верхньому.

По клітинах жилок рухаються вода і розчинені в ній речови­ни. Особливі волокна в жилках надають листкам міцності й пружності. У жилках також є ситовидні трубки, по яких відті­кають органічні речовини з листків.

У листках деяких рослин жилки розміщені паралельно одна одній. Таке жилкування називають паралельним. Воно власти­ве багатьом однодольним рослинам (пшениця, жито, ячмінь, кукурудза, цибуля та деякі інші рослини). Листки конвалії й кімнатної рослини аспідистри мають дугове жилкування, що також характерно для однодольних рослин.

Жилки листків дводольних рослин багаторазово галузяться і утворюють суцільну сітку. Це сітчасте жилкування.

За жилкуванням, як правило, можна визначити, яка рослина перед вами — однодольна чи дводольна. Але бувають винятки. Наприклад, в однодольної рослини вороняче око листки мають сітчасте жилкування.

Якщо на черешку — одна листкова пластинка, листок на­зивають простим. Прості листки у берези, клена, дуба, че­ремхи.

Якщо листок складається з кількох пластинок, з’єднаних із загальним черешком своїми невеликими черешками, його на­зивають складним. У таких листків кожна пластинка звичайно опадає незалежно від інших. Складні листки у ясена, горобини, суниць, акації.

Ділянки стебла, від яких відходять листки, називають вуз­лами, а ділянки стебла між сусідніми вузлами,— меживузля­ми.

У жита, берези, соняшника, шипшини листки розміщуються по спіралі навколо стебла, по одному у вузлі . Таке розміщення називають черговим.

Листки бузку, жасмину, клена, глухої кропиви сидять на вузлах не по одному, а по два—один листок напроти другого. Таке розміщення листків називають супротивним.

У деяких рослин листки утворюють кільця, розміщуючись по три і більше на вузлах, як, наприклад, в елодеї. Це розміщення листків називають кільчастим.

Видозміни коренів

1

Автор: admin | Розділ: Корінь | 26-07-2010

У моркви, буряка, ріпи, брукви та деяких інших рослин поживні органічні речовини запасаються в коренеплодах. В утворенні коренеплодів беруть участь і головний корінь, і ниж­ні частини стебла.

Більшість рослин, що утворюють коренеплоди,— дворічники. Першого року з насіння розвиваються рослини, які мають тільки корені, стебла і листки. До осені кожна з таких рослин у го­ловному корені й нижній частині стебла нагромаджує поживні речовини. Восени надземні органи відмирають, а коренеплід зберігається й зимує. Наступного року рослина, використовуючи Відкладені в коренеплоді поживні речовини, розвиває з бруньок нові надземні органи, зацвітає й плодоносить. Після того, як у плодах достигне насіння, дворічні рослини відмирають.

Крім коренеплодів, є й інші видозміни кореня, наприклад кореневі бульби. Вони з’являються в результаті потовщення бічних або додаткових коренів і також запасають поживні речови­ми, наприклад, у жоржин, пшінки, батату (солодкої картоплі), який вирощують у тропічних і субтропічних країнах.

Своєрідні додаткові корені — зачіпки розвиваються, наприк­лад, у плюща. Такими коренями рослини прикріплюються до будь-якої опори, завдяки чому ростуть угору, до світла.

У деяких тропічних дерев на стовбурах і навіть на великих гілках утворюються додаткові корені, які доростають до землі і виконують роль підпірок. Повітряні корені, що вільно звисають, утворюють, наприклад, орхідеї, які живуть на стовбурах і гілках дерев у вологих тропічних лісах. Такі корені вбирають дощову воду і допомагають рослинам вижити.

Дихання коренів

0

Автор: admin | Розділ: Корінь | 26-07-2010

Для нормального росту і розвитку рослини необхідно, щоб до її коренів надходило свіже повітря. У цьому можна переко­натися на нескладному досліді.

Візьмемо дві однакові посудини з водою, у якій розчинені всі необхідні рослинам мінеральні речовини. У кожну посудину помістимо по два проростки квасолі або соняшника, які розви­ваються однаково. Воду однієї посудини щодня будемо насичу­вати повітрям за допомогою пульверизатора. Через якийсь час рослини в другій посудині перестануть рости, зачахнуть і кінець кінцем загинуть. Рослини гинуть через нестачу повітря, потріб­ного для дихання коренів.

Корені, як і всі інші органи рослини, дихають. Під час ди­хання клітини кореня вбирають кисень і виділяють вуглекислий газ. Тому, вирощуючи рослини, треба стежити, щоб до коренів постійно надходило свіже повітря. Для цього грунт регулярно розпушують культиваторами або сапами.

На важких глинистих і дуже зволожених грунтах рослини особливо страждають від недостачі кисню. Вода в таких грунтах витісняє повітря, і нормальне дихання коренів порушується. Тому культурні рослини погано розвиваються на заболочених, надто зволожених ділянках.

Розпушування грунту, крім того, допомагає зберегти вологу на сухих ділянках. Коли грунт підсихає, на його поверхні утво­рюється кірка, яка сприяє швидкому випаровуванню води. Під час розпушування кірка руйнується, і в поверхневому шарі зберігається волога. Вода перестає випаровуватися з глибших шарів грунту. Недарма розпушування іноді називають «сухим поливанням». Кажуть так: «Краще один раз добре розпушити, ніж два рази погано полити».

Добрива

0

Автор: admin | Розділ: Корінь | 26-07-2010

Мінеральні й органічні речовини грунту мають велике зна­чення для росту і розвитку рослин. Чи можна збільшити їх вміст у грунті? Виявляється, можна. Для цього в грунт вносять органічні і мінеральні добрива.

Органічні добрива (від слова «організм») — це або відхо­ди життєдіяльності тварин (гній, пташиний послід), або від­мерлі частинки організмів тварин і рослин (перегній, торф тощо).

Гній — найбільш поширене органічне добриво. У ньому є ре­човини, що містять азот, фосфор і калій, які найбільше потрібні рослині. Вони засвоюються тільки після розкладання гною, тоб­то після перетворення органічних речовин у мінеральні під дією мікроорганізмів. Тому гній вносять у грунт восени, щоб за осінь і весну він устиг перегнити.

Багато сполук калію є в попелі. Попіл можна використову­вати як калійне добриво.

Залежно від вмісту мінеральних речовин розрізняють азотні, фосфорні й калійні мінеральні добрива. З азотних добрив най­більш поширені сечовина, сульфат амонію і селітра, з фосфор­них — суперфосфат, а з калійних — хлорид калію. їх виробляють в основному на хімічних заводах.

Мінеральні добрива. розчиняються у ґрунтовій волозі й ви­користовуються рослинами швидше, ніж гній.

Найкраще розчиняються у воді азотні й калійні добрива, тому їх вносять у грунт перед самою сівбою, в першій половині ііта. Азот посилює ріст стебел і листків.

Фосфорні добрива розчиняються гірше, і тому їх вносять у грунт восени разом з гноєм.

Фосфор прискорює достигання плодів. Калій посилює ріст коренів, цибулин і бульб. Фосфор і калій підвищують також холодостійкість рослин.

У колгоспах і радгоспах успішно використовують гранульо­ми ні добрива. їх виготовляють у вигляді зернинок (гранул) із суміші торфу або перегною і мінеральних добрив.

Внесення добрив під час росту рослин називають підживленням. Рослини підживлюють тими мінеральними речовинами, які потрібні їм у цей період життя.

Підживлення може бути сухим і рідким. При сухому підживленні у грунт вносять сухий попіл і сухі мінеральні добрива, її також гній. При рідкому підживленні добрива, наприклад гноївку, пташиний послід, розбавляють водою. Підживлювати рослини краще після дощу, коли грунт насичений вологою. Якщо дощів довго не було, рослини треба спочатку добре полити во­дою, а потім підживити.

Вносити добрива слід відповідно до норми. Надлишок їх може пошкодити рослинам. Якщо добрива вносити вчасно і правильно, можна добитися високого врожаю сільськогосподарських культур.

Рух води і мінеральних речовин у рослині

0

Автор: admin | Розділ: Корінь | 26-07-2010

Що вбирає корінь з грунту, крім води? Якщо спалити будь-яку рослину, то, як і після спалювання насіння, лишається зола. У ній містяться мінеральні речовини, увібрані рослиною з грунту.

Встановлено, що в рослину з грунту надходять переважно мінеральні речовини, у яких є калій, фосфор і азот. Вони потрібні рослинам у різних кількостях. Інших речовин надходить дуже мало.

Воду і мінеральні речовини вбирають з грунту кореневі во­лоски. Що ж далі відбувається з цим розчином у рослині? Щоб відповісти на це запитання, треба ознайомитися з внутрішньою будовою кореня.

Якщо зробити тонкий поперечний зріз кореня через всисну зону й розглянути його в мікроскоп, то побачимо, що зовні корінь покритий особливим шаром клітин. Деякі з цих клітин мають довгі вирости, що відходять у боки від кореня. Це і є кореневі волоски.

зріз кореня

Під шаром клітин з кореневими волосками містяться клітини рівної форми і величини. Вони утворюють кору кореня. В цен­тральній частині зрізу видно округлі отвори. Це судини — довгі порожнисті клітини з товстими оболонками, розрізані впоперек.

Судини тягнуться вздовж кореня в його центральній частині й продовжуються в стеблі. По них рухається вода з мінеральни­ми речовинами, яка надходить через кореневі волоски з грунту.

Кожна судина насправді складається не з однієї, а з кількох мертвих клітин, що лежать одна над одною паралельно осі кореня. Живий вміст цих клітин зруйнувався, й лишилися тільки клітинні оболонки. Поперечні перегородки між такими клітинами руйнуються, а розміщені уздовж оболонки дерев’яніють.

З клітин із кореневими волосками водний розчин просочує­ться и клітини кори кореня і, рухаючись далі з клітини в клітину, потрапляє в судини. Судинами кореня вода піднімається спочатку м стебло, а судинами стебла — до листків рослини.

Судини кореня деяких рослин вдається розглянути за допо­могою лупи. У таких рослин просвіти судин порівняно великі. Наприклад, діаметри судин у корені ясена досягають майже 1/3 мм, а в корені гарбуза вони ще більші.

Вбирання води коренем

0

Автор: admin | Розділ: Корінь | 26-07-2010

Переконаймося в тому, що корені вбирають з грунту воду з розчиненими в ній речовинами. Зріжемо кімнатну рослину бальзамін або три-, чотиритижневу рослину соняшника чи квасолі так, щоб лишився пеньок заввишки 2—3 см. На пеньок надінемо гумову трубку завдовжки 3 см, наллємо в неї трохи води і на її верхній кінець надінемо скляну трубку заввишки 20— 25см, зігнуту так, як зображено на малюнку . Через якийсь час вода в скляній трубці підніметься і витікатиме назовні. Звідки береться вода, що витікає з трубки? Воду з грунту вбирає корінь. Судинами кореня вона під тиском надходить у пеньок, а потім у трубку. Цей тиск називають кореневим. Так кореневий тиск сприяє надходженню води з кореня в стебло.

Якщо грунт у горщику із зрізаною рослиною полити теплою водою, вода почне швидше підніматися по трубці й витікати з неї. А після поливання грунту дуже холодною водою вода пе­рестане підніматися. Отже, вбирання коренем води залежить від температури. Холодна вода погано вбирається коренями. Тому не слід поливати рослини холодною водою.

Без води рослини жити не можуть. Вода входить до складу клітин рослини. Вона необхідна для набубнявіння і проростання насіння. Але особливо багато води потрібно дорослим рослинам під час росту. Коли починають достигати плоди, потреба рослин у воді, як правило, зменшується.

Культурні рослини наших садів, парків, квітників і скверів краще поливати увечері, коли спаде спека. У цей час вода добре вбирається в грунт і менше випаровується.

Поливальницю треба тримати близько до поверхні ділянки або горщика з рослиною, щоб струмінь води не розмивав грунт. Краще поливати рослину рідко, але сильно, ніж часто, але потроху.

Для поливання посівів і насаджень на великих площах у колгоспах і радгоспах застосовують спеціальні дощувальні уста­новки.

У багатьох районах нашої країни землі доводиться зрошува­ти. Для цього споруджують зрошувальні канали, ставки. Щоб зберегти вологу в грунті й захистити посіви від суховіїв, на­саджують лісові смуги.

Грунт

0

Автор: admin | Розділ: Корінь | 26-07-2010

Коли в проростків достатньо розвинуться корені, вони почи­нають вбирати з грунту воду і мінеральні речовини. Що ж таке грунт і які речовини містяться в ньому?

Грунт — це верхній родючий шар землі. Якщо в грунті вико­пати ямку завглибшки 50—60 см і одну з її стінок зробити пря­мовисною, то можна побачити шари грунту.

Верхній шар має найбільш темне забарвлення. Він прони­заний корінням рослин. Крім живих коренів, у цьому шарі зу­стрічаються відмерлі частинки рослин, рештки дощових черв’я­ків, комах та інших тварин. Рослинні й тваринні рештки під впли­вом мікроорганізмів розкладаються й утворюють перегній. Пере­гній надає верхньому шарові грунту темного забарвлення.

Шари, що лежать глибше, мають світліше забарвлення, бо в них менше перегною. Під грунтом звичайно залягають пісок, глина і каміння.

Грунт відрізняється від гірських порід — піску або глини — наявністю перегною. Найбільше перегною в чорноземних грун­тах. Сірі підзолисті грунти бідні на перегній.

Що ще є в грунті, крім перегною? Відповідь на це запитання дають прості досліди.

Візьмемо трохи грунту й прожаримо його на вогні в жерстяній банці. Після прожарювання грунт світлішає, бо перегній згорає. Всиплемо половину-речовин, що залишилися після про­жарювання, в склянку, заллємо водою і розмішаємо. Вода в склянці стане каламутною через те, що дрібні частинки глини довго лишаються завислими у воді; а пісок осідає на дно склянки досить швидко.

Якщо злити каламутну йоду, а в склянку з грунтом знову налити чистої води, розмішати грунт, знову злити каламутну воду і так зробити кілька разів, вода відмиє всі дрібні й легкі частинки глини. У склянці лишиться чистий пісок. Отже, у грунті є перегній, пісок і глина.

Другу половину речовин, що лишилися після прожарювання, всиплемо в склянку, заллємо водою, розмішаємо й залишимо на добу. Пісок і глина поступово осядуть на дно. Наступного дня збовтаємо грунт у склянці з водою. Потім невелику кіль­кість каламутної води пропустимо крізь фільтр з промокального паперу. Відфільтровану воду зберемо в фарфорову чашечку і кілька крапель її випаруємо над вогнем, нанісши на скло. Коли вода випарується, на склі лишиться білуватий наліт. Це ті мінеральні речовини грунту, які добре розчиняються у воді. їх розчин пройшов крізь фільтр, а коли вода випарувалась, вони  лишилися на склі. Розчинних мінеральних речовин у грунті дуже мало.

Таким чином, проведені досліди показали, що до складу грун­ту входять пісок, глина та інші нерозчинні мінеральні речови­ни, а також розчинні мінеральні речовини і перегній. У грунті є також повітря і вода. Вологість грунту легко виявити на до­тик. Наявність повітря можна встановити, якщо суху грудочку грунту кинути у воду. У воді з неї відразу почнуть виділятися пухирці повітря.

Восени після збирання врожаю поля переорюють, щоб змен­шити втрати води і повітря з грунту

Зони (ділянки) кореня

0

Автор: admin | Розділ: Корінь | 26-07-2010

Якщо розрізати молодий головний корінь уздовж, потім з однієї половинки зробити тонкий зріз, приготувати з нього препарат і розглянути його в мікроскоп, то можна побачити, що клітини різних ділянок кореня неоднакові між собою формою і розмірами. Кінчик кореня покритий, як наперстком, кореневим чохликом. Чохлик можна помітити неозброєним оком, розглядаючи на світло кінчик кореня: тут корінь трохи темні­ший і щільніший, ніж в інших частинах.

Кореневий чохлик захищає верхівку кореня від пошкоджень твердими частинками грунту. Клітини кореневого чохлика жи­вуть недовго, поступово відмирають і злущуються. Замість від­мерлих клітин кореневого чохлика постійно утворюються нові.

Під чохликом містяться клітини, що діляться,— зона поділу. Цю частину утворюють дрібні, щільно притиснуті одна до одної живі клітини. Тут клітини весь час діляться, кількість їх збіль­шується. Вище міститься зона росту, або розтягування; тут клітини розтягуються, внаслідок чого корінь росте в довжину.

Ще далі від кінчика кореня поверхневі клітини утворюють безліч тонких і прозорих кореневих волосків.

У багатьох рослин кореневі волоски можна побачити і без мікроскопа. Наприклад, їх добре видно в проростків гороху. У проростка пшениці і багатьох інших злаків кореневі волоски нагадують легкий пушок.

Кореневий волосок являє собою довгий виріст зовнішньої клітини кореня. Він одягнутий у клітинну оболонку, під якою містяться цитоплазма, ядро, безбарвні пластиди і вакуоля з клітинним соком.

Кореневі волоски дуже малі — звичайно не довші 10 мм — і недовговічні. У багатьох рослин вони живуть лише кілька днів, м потім відмирають. Нові волоски виникають у вигляді виростів молодших поверхневих клітин, розміщених ближче до кінчика кореня. Отже, всисна зона, як і інші зони, постійно перемі­щується вслід за кінчиком кореня, який росте, і весь час перебуває приблизно на тій самій відстані від нього.

Проникаючи між частинками грунту, кореневі волоски щільно прилягають до них і вбирають з грунту воду та інші речовини. Через це частину кореня вище зони поділу, де містяться коренені волоски, називають всисною зоною. Вище від всисної зони, тобто ще далі від кінчика кореня, знаходиться провідна зона. Тут увібрана коренем вода з розчиненими в ній мінеральними речовинами переміщується в напрямі до стебла.

Корені, особливо молоді частини, які мають кореневі волоски, легко пошкоджуються. Кореневі волоски добре зберігаються, коли рослину пересаджують разом з землею. Тому розсаду овочевих Культур та інших рослин вирощують у торфоперегнійних гор­ничках. Розсада, вирощена в горщечках з торфу і перегною, Швидко приживається, бо корені при цьому не пошкоджуються.

Отже, неозброєним оком у молодого кореня можна розрізнити кореневий чохлик, кореневі волоски, схожі на легкий пу­шок, і провідну зону. Але детальніше всі зони можна розглянути тільки в мікроскоп.

Мікроскоп дає змогу побачити подібність будови клітин од­нієї зони кореня і відмінність їх від клітин інших зон.

Групи клітин, що мають однакову будову і виконують одна­кові функції, називають тканинами.

Корінь, як і інші органи, складається з різних тканин: зона поділу — з твірної тканини, всисна зона — із всисної тканини.

До складу провідних тканин кореня входять судини. По них з грунту піднімається вода з розчиненими в ній поживними речовинами. У провідних тканинах кореня є також клітини, по яких до кореня надходять органічні речовини, що утворилися в листках і стеблах.

Під шаром клітин, що утворюють кореневі волоски, міститься кора кореня. Вона складається з більш чи менш округлих клітин.