Порядок осокоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 22-06-2012

родина осоковіОсокові раніше об’єднували з злаками в один порядок лускоцвітих, бо вважали, що квітки в обох родин голі і мають тільки лусочки. Згодом була виявлена значна відмінність в деталях будови квітки, зарод­ка, плодів цих рослин; тому обидві родини тепер розглядаються як окремі порядки. Так, квітку осокових розглядають як голу, тоді як у злаків вона має залишки оцвітини у вигляді лусочок; зародок в осокових осьовий, оточений ендоспермом, у злаків він прилягає збоку до ендосперму; пиля­ки в осокових прикріплені до ниток нижнім кінцем, у злаків — спинкою; плід в осокових мішечок або горішок, у злаків — зернівка. Щодо походження осокових, то вони найближче стоять до ситникових, які близькі до лілійних. До порядку осокоцвітих входить тільки одна родина осокових.

Родина осокові. Трав’янисті, багаторічні, рідше однорічні рослини, здебільшого з тригранним стеблом, без потовще­них вузлів. Листки найчастіше розміщені трирядно, лінійні, з зам­кнутими піхвами і без язичка. Квітки в колосках, одностатеві, або двоста­теві; часом рослини дводомні. Колоски зібрані в складні колосовидні, во­лотевидні, зонтиковидні або головчасті суцвіття. Кожна квітка міститься в пазусі приквіткової луски; оцвітина має вигляд щетинок або лусочок, або ж її зовсім немає, тичинок звичайно 3, рідше 2; маточка складається з двох-трьох плодолистків, з верхньою одногніздою зав’яззю і одним обер­неним насінним зачатком; плід — тригранний горішок або мішечок, тобто горішок, що міститься в зрослому  плівчастому прицвітку.

Осокові — велика родина, що об’єднує 95 родів і понад 3700 видів, поширених майже по всій земній кулі, особливо в областях з помірним і холодним кліматом; в Україні налічують до 140 видів. Госпо­дарське значення осокових незначне, бо сіно більшості осок жорстке, ма­лопоживне, бідне на білки і багате на кремнезем. У стародавні часи важ­ливу роль відігравав папірус, з якого виготовляли папір. Потовщені кореневища деяких видів, зокрема чуфи, або земляного миг­далю, багаті на крохмаль і олію; підсмажені, вони дуже смачні.

Осока — великий і досить поліморфний рід багаторічних рос­лин, що налічує понад 2000 видів. На болотах і вогких луках осоки часто утворюють суцільні зарості і займають величезні простори. Квітки в них одностатеві, у колосках або волотях, плід — горішок, що міститься в мішечку з повіт­рям, тому може переноситись водою на значні віддалі. Як прибережні і водяні досить поширені: осока струнка, о. водяна, о. прибережна, о. носата й ін. Їх великі стебла ви­користовуються часом для плетіння кошиків, циновок і ін. У степах поши­рені о. низька, о. рання, о. лежача й ін., у лісах — о. рідкоколоса, о. волосиста, о. пальчаста. Численні види осок поширені на торфових і осокових боло­тах, заболочених і гірських луках і ін. Дуже поширена в піщаних пусти­нях Середньої Азії осока здута, яка при плодах має характерне пухировидне здуття.

Пухівка — болотяні багаторічні рослини, що утво­рюють на торфових болотах характерні купини. Суцвіття — верхівковий колос; щетинки при плодах білі, численні, утворюють «пухівку». На сфагнових (торфових) болотах лісової зони аж до Заполяр’я досить по­ширена пухівка піхвова, на гіпново-осокових — п. вузько­листа. Близькими до пухівки є рід комиш із зонтиковидними суцвіттями і щетинками при плодах. В озерах, ставках і старицях досить поширений комиш озерний, або куга з висо­ким безлистим стеблом; у лісах і на вологих луках зустрічається комиш лі­совий з нижчим облисненим стеблом.

Порядок орхідноцвіті, або дрібнонасінні

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 21-06-2012

Найхарактернішою рисою порядку, який складається тільки з однієї родини орхідних, є редукціяродина орхідних кількості тичинок до 2 або, час­тіше, навіть до 1, причому нитками вони зростаються з стовпчиком маточки, утворюючи колонку, або гіностегій. Зигоморфія квіток, їх яскраве забарвлення, наявність полініїв (склеєного в грудочку пилку) і утворення величезної кількості дуже дрібного насіння є також специфічними особ­ливостями порядку. З філогенетичного погляду орхідні виводяться від ен­томофільних лілієцвітих із зигоморфними квітками. Вони е найбільш спе­ціалізованою і найвищою гілкою їх еволюційного розвитку.

Родина орхідні. Багаторічники наземні або, час­тіше (в тропіках), епіфіти з кореневищами або бульбами — підземними ко­реневими або надземними стебловими (туберидіями). Листки з піхвами або стеблообгортні. Квітки пазушні, зигоморфні, здебільшого двостатеві, зіб­рані в колоски, китиці, волоті або поодинокі. Запилюються квітки або ко­махами (ентомофілія) з дуже складними і різноманітними формами при­стосування, або дрібними тропічними птахами колібрі (орнітофілія). Ве­лика спеціалізація щодо запилення певними комахами обумовила виникнен­ня надзвичайно яскравих і різноманітних форм, розмірів і забарвлення квіток з сильним і характерним запахом. Проте при всій цій великій різнома­нітності діаграма і формула квітки всієї великої родини залишається майже без змін, а саме: оцвітина віночковидна, з двох тричленних кіл, причому один з листочків оцвітини внутрішнього кола (проти осі) майже завжди має відмін­ну від інших форму, величину і забарвлення і називається губою, він часто має шпорку і нектар; тичинки вдвох колах, здебільшого редуковані до 1 або (рідше) до 2 і зливаються (зростаються) з стовпчиком колонки (гіностегій); пилок склеюється здебільшого в одну грудочку, що називається полінієм; маточка складається з трьох плодолистків; зав’язь нижня, одногнізда; плід — коробочка з досить численним, дуже дрібним насінням.

Орхідні — надзвичайно велика (близько 30 000 видів) і дуже пошире­на родина, особливо в областях з єологотропічним кліматом, де представ­лена в основному епіфітами, тобто формами, що поселяються на інших рос­линах, головним чином на стовбурах і гілках дерев, використовуючи їх як місце прикріплення. Численні орхідеї з їх різноманітними і часом дуже складними формами пристосувань до запилення комахами давно приверта­ли увагу дослідників. Але найправильніше еволюційне трактування цим складним біологічним явищам дав Ч. Дарвін у спеціальній праці, присвя­ченій біології запилення орхідних.

Господарське значення орхідних досить незначне. Деякі тропічні фор­ми, що мають красиві квітки з сильним і приємним запахом, культивують в оран­жереях. Культура орхідей у кімнатних умовах майже неможлива, бо для успішного їх розвитку потрібна висока вологість повітря і температура. Найбільше практичне значення з орхідних має ваніль, плоди якої містять ванілін, що широко використовується в кондитерській промисловості. Ваніль — це ліана; походить з тропічної частини Мексіки; добре росте в оранжереях.

Порядок лілієцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 15-06-2012

Переважно наземні цибулясті або кореневищні трав’янисті багаторічні рослини, рідше деревовидні або ліани; квітки з характерним для одно­дольних тричленним типом будови, п’ятиколові, здебільшого правильні; оцвітина з двох кіл, найчастіше віночковидна; маточка складена з трьох плодолистків, з тригніздою зав’яззю і прямими, горизонтально розташова­ними насінними зачатками з центрально-кутовоюплацентацією.

ліліяОбсяг порядку лілієцвітих різні систематики трактують по-різному. Вони відносять до нього від 6 до 10 і навіть до 20 родин. З них найтиповішою є родина лілійні, що тісно зв’язана з іншими родинами порядку. Палеоботанічні дані свідчать про давність порядку. Окремі види драцен і деревовидні ліани з роду сасапариль відомі вже з верхньої крейди. Припус­кають, що ліліецвіті виникли від якихось примітивних раналієвих з кла­су дводольних і в свою чергу дали початок кільком лініям еволюції однодольних. Зокрема, внаслідок пристосування до комахозапилення роз­винулись дві ентомофільні спеціалізовані лінії еволюції — бананоцвіті і дрібнонасінні, або орхідні. Спрощення квітки в зв’язку з переходом до вітрозапилення призвело до виникнення ряду анемофільних ліній розвитку однодольних — пальмоцвітих, осокоцвітих і злакоцвітих.

Родина лілійні. Багаторічні рослини з цибулинами, бульбоцибулинами або кореневищами, рідше дерев’янисті форми з деревовидними стовбурами. Квітки двостатеві, актиноморфні, зібрані в різні суцвіття (китиця, волоть, зонтик, колос і ін.) рідше поодинокі; оцвітина проста, віночковидна, здебільшого яскраво за­барвлена, шестичленна, з двох кіл, листочки її вільні або більш-менш зро­слі; тичинок 6, маточка одна, складена з трьох плодолистків, з верхньою тригніздою зав’яззю; стовпчик один, рідше 3; плід — коробочка або ягода.

Лілійні — велика (близько 2500 видів) родина, поширена майже по всій земній кулі, особливо о областях із сухим і теплим кліматом. У викопному стані деякі деревовидні форми лілійних (драцени, сасапариль і ін.) відомі вже з верхньої крейди. Зокрема, сасапариль — деревовидну сучасну ліану нижнього гірського поя­су Західного Закавказзя знайдено радянським палеоботаніком А. М. Криштофовичем у третинних відкладах на р. Кринці в Донбасі. Тепер ця родина досягла високого рівня розвитку, про що свідчить велика різноманітність у будові і зовнішньому вигляді окремих родів. На цій підставі деякі систематики поділяють лі­лійні навіть на окремі родини, інші (Енглер) — на 10 підродин і багато триб залежно від харак­теру суцвіть, типу плодів і веге­тативних органів. Дуже різно­манітні в лілійних форми запи­лення; переважає ентомофілія. Досить поширене вегетативне розмноження цибулинами, буль­боцибулинами і кореневищами. Спостерігається видозміна стебел на філокладії (рускус).

Господарське значення родини досить значне. Серед лілійних є чимало корисних рослин: овочевих (цибуля, часник, черемша, спаржа), лікарських (конвалія, сабадила, чемериця, алое, морська цибуля і ін.), декоративних (тюльпан, гіацинт, лілія, драцена, еремурує, функія, юкка й ін.). З ранньовесняних ефемерів, що прикрашають навесні наші ліси і степи, можна назвати проліски, дикоростучі тюльпани, зірочки, брандушку, веснянку й ін. Представників лілійних, що зустрічаються в нас у дикому стані і в культурі, можна поділити на такі групи:

1. Цибулинні рослини; листочки оцвітини вільні, рідше зрослі; плід — коробочка.

Лілія. Цибулини з черепичастими лусками. Квітки в ки­тицях, рідше поодинокі, великі, запашні, яскраво забарвлені або чисто білі. Лілії є досить популярними декоративними рослинами. Для масової ґрунтової культу­ри найчастіше використовують л. білу (L. candidum) родом з Кавказу; л. королівську (L. regale) і л. тигрову (L. tigrinum) з Китаю; л. тонколисту (L. tenuifolium) з Далекого Сходу й ін. Для оранжерейної культури придатні: л. золотиста, родом з Японії; л. красива з Схід­ної Азії; л. королівська, л. довголиста й ін.

Цибуля. Суцвіття зонтиковидні (цимозні). Листки м’ясисті, сокови­ті, трубчасті, жолобчасті, плескуваті. Для більшість видів роду цибулі характерний специфічний різкий часниковий запах, об­умовлений наявністю в тканинах часникової ефірної олії (алілу). Цибуля і часник є давніми цінними овочевими рослинами. Вони багаті на антибіотики, які відкрив і докладно дослідив радянський ботанік Б. П. Токін, назвавши їх фітонцидами. Як пряні овочеві культури в нас розводять: цибу­лю ріпчасту, або городню, цибулю-порей, часник з складною цибулиною з багатьма цибулинками-дітками, якими розмножується.

Проліска. Невеликі цибулинні ранні весняні лісові або осінні степові рослини з яскравими блакитними або фіолетово-ліловими квітками. Зокрема, у листяних лісах, переважно на Правобережжі Укра­їни, рано навесні рясно цвіте проліска дволиста (S. bifolia) з блакитними квіт­ками в китицях по 3-8 на загальному квітконосі. На Лівобережжі Україні поширена п. сибірська з яскраво-синіми пониклими квітками по 1, рідше по 2-3 на квітконосі. У степовій зоні зустрічається п. осіння з фіолетово-ліловими квітками, яка росте по краях подів. Як красиві декоративні багаторічники проліски заслуговують на широке введення в культуру в сади і парки.

2. Кореневищні деревовидні або трав’янисті рослини; плід — коробочка.драцена

Драцена і близький до нього рід кордиліна дико ростуть у субтропічних областях Африки, Азії і Австралії. Характерною рисою обох родів є здатність до вторинного потовщення стов­бура; тому в окремих видів вони досягають часом значної товщини. Листки лінійні, довгі, зібрані пучками на кінцях пагонів. На Чорноморському узбережжі Кавказу (від Батумі до Сочі) часто в садах і парках розводять кордиліну південну, яку садівники звичайно називають дра­ценою. В умовах холодного клімату її вирощують часто в оранжереях і як кімнатну культуру. З роду драцена відоме славнозвісне драконове дерево, родом з Канарських островів. Вік окремих дерев обчислюється в кілька тисяч років, а окружність їх стовбура може досягти 12—14 м. З стовбурів добувають смолу, яка на повітрі швидко стає червоною (так звана «драконова кров»).

Юкка. Деревовидні рослини з укороченим стовбуром і лі­нійними листками в пучках. Квітки білі, численні, у великих китицях. До­сить декоративні рослини; походять з Південної і Центральної Америки. Відомо близько 30 видів. У Криму і на Кавказі найчастіше вирощують у відкритому грунті такі види, як юкка нитчаста і ю. чудова. При легкому захисті на зиму ці види добре ростуть в умовах Києва, Львова, Ужгорода, Одеси й ін.

Алое. Багаторічні, часом деревовидні сукуленти, з м’ясисти­ми листками і стеблами. Поширені переважно в напівпустинях Африки. У нас здебільшого культивують як кімнатну й оранжерейну рослину алое деревовидне. Сік з його листків під назвою сабур використо­вується в медицині. Він містить антраглікозиди і смолисті речовини. Сві­жий сік використовують для заживлення ран і при туберкульозі. У вели­ких дозах (0,5—1 г) сабур застосовують як проносне, у невеликих — для підвищення діяльності органів травлення.

Еремурус. Досить декоративні багаторічники з ви­сокими (до 2 —2,5 м) стрункими і безлистими стеблами, що закінчуються великими щільними китицями красивих рожево-білих або кармінових кві­ток, їх у деяких видів буває до 500—800 у китиці. У культурі найчастіше вирощують еремурус могутній (Е. robustrus) з кар-міново-рожевими квітками, що походить із Середньої Азії. Розмножують, еремуруси діленням кущів.

3. Кореневищні рослини; плід — ягода.

Холодок, або спаржа. Дводомні рослини з дуже га­лузистими стеблами. Листки дрібні, лусковидні, в їх пазухах містяться пуч­ки зелених, голчастих, укорочених гілочок, так званих кладодіїв. Квітки звичайно повислі; ягоди червоні. Найбільше в нашій флорі (луки, схили, степи) поширений так званий заячий холодок; під назвою спаржа вирощують як смачний делікатесний овоч. Як декоративні кімнатні і оранжерейні рослини найчастіше культивують два види, що походять з Південної Африки: холодок пірчастий) і х. Шпргнгера.

Вороняче око. Досить отруйна рослина. Усі її части­ни, особливо кореневище і ягоди, містять глікозид паридин і сапонін паристифин. Росте в тінистих вологих лісах. Має 4 листки в кільці. Оцвіти­на — з 8 листочків, розміщених у два кола; 4 зовнішніх зеленуватих і 4 внутрішніх жовтуватих. Тичинок також 8, у два кола. Ягода сизувато-чор­на. Веснянка дволиста — невелика весняна росли­на вологих листяних лісів з білими запашними квітками в китицях. Лис­точків оцвітини і тичинок по 4, у два кола. Ягода червона. Рускус колючий — дводомний вічнозелений напівкущ з різко вираженими дуже колючими філокладіями. Дико росте у сухих лісах і рідколіссях нижнього поясу Кримських і Кавказьких гір. Сасапариль висока — дерев’яниста чіпка колюча ліана з виткими вусиками при основі листків і сітчастим жилкуванням листків. У лісах Західного Закавказзя ця ліана місцями утворює непрохідні хащі.

Родина амарилісові. Близька до родини лілійних; відрізняється від неї нижньою зав’яззю, наявністю в деяких ро­дів у зіві віночка чашовидної коронки, або так званого привіночка, і де­якими іншими другорядними рисами.

Відомо близько 1000 видів, поширених переважно в областях із сухим і теплим кліматом (країни Середземномор’я, Південна Африка, Мексика і Австралія). У складі родини є чимало красивих декоративних ґрунтових, кімнатних і оранжерейних та прядивних і ефіроолійних рослин.

Однією з перших ранніх весняних рослин нашої флори є підсніжник складчастий, то дико росте в гірських лісах Криму і зацвітає на початку березня або навіть у лютому. З-під снігу цвіте також підсніжник звичайний, який росте по узліссях у рівнинній час­тині. В обох видів квітки сніжно-білі; пониклі; у першого, крім того дуже запашні. Як красиву декоративну весняну рослину часто розводять на квітниках і в парках нарцис поетичний з білими запаш­ними квітками і коротким оранжевим привіночком.

Великі, яскраво забарвлені і красиві квітки мають представники та­ких тропічних і субтропічних родів, як амариліс, клівія, кринум, гіпеаструм і ін., які в нас часто культивують як кімнатні і оранжерейні рослини. Досить цікавою декоративною і водночас важливою ефіроолійною рослиною є так звана тубероза, що походить з Центральної Америки. Вона має добре розвинуті бульби (схожі на цибулини) і молочно-білі з чудовим запахом квітки; розводять її переважно на півдні (Крим, Кавказ) як декоративну. На батьківщині рослини з квіток туберози добувають ефір­ну олію, яка широко використовується в парфумерії.

У посушливих областях Мексіки і Південної Америки досить пошире­ний рід агава з товстими соковитими листками, зібраними в ро­зетку. Листки деяких видів містять міцне волокно — сизаль, що йде на виготовлення канатів, шпагату, грубих тканин, мішків тощо. Як кімнатну й оранжерейну рослину (яку влітку часом виставля­ють у грунт для декорування терас, клумб, ваз і ін.) часто розводять у нас агаву американську, або столітник, з великими темно-зеленими або смугастими листками, колючими по краях. Цвіте агава, викидаючи величезну (до 10 м) квітконосну стрілку з великою кількістю квіток. Після цвітіння надземні органи відмирають.

Родина діоскорейні. Багаторічні виткі лі­ани тропіків і субтропіків з кореневищами або бульбами, багатими на крох­маль. Листки чергові або в кільцях з сітчастим жилкуванням. Квітки не­показні, різностатеві: рослини дводомні; оцвітина шестичленна, вільна; зав’язь нижня, тригнізда; плід — коробочка або ягода. З 9 родів родини найчисленнішим є рід діоскорея, що налічує понад 600 видів. Деякі з них, як ямс, або китайська картопля, що є госпо­дарським аналогом справжнього батату, широко культивується як крох­малистий бульбоплід у Китаї, Японії, Південній Кореї. Скоростиглі сор­ти добре достигають у нас на Чорноморському узбережжі Кавказу.

Родина півникові. Багаторічні, сухопутні або бо­лотяні рослини з кореневищами, бульбоцибулинами, рідше з цибулинами. Листки мечовидні. Квітки такої самої будови,як у попередньої родини, але бувають і злегка зигоморфні; тичинок 3 (з внутрішнього кола редуко­вані); зав’язь нижня,, тригнізда; плід —коробочка. Відомо близько 1500 видів, поширених у різних широтах, особливо в Південній Африці і кра­їнах Середземномор’я. Ряд видів є в культурі як де­коративні (гладіолуси, півники) або пряні (шафран).

Шафран, крокус. Бульбоцибулинні рослини з лійко­видними жовтими або голубими квітками, які мають досить довгі трубки, що починаються просто з бульбоцибулини. Стовпчик нитковидний, довгий, з цілими або роздільними приймочками. Як красиві декоративні рослини, що цвітуть рано навесні або пізно восени, деякі види розводять у садах і парках. З промисловою метою куль­тивують шафран посівний і ш. красивий. Їх вели­кі червоні або жовті приймочки використовують як прянощі в кондитерській промисловості, гастрономії (забарвлення сиру, ковбас, масла, лікерів тощо) і в медицині (при виготовленні деяких ліків).

Гладіолус, або косарик. Бульбоцибулинні рос­лини з яскравими, великими, злегка зигоморфними квітками, зібраними в рідкий однобічний колос. У культурі найбільше по­ширені сорти і форми г. великоквіткового і г. примуловидного, що походять з Південної Африки. Це досить краси­ві декоративні рослини з великими ніжними квітками білого, рожевого, червоного, жовтого, фіолетового, оранжевого кольорів. Багато нових цін­них сортів гладіолусів виведено радянськими оригінаторами.

Родина ситникові. Багаторічники, рідше однорічники, з лінійними або циліндричними листками з піхвами. Квітки непока­зні, актиноморфні, зібрані в щитки, волоті, головки або напівзонтики; оцвітина шестичленна, у два кола; тичинок 6, рідше 3, зав’язь верхня, одно-, тригнізда; плід — коробочка. Хоч оцвітина в ситникових і непоказ­на, плівчаста або шкіряста (що зв’язано з вітрозапиленням), проте за будо­вою квіток вони дуже схожі з-лілійними, а за будовою вегетативних орга­нів — з осоковими, почасти з злаками. Тому їх часто розглядають як пе­рехідну групу від лілієцвітих до осокових.

Ситникоеі охоплюють близько 350 видів, поширених у північних і помірних широтах. Найбільш поширений і численний (близько 30 видів) у нас рід ситник з потовщеними, циліндричними, шиловидними або сплющеними листками. Ситники ростуть здебільшого на вогких за­плавних і гірських луках, на болотах, по берегах водойм, а деякі на солон­цях і солончаках. Місцями вони утворюють значні зарості, але економічне їх значення невелике; худоба їх зовсім не їсть або їсть погано.

Порядок частухоцвіті, або болотникоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 13-06-2012

Охоплюють 6—7 родин водяних, прибережних і болотяних рослин, що мають ряд примітивних рис у будові квітки і анатомічній структурі (тричленний тип будови квітки, апокарпія, геміциклічність, часто невизначене число тичинок і ін.). Ось чому багато систематиків ставить цей по­рядок на початку системи однодольних, виводячи їх від багатоматочкових, зокрема від жовтецевих або лататтєвих. Припускають, що від болотникоцвітих виникла решта порядків Однодольних. Інші ботаніки розглядають болотникоцвіті як гілку, що розвинулась від лілійних або від їх предків, проте цілком імовірно, що обидва ці порядки виникли і розвинулись (не­залежно) від спільних дводольних предків.

Родина частухові. Водяні, прибережні і боло­тяні рослини. Листки в прикореневій розетці. Квітки актиноморфні, з тричленною подвійною оцвітиною; тичинок і маточок 6 або багато; зав’язь верхня; плоди — збірні сім’янки або листянки, з повітроносною тканиною, поширюються водою (гідрохорія). Невелика (близько 70 видів) родина, поширена в областях з помірним і холодним кліматом. Найчастіше зуст­річаються в нас як прибережні і болотяні рослини такі види.

Частуха подорожниколиста з широкоеліптичними (як у подорожника) прикореневими листками і білими або блідо-рожевими квітками, зібраними у велику пірамідальну волоть. Усі час­тини рослини вважаються отруйними.

Стрілолист звичайний має стріловидні надводні листки і лінійні підводні. Квітки білі, у кільцях по 3, на більш або менш довгому квітконосі; тичинок і маточок багато. Восени рослина утворює до 10—12 бульб, що схожі на жолуді; бульби містять до 55% крохмалю. У свіжому вигляді вони мають смак горіхів, а у вареному або печеному — гороху. їх охоче поїдають свині і водоплавні птахи.

Родина сусакові. Близька до попередньої. Від­різняється від неї тим, що насінні зачатки розміщені не на черевному шві, як у частухових, а по всій внутріш­ній поверхні стінок зав’язі. Невелика родина, що налічує всього 1 рід і 2 види водяних і болотяних рослин.

Сусак зонтичний. Кореневищна рослина з лінійно-жолобчастими листками в прикореневій розетці і біло-рожевими квітками, зібраними в прості зонтиковидні суцвіття; плід—збірний, з листянок; бульбовидні кореневища сусака їстівні, вони містять до 66% крохмалю і цукристих речовин. У Нижньому Поволжі і на Кавказі їх часом вживають як картоплю в смаженому і печеному вигляді. Борошно з них має світло-жовтий колір і приємний солодкуватий смак. З листків плетуть циновки, кошики й ин.

Родина жабурникові. Близька до поперед­ніх двох родин, але зав’язь нижня; квітки звичайно дводомні; плоди яго­доподібні. Відомо близько 100 видів, поширених у прісних і морських во­доймах майже по всій земній кулі.

Жабурник, або водокрас, плаває на поверхні води, з округло-нирковидними черешчатими листками, плівчастими при­листками і білими квітками. Росте скрізь у стоячих і прісних водоймах з повільною течією. Зимуючі бруньки жабурника ослизнюються, прили­пають до тварин, які й переносять їх в інші водойми.

Тілоріз алоевидний — багаторічна водяна рослина з жорсткими тригранно-мечовидними гостропилчастими листками в при­кореневій розетці. Квітки білі, при основі жовтуваті. Росте, як і поперед­ня рослина, у водах стоячих і з повільною течією (ставки, озера, стариці річок). Розмножується переважно зимуючими бруньками, які осідають на дно водойм. Тілоріз охоче поїдають рогата худоба і свині; у місцях, де є значні зарості, його використовують часом як корм для худоби, а також на добриво.

Валіснерія спіральна — занурена у воду рослина з стьожковидними довгими листками, дуже цікавим перехресним запилен­ням, що відбувається у воді. Маточкові квітки сидять на досить довгих, спірально закручених квітконіжках, які згодом розкручуються і виносять квітки на поверхню води. У цей час тичинкові квітки, також утворені під водою, відриваються від квітконіжок, спливають на поверхню, підплива­ють до маточкових квіток і запилюють їх. Після запилення квітконіжки маточкових квіток знову спірально скручуються, втягують запилені квітки під воду, де й розвиваються плоди та насіння.

Валіснерію часто розводять в акваріумах у школах і лабораторіях для демонстрування деяких фізіологічних явищ. У природних умовах, у місцях масового поширення вона є добрим кормом для риб і качок.

Елодея канадська, або «водяна чума», — занурена у воду багаторічна рослина з довгими (до 3 м) дуже розгалуженими стебла­ми і дрібними кільчасто розміщеними листками по 3 в кільці; квітки дріб­ні, білі. Рослина з’явилась у Європі в першій половині XIX ст. (1836 p.). Елодея дуже легко і швидко вегетативно розмножується (зимуючими брунь­ками і частинами пагонів); тому вона швидко поширилась у водоймах Європи і місцями призвела до утруднення судноплавства, через що її назвали «во­дяною чумою», або «водяною пошестю». Елодея добре росте в акваріумі і є класичним об’єктом для демонстрування руху цитоплазми, газообміну тощо. У свіжому вигляді елодею охоче поїдають рогата худоба, свині; вона добре силосується і придатна на добриво.

Родина рдесникові. Водяні багаторічні трав’янисті рослини, цілком занурені у воду або листки чи тільки суц­віття плавають на поверхні. Листки чергові, з піхвами або пазушними прилистками. Квітки невиразні, двостатеві або одностатеві, зібрані в ко­лосовидні суцвіття, рідше поодинокі; оцвітина проста, чотиричленна, чашечковидна; іноді її зовсім немає; тичинок і маточок 4, рідше одна; гінецей апокарпний; плоди кістянковидні або горішковидні, з м’ясистими або шкі­рястими стінками.

Невелика, але досить поширена в природі родина, що охоплює кілька родів і близько 100 видів. Найбільшим є рід рдесник, види якого зустрічаються у водоймах майже по всій земній кулі. Квітки в рдесників двостатеві, чотири­членного типу; їх суцвіття звичайно висовуються з води, тому запилюються вони вітром (анемофілія). Зарості рдесників у річках з повільною течією і з стоячими (в старицях) водами ( в ставках і озерах) є улюбленим місцем нересту риб і розвитку рибної молоді. У наших водоймах серед інших ви­дів найчастіше зустрічаються: рдесник плаваючий з надводними еліптичними листками і зануреними лінійними або ланцетними; р. ку­черявий, в якого всі листки занурені, з країв гостропилчасті і хвилясті; р. гребінчастий з вузьколінійними, майже щетиновидними листками й ін.

У прибережних водах Азовського й Чорного морів досить поширена так звана морська трава, або камка, яка утворює тут часом значні підводні зарості. Квітки камки без оцвітини, тичинкові — з однією сидячою тичинкою, маточкові — з однією маточкою; пилок нитковидний. Листки довгі, вузьколінійні. У сухому вигляді їх використовують під назвою морські трави для набивання матраців і як пакувальний матеріал.

Клас однодольні

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 11-06-2012

Клас однодольніТрадиційний поділ покритонасінних на однодольні і дводольні має майже 300-річну історію і зберігся в підручній літературі та в багатьох сис­темах майже до наших днів. У природних системах спочатку розглядали звичайно однодольні (як простішу групу, за тогочасними уявленнями), а потім вже дводольні. Такий порядок розміщення лишався і в деяких ево­люційних, або філогенетичних, системах. У теперішніх системах спочатку розглядають дводольні, а потім однодольні, виходячи не з формальних, а з філогенетичних міркувань.

У питанні про походження однодольних є різні погляди. Раніше вва­жали (Енглер), що обидва класи є паралельними групами розвитку, або принаймні, що однодольні є більш давньою, примітивною групою. Нині більшість ботаніків схиляється до думки, що однодольні є більш розвину­тою групою, яка виникла рано від дводольних багатоматочкових. Виноградов вважає, що однодольні є паралельною гілкою розвитку дводольних, разом з якими вони виникли від якогось спільного предка. Групу одно­дольних розглядають як монолітну, що має монофілетичне походження. Біфілетичне або поліфілетичне походження однодольних, за яким одна час­тина їх виводиться від раналієвих а друга — від перцевих, нині запере­чує більшість ботаніків. Імовірних предків однодольних, за Тахтаджя-ном, треба шукати серед трав’янистих форм, близьких до водяних лататтє­вих, особливо до примітивної тропічної родини кабомбових. Оскільки однодольні зародилися як водяні трав’янисті рослини, то деревовидні їх фор­ми, як вважає Тахтаджян, є всі без винятку вторинними, що виникли від трав’янистих предків. Але це твердження є спірним.

Щодо походження однієї сім’ядолі в однодольних, то раніше вважали, що вона виникла внаслідок зростання двох сім’ядолей (теорія синкотилії). Теорія синкотилії нині відкинута більшістю ботаніків, бо докладні морфо­логічні дослідження сім’ядолі на ранніх фазах її розвитку показали, що вона не має «подвійної» природи, тобто з’явилася не внаслідок зростання двох сім’ядолей. Дводольний зародок міг перетворитися в однодольний, як припускає А. Л. Тахтаджян, на ранніх фазах розвитку внаслідок за­міни двох бічних точок росту однією верхівкою, тобто внаслідок різкої змі­ни ембріонального розвитку. Існують й інші погляди з цього питання. Так, дехто припускає, що в процесі філогенезу одна сім’ядоля перетворилася в щиток (у злаків), який всмоктує поживні речовини з ендосперму, інша — редукована до епібласта. Існують думки, що в однодольних ніколи вза­галі не було другої сім’ядолі, що вона могла виникнути внаслідок мутацій. Проте все це поки що тільки припущення.

Однодольні охоплюють близько 60 000 видів, об’єднуються в 60—65 родин і 10—20 порядків (число порядків і родин у різних системах різне).

Порядок дзвоникоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 23-05-2012

Дзвоникоцвіті більшість систематиків визначають за один з наймолод­ших порядків серед дводольних. Його часом об’єднують із айстроцвітими і лобелієвими в один спільний порядок зрослопилякових; іноді сюдидзвоникові приєдну­ють ще ряд інших тропічних родин. Але віднесення дзвоникоцвітих до цих родин де в чому лишається неясним, тому краще розглядати їх як окремий порядок. Щодо зв’язків дзвоникоцвітих з іншими порядками дводольних, то вони також не досить з’ясовані.

Родина дзвоникові (Campanulaceae). Трави, напівкущі, де­рева (в тропіках), нерідко з молочним соком. Квітки двостатеві, здебільшо­го п’ятичленні, чотириколові; віночок зрослопелюстковий, рідше пелюстки вільні; пиляки спо­чатку склеєні в трубочку; зав’язь нижня, дво-, п’ятигнізда; плід — коробочка, що розкривається стулками або дірочками.

Відомо 50 родів і близько 1000 видів у різних кліматичних областях, переважно в північній півкулі. Найпоширенішим у смузі помірного клімату є рід дзвоники (Campanula), що налічує понад 300 видів, переважно в горах Кавказу і Середньої Азії. В Україні є близько 20 видів. Квітки в дзвоників здебільшого правильні, поодинокі або в суцвіттях, дзвониковидні; пиляки вільні або спочатку склеєні; коробочка відкривається дірочками з клапанами.

Деякі види дзвоників, наприклад дзвоники садові (С. medium) з ве­ликими білими або рожевими квітками розводять як декоративні. У дикому стані в лісах рівнинної частини Україні найбільш поширені: д. персиколисті (С. persicifolia) з лінійно-ланцетними листками (верхніми) і ліловими вели­кими квітками в китицях; д. широколисті (С. latifolia) з великими ясно-фіо­летовими квітками; д. головчасті (С. glomerama), в яких квітки зібрані у верхівкові головчасті суцвіття. Кілька гірських видів поширені в Кар­патах, зокрема д. альпійські (С. аїріпа). Це невисока дворічна рослина ка­м’янистих місць; д. карпатські (С. carpatica) — багаторічна рослина гірських вапнякових скель і ін. Досить цікавою рослиною цієї родини, що росте в нас у соснових рідколіссях, є агалик-трава (Jasione montana), в якої квітки зібрані в кошики, що свідчить про схожість і близькість ро­дини до складноцвітих.

Порядок маслиноцвіті, або бирючиноцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 21-05-2012

Порядок настільки близький до порядку скручених, або тирличе­вих, що їх часто об’єднують в один. Відрізняється від нього тим, що ло­паті віночка в бутоні не скручені, а черепичасті або складені. Другою ха­рактерною рисою маслиноцвітих є наявність тільки двох тичинок. Число членів оцвітини дорівнює 4, рідше 5, віночок зрослий або вільний; маточка складається з 2 плодолистків, зав’язь двогнізда, у кожному гнізді по одно­му висячому насінному зачатку. До цього порядку входить тільки одна ро­дина маслинові.

МаслинаРодина маслинові. Дерева або кущі з супротивними листками. Квітки здебільшого двостатеві, правильні, частіше чотиричлен­ні, з двома тичинками, верхньою зав’яззю; плід— кістянка, ягода, коро­бочка або крилатка. У складі родини є понад 25 родів і 600 видів, що розповсюджені в помірних і теплих областях. Найціннішими є маслина, різні види ясеня, бирючина, бузок, справжній жасмин і ін.

Маслина. Відомо до 20 видів, з яких найбільше економічне значення має маслина європейська, або оливка. Це де­рево, 8—10 м висотою, з шкірястими ланцетними листками, що не опадають на зиму, білими квітками і еліптичними або майже круглими темно-синіми кістянками. Батьківщиною маслини, або оливки, є Середземномор’я, де її культивують з давніх ча­сів. Оливкова олія, яку добувають з плодів, є цін­ним харчовим продуктом. Оливкове дерево з давніх часів вважають символом миру, а гілки оливки — символом добрих і мирних намірів. В Криму до наших днів збереглися старі 500-700-річні де­рева.

Ясен об’єднує 60 видів, розповсюджених в областях з по­мірним кліматом; дерева з непарноперистими листка­ми, дрібними невиразними квітками у волотях і з пло­дами — крилатками. Ясе­ни — швидкорослі лісові і декоративні дерева з цінною деревиною. У дикому стані в лісах України росте ясен звичайний (F. excelsior), у Криму — ясен гостроплідний (F. охусагра). У культурі в України випробувано до 20 видів ясенів.

Бузок. Декоративні кущі з дуже запашними різно забарв­леними квітками у волотях, плід — коробочка, що розкривається двома стулками. Найбільш поширеним у культурі є бузок звичайний (S. vulgaris) з численними садовими сортами; походить з Балканського півострова. Час­то розводять ще бузок іранський (S. persica), рідше — бузок угорський (S. josikaea) і бузок амурський (S. amurensis). Усього відомо до 30 видів.

Бирючина (Ligustrum) налічує до 40 видів, розповсюджених в областях з теплим і помірним кліматом; кущі або невеликі деревця, здебільшого з білими квітками у волотях і плодами-ягодами. Майже всі види бирючини є добрим матеріалом для живих огорож і фігурної стрижки. Для цього ши­роко використовують у нас бирючину звичайну (L. vulgare), що зрідка зустрічається в дикому стані в Україні; у Криму і на Кавказі для живих огорож часто використовують б. японську (L. japonicurn) з великими шкірястими листками, як у бузку.

Жасмин (Jasminum) — великий рід, що охоплює до 200 видів, розповсюджених у тропіках і субтропіках; кущі або ліани, часом з дуже запаш­ними білими, рожевими або жовтими квітками. У дикому стані в Криму і на Кавказі поширений оісасмин кущовий (J. fruticans) з жовтими квітками і чор­ними дрібними ягодами. У культурі тут найчастіше зустрічаються ж. лікар­ський (J. officinale) з білими запашними квітками і ж. голоквітковий (J. nndiflorum) з великими жовтими непахучими квітками.

Порядок зонтикоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 17-05-2012

Характерною спільною рисою всього порядку, що охоплює 3 родини (деренові, аралієві і зонтичні), є наявність суцвіть зонтиків, простих або (частіше) складних. Зав’язь, на відміну від попередніх порядків, завжди нижня, але пелюстки вільні; є нектарний диск. За типом будови квітки і наявністю диска зонтикоцвіті близько стоять до трьох попередніх поряд­ків. Окремі ботаніки зближують їх часом із складноцвітими, вбачаючи деякі спільні риси в анатомічній будові плодів. Порядок зонтикоцвіті іноді поділяють на два окремі порядки — кизилові  і зонтичні. Але ці порядки настільки близькі між собою, що навряд чи треба їх поділяти.

AraliaceaeРодина аралієві. Дерева, кущі, ліани або трави, нерідко досить колючі. Листки здебільшого чергові, великі, пальчасті або пірчасті, з піхвами. Квітки п’ятичленного типу, дрібні, зібрані в складні суцвіття у вигляді зонтика, головки або колоса; чашечка часто недороз­винута; пелюстки вільні, нерідко рано опадають; тичинок стільки ж, скіль­ки пелюсток, рідко більше; маточка складена з 2-5 плодолистків; зав’язь нижня, рідше напівнижня або верхня; плід — ягода або складна кістянка, розпадається на окремі плодики.

Родина охоплює 70 родів і близько 800 видів, поширених переважно в тропіках і субтропіках; позатропічних форм мало. У листя­них лісах Поділля, Прикарпаття і Закарпаття дико росте плющ звичайний — чіпка вічнозелена ліана з шкірястими три-, п’ятилопате­вими листками; плід — чорна куляста ягода. Плющ часто розводять у кімнатах і оранжереях.

У ботанічних садах і арборетумах України вирощують часом такі далекосхідні види, як аралія маньчжурська, або чортове дерево, — високий, дуже колючий кущ, калопанакс, або шип-дерево (Асап-thopanax sessiliflorum) — до 10—15 м заввишки, густо покритий міцними шиїтами, акантопанакс сидячоцвітий — кущ до 2-3 м у висоту, покритий тонкими шипами. До цієї ж родини належить і славнозвісний жень-шень — важлива лікарська бага­торічна рослина, що росте дико в лісах Далекого Сходу, у Китаї і на Корейському півострові. Корені жень-шеня містять різні фізіологічно актив­ні речовини (глікозиди, ефірні олії і кислоти), які в сукупності діють на організм людини як збуджуючі і тонізуючі. У свій час східна медицина при­писувала жень-шеню універсальну дію майже проти всіх хвороб; вважало­ся також, що він здатний продовжувати вік людини і повернути їй молодість. Усе це, звичайно, дуже перебільшено.

Родина деренові, або кизилові. Здебільшого дерева або кущі, рідше трави, звичайно з супротивними листками. Квітки найчастіше чотиричленні, у цимозних суцвіттях, зовні схожих на зонтики або головки; зав’язь нижня, з 1-4 плодолистків; плід — кістянка, рідше ягода. Відомо 10 родів і близько 100 видів, поширених переважно в тропіках і субтропіках. Найбільшим родом (до 40 видів) є дерен, або кизил, представлений у нашій флорі двома кущовими видами: дерен звичай­ний з жовтими квітками в зонтиках і червоними їстівними плодами, поширений у Гірському Криму і на Кавказі, і дерен кров’яний з білими квітками і чорними кулястими неїстівними плодами. Гілки його взимку мають кров’яно-червоне забарвлення (звідси назва виду).

Зонтичні — велика родина, що має близько 300 родів поширених в позатропічних областях із сухим кліматом. Багато зонтичних мають різні ефірні олії в плодах, листках і інших органах. Тому деякі види культивують як цінні ефіроолійні (фен­хель, кмин, коріандр, аніс, дягель і ін.), пряні і городні (петрушка, морква, кріп, пастернак і ін.). Є чимало досить отруйних рослин (омег водяний, цикута, собача петрушка, болиголов, бутень і ін.). Систематика зонтичних досить ускладнена через велику одноманітність у зовнішній будові. Од­нак на підставі особливостей будови суцвіть, зав’язей і особливо плодів родину поділяють на три підродини.

Підродина болаксові, або водолюбні. Суцвіття — простий зонтик; сім’янки дерев’янисті, олійних канальців немає або вони заглиблені в ребра. Сюди належить, зокрема, рід Bolax, по­ширений виключно в південній півкулі. Це — здебільшого щільні подушко-видні кущі, що ростуть у гірських посушливих областях; деякі з них дають смолу болакс.

Підродина підлісникові. Суцвіття — головка або простий зонтик; сім’янки не дерев’янисті; олійні канальці в жолобках; стовпчики оточені диском. До цієї підродини належать кілька родів, зокрема великий рід миколайчики, що налічує понад 200 видів, з головчастими суцвіттями, оточеними колючи­ми листочками обгортки. У нашій флорі як бур’ян на відкритих місцях найбільше поширені миколайчики польові з яйцевидни­ми головками і синіми квітками. Блідо-рожеві квітки в невеликих головках має підлісник європей­ський, що зу­стрічається в лісах Полісся і По­ділля.

Підродина селерові. Суцвіття — складний зонтик; стовпчики на диску; олійні канальці розміщені по-різному. Це найбільша підродина; до неї нале­жать майже всі зонтичні нашої флори, а також культивовані види. Для зручності ознайомлення пред­ставників підродини можна поділи­ти на 3 групи, залежно від їх прак­тичного значення.

Ефіроолійні рослини. Найваж­ливішими з них є: коріандр з червоними квітками, аніс з бі­лими квітками, фенхель з жовтими квітками, кмин з білими квітками й ін. Ефірні олії, які добувають з насіння цих рослин, використо­вують у парфюмерній промисло­вості, медицині, у лікерному і кон­дитерському виробництві й ін.

Городні (овочеві) і пряні рослини. Сюди належать: морква, кріп, петрушка, пастернак, селера й ін.

Отруйні і лікарські рослини. Цикута, або віха отруйна — багаторічна рослина з товстим кореневищем; росте по берегах водойм (ставки, стариці, озера) і на вогких луках та болотах; дуже отруйна, містить алкалоїди цикутин і цикутотоксин. Болиголов — дворічник, стебло до 2м заввишки з червоно-бурими плямами; присадиб­ний бур’ян; у плодах і частково в листках містить сильнодіючі алкалоїди — коніїн, конгідрин, метконіїн і ін. Омег водяний — багаторічник, росте по берегах водойм і часом у воді, найбільш токсичним є корінь, що містить смолоподібну речовину — енантотоксин. Собача петруш­ка — однорічний городній бур’ян; уся рослина от­руйна. Ферула — багаторічник пустинь Середньої Азії, містить смоли й ефірні олії, що застосовуються у медицині і парфюмерії. На болотах, заболочених луках і по берегах водойм місцями досить поши­рений в Україні дягель лікарський — висока дворіч­на рослина з великими листками і дуже здутими піхвами. Дягель часом також розводять як лікарську і пряну рослину.

Порядок миртоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 16-05-2012

Характерною рисою майже всіх миртоцвітих є наявність увігнутого квітколожа. За цією і деякими іншими ознаками порядок зближають з аґрусовими, в яких також увігнуте квітколоже і нижня зав’язь. Але мирто­цвіті можна розглядати як гілку дальшого їх розвитку. У них виникли чотиричленний тип оцвітини, одинПорядок миртоцвіті стовпчик маточки, біколатеральні про­відні пучки і ін. Порядок охоплює 16-18 родин, з яких значна частина є тропічними; нижче розглянуто 5 родин.

Родина плакунові. Трави, у тропіках і субтро­піках дерева або кущі, здебільшого з супротивними листками. Квітки пра­вильні, рідше неправильні; оцвітина подвійна, чотири-, шестичленна; ти­чинок стільки жабо вдвічі більше; маточка складається з 2-5 плодолистків,, зав’язь не зростається з увігнутим квітколожем; плід — коробочка. Відомо 23-25 родів і близько 500 видів, поширених майже під усіма широтами; в Україні основним є рід плакун, що налічує близько 15 видів, які ростуть скрізь по берегах водойм, на болотах і вогких луках. Найбільш поширеними у нас є плакун звичайний, або верболистий, ба­гаторічник 0,25—2 м заввишки з червоно-ліловими квітками у довгих волотях. Менш поширений плакун прутовидний з голими сизу­ватими листками і стеблами.

Родина миртові. Дерева або кущі, найчастіше з простими супротивними листками з виразною крайовою жилкою і ефірними залозками. Квітки двостатеві, чотиричленні; тичинок звичайно багато; маточка з нижньою зав’яззю, зрослою з стінками увігнутого квітколожа; плоди різні — коробочка, ягода, кістянка; насіння звичайно дрібне, часто із зігнутим зародком. Миртові — велика, в основному тропічна родина, що охоплює 100 родів і близько 3000 видів, поширених переважно в Австра­лії і в Південній та Центральній Америці.

ЕвкаліптЕвкаліпт налічує близько 600 видів, поширених пе­реважно в Австралії і на прилеглих островах, де вони є характерними ланд­шафтними рослинами. Евкаліпти — найбільш швидкорослі і найвищі де­рева на Землі; окремі види досягають 150 м заввишки і 30 м в обхваті стов­бура. Характерною морфологічною особливістю квіток евкаліптів є те, що пелюстки їх дерев’яніють і верхівки зростаються в кришечку; чашолистки зростаються з зав’яззю. Плід — коробочка з дрібним насінням. Деревина евкаліптів міцна, тверда, високо ціниться як будівельний матеріал; кора містить таніди і є цінною сировиною для дублення шкур; листки міс­тять ефірні олії, які використовуються в медицині і парфюмерії.

Мирта, або мирт, налічує близько 60 видів, поширених переважно в Австралії і Південній Америці. У середземноморській об­ласті росте тільки один вид — мирта звичайна — кущ до 2-4 м заввишки з шкірястими неопадними листками і білими пахучими квітками. Листки містять ефірну олію, яку використовують у парфюмерії. Мирту широко культивують як декоративну на Чорноморському узбереж­жі Кавказу і зрідка в Криму.

Родина гранатові. Є тільки один рід гранат з двома видами, з яких широко відомим є гранат звичайний — деревце або високий кущ, що дико росте, а також культиву­ється в Закавказзі, рідше в Криму. Квітки великі, яскраво-червоні. Плід яскраво-червона їстівна ягода з товстим оплоднем і численним насінням, оточеним соковитим шаром.

Родина онагрові. Переважно трав’янисті росли­ни з супротивними або черговими листками. Квітки правильні або непра­вильні, здебільшого чотиричленні; тичинок звичайно вдвічі більше; маточ­ка складається з 2—6 зрослих плодолистків, зав’язь нижня, зростається з увігнутим квітколожем; плід — коробочка, ягода або горішок. Відомо 20 родів і близько 650 видів, властивих майже всім широтам.

Рід онагра, або енотера, близький до попередніх; поширений у Північній Америці. Як заносна рослина дуже поширена скрізь в Європі на піщаних грунтах онагра дворічна з великими жовтими квітками і видовженими коробочками. Онагра, або енотера Ламарка, стала широко відомою в науці рослиною; вивчаючи її мінливість, де Фріз побудував свою теорію мутацій. Цікавою рослиною цієї родини є водяний, або чортів горіх, що спо­радично зустрічається в річках і озерах півдня Європейської частини; плоди їстівні; містять багато крохмалю.

Порядок гарбузоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 15-05-2012

Парієтальне (пристінне) прикріплення насінних зачатків у зав’язі і їх двопокривність дали підставу деяким ботанікам-систематикам віднести гарбузоцвіті до порядку пристіннонасінних. Інші ботаніки ста­влять ці два порядки поряд. До гарбузоцвітих належить тільки одна ро­дина гарбузові.

гарбузРодина гарбузові (Cucurbitaceae). Найчастіше однорічні виткі або плеткі трави з вусиками стеблового походження, рідше кущі або на­віть деревця. Квітки здебільшого одностатеві, правильні, з подвійною п’ятичленною оцвітиною; віночок колесовидний або дзвониковидний, най­частіше зрослопелюстковий, тичинок 5, з них 4 зрослися попарно, а одна вільна, або всі вільні; маточка складається з трьох (двох-п’яти) плодолист­ків, з нижньою тригніздою зав’яззю і м’ясистими приймочками; плоди ве­ликі, ягодоподібні, з твердим зовнішнім шаром оплодня і м’ясистим сокови­тим внутрішнім шаром, рідше плід-коробочка.

Гарбузові охоплюють понад 100 родів і близько 1000 видів, поширених переважно в тропіках і субтропіках обох півкуль. Цінними з господарського погляду рослинами родини є такі відомі баштанні культури, як кавун, диня, огірок, гарбуз; лікарськими і отруйними є колоцинт і переступень, або бріонія; як декоративну розводять часом тладіанту, для технічних цілей — люфу й ін: Звичайно, найбільше економічне значення мають баштанні рослини, які є давніми культурами народів Африки і Аравійського півострова, а також Південної і Середньої Азії. В СРСР ведуть широку селекційну роботу з баш­танними рослинами по виведенню більш скоростиглих, високоврожайних і цукристих форм.

Кавун (Citrullus) налічує 4-5 видів, поширених у пустинях Африки, особливо в Калахарі, де й тепер зустрічаються природні зарості кавунів на величезних площах. Дикі форми — одно- і багаторічні; у культурі тільки однорічники. Кавун столовий, або їстівний — окультурена форма; має кулястий або циліндричний плід з сокови­тою червоною або білою м’якоттю. Кращими і найбільш урожайними в Україні є сорти Херсонський, Мелітопольський, Кримський, Мурашка й ін. Сорти кавуна кормового також досить урожайні; вони ма­ють соковиту, але не солодку м’якоть; їх дають тваринам свіжими і силосо­ваними. Кавун-колоцинт (С. colocynthis) має гіркувату губчасту м’якоть і використовується в медицині як проносне.

Диня (Cucumis) налічує близько 40 видів, поширених у пустинях і напівпустинях Африки. Стиглі плоди сферичної або еліптичної форми, запашні, солодкі, соковиті. Культурні сорти динь об’єднуються в збірний вид — диня столова. Дині з давніх-давен культивуються в краї­нах Близького і Середнього Сходу, Африки і Аравійського півострова.

Огірок (Cucumis sativus). Плоди циліндричні або довгасті, споживають їх зеленими в свіжому, консервованому або засоленому вигляді. Огірок є давньою культурою народів Південно-Східної Азії, звідки він і походить.

У величезній кількості культурних форм його ви­рощують в Індії і Китаї. Цінність огірків обумовлюється їх смаковими якостями і по­зитивним впливом на трав­лення. Найбільш відомими і популярними в Україні є сорти Ніжинський, Кримський, Чорнобривець і ін.

Гарбуз (Cucurbita) налічує близько 90 видів у Південній і Центральній Америці. Стебла і листки шорстковолосисті, великі, вусики галузясті, три-, п’ятироздільні; пиляки всі зро­слися в головку; віночок дзвониковидний, п’ятилопатевий. У культурі най­більш відомі два види: гар­буз великий з численними столовими, кормовими і декоративними сортами; столові сорти міс­тять від 4 до 10% цукрів, їх їдять печеними або ва­реними; у насінні є до 35-50% жирної олії; воно є цінним глистогонним засобом; гарбуз звичайний, який також має столові і декоративні сорти. Досить ві­домі, зокрема, кабачки з циліндричними плодами, які використовують у кулінарії і в консервному виробництві в нестиглому стані.