Порядок крушиноцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 12-05-2012

Характерною рисою порядку є наявність нектарного диска під маточкою або навколо маточки, крушиноцвіті а також анатропних (обернених) насінних зачат­ків. Квітки правильні, чотири- п’ятичленні. Цими рисами порядок зближується, з одного боку, з сумахоцвітими, з другого — з бруслиноцвітими. До крушиноцвітих належать дві родини — крушинові і виноградні, але дея­кі систематики відносять сюди ще родини водянкові і падубові.

Родина крушинові. Дерева, кущі, рідше дерево­видні ліани або трав’янисті рослини з простими листками з прилистками. Квітки дрібні, здебільшого двостатеві, чотири- п’ятичленні, з плоским або увігнутим квітколожем, вільним або зрослим із зав’яззю; чашолистки і пелюстки прикріплені до краю квітколожа, пелюстки дрібні або редуко­вані; маточка складається з 3-4 плодолистків; плід — кістянка або він розпадається на окремі сухі плодики. Родина має 58 родів і до 900 видів, поширених переважно в областях з теплим кліматом; в  Україні  - 4.

Чотиричленний тип квітки має жостір проносний (Rhamnus cathartiса). Росте в лісах і чагарниках майже по всій території Україні. Плоди використовуються в медицині як проносне. П’ятичленний тип квіт­ки і чергові цілокраї листки має крушина ламка (Frangula alnus), що росте переважно в чагарниках у знижених місцях і в заплавних лісах по всій те­риторії України. Екстракт кори крушини використовують у медицині як про­носне. У Криму росте на відкритих сухих кам’янистих і щебнистих схи­лах низький дуже колючий кущ — держи-дерево (Paliurus aculeatus).

Родина виноградні. Виткі або чіпкі деревовидні ліани з вусиками або причіпками стеблового походження. Листки прості або пальчастоскладні, з прилистками. Квітки невиразні, двостатеві або одно­статеві, чотири- п’ятичленні; чашечка часто недорозвинена і має вигляд валика з зубцями; пелюстками зростаються на верхівці (над тичинками) у вигляді ковпачка або вільні і відгинаються; плід-ягода, соковита або майже суха. Виноградні поширені переважно в гірських областях з теплим і помірно-теплим кліматом і налічують 12 родів і до 700 видів.

Найбільше економічне значення має виноград культурний, який є стародавньої культурою країн Середземного, Чорного і Каспійського морів. Майже всі культурні сорти винограду (понад 2000) європейського і азіатського        походження належать до цього виду, який у дикому стані невідомий.

Залежно від того, де сформувалися  орти винограду, їх поділяють на  три групи: східного походження (Середня Азія, Вірменія, Азербайджан), чорноморські (Західна Грузія, Ру­мунія, Крим, Болгарія), західноєв­ропейські   (країни   Західної Єв­ропи).

Залежно від способів викори­стання розрізняють сорти виног­раду столові, які споживають переважно в свіжому вигляді, впни і сорти, що йдуть на виготовлення вин, і сорти для сушіння на ізюм, кишмиш і сабзу.

Порядок сапіндоцвіті, кленоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 11-05-2012

Квітки здебільшого актиноморфні, роздільностатеві, рідше двостате­ві, з подвійною оцвітиною і добре розвинутим нектарним диском. Порядок близький до попереднього, в деяких системах їх навіть об’єднують. Охоп­лює 8-10 родин: сумахові, кленові, гіркокаштанові, сапіндові, клекачкові і ін.

сумаховіРодина сумахові (Anacardiaceae). Дерева або кущі з черго­вими, простими, трійчастими або перистоскладними листками без прилист­ків. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, рідше одностатеві, або полігам­ні; оцвітина три-, п’ятичленна, подвійна або з нерозвинутим віночком, ти­чинок 5-10, прикріплені разом з пелюстками навколо підматочкового диска; зав’язь верхня, одно-, три-, п’ятигнізда; плід — кістянка, коробоч­ка або горіх, іноді з літальним апаратом. Кора багатьох сумахових часто смолиста, містить смоляні ходи.

Сумахові налічують 79 родів і до 600 видів, поширених переважно в областях з теплим і сухим кліматом; окремі види властиві також помірно­му клімату. Найважливішими є роди фісташка (Pistacia) і сумах (Rhus). Справжня фісташка (Р. vera), яка має смачні, багаті на олію плоди — «фісташки» (морфологічно це кістянки з однією насіниною і сухим опло­днем), дико росте в гірських районах Середньої Азії. Дика дрібноплідна фіс- шашка з неїстівними плодами, яка називається часто кевовим, або терпен­тинним, деревом (P. mutica), росте дико в нижньому поясі Кримських гір. Тисячолітні величезні дерева її збереглися у Криму в Нікітському бота­нічному саду, Нижній Массандрі і на мисі Айтодор.

З роду сумах цінним є насамперед такий танідонос, як сумах дубильний (R. согіагіа) — кущ 3-5 м заввишки з пірчастими листками і зеленувато-білими дрібними квітками; росте дико серед гірських скель у Криму і на Кавказі. В аналогічних умовах росте другий цінний танідонос — скумпія (R. cotinus, або Cotinus coggygria) з простими овальними листками і зеле­нуватими квітками. Цей вид, крім Криму і Кавказу, зустрічається ще в ок­ремих місцях по Дністру і Сіверському Дінцю. Як декоративне нерідко розводять у нас так зване оцтове дерево (R. typhina) — великий кущ, ро­дом з Північної Америки.

Родина кленові (Асегасеае). Дерева або деревовидні кущі з супротивними листками без прилистківкленові. Квітки в пучках або в складних китицях, чотири-, п’ятичленні, іноді без віночка; тичинок удвічі більше, ніж пелюсток, найчастіше їх 8, між ними добре розвинутий диск; зав’язь двогнізда, з двома оберненими насінними зачатками в кожному гнізді; плід — двокрилатка.

Родина має два роди, з яких найбільше поширеним і численним є клен (Acer), що налічує до 150 видів; ростуть переважно в гірських областях пів­нічної півкулі; у флорі України — 5; у культурі в України є близько 30 видів і багато садово-декоративних форм. Клени — до­сить цінні лісові і декоративні рослини для садів і парків, для створення алей, бульварів, залісення балок, крутосхилів і ін. Деревовидні пред­ставники дають цінну деревину, яка йде на різні вироби і є добрим паливом. Майже в усій Європейській частині у широколистих і мішаних лісах поширені: клен гостролистий — красиве дерево з вели­кими п’ятилопатевими листками, клен польовий (A. campestre) — дерево середніх розмірів з меншими листками і тупими або слабко загостреними лопатями; клен татарський (A. tataricum) — кущ або невисоке дерево до 6-7 м з цілісними листками; на Поділлі і в Прикарпатті росте в лісах дуже красивий клен-явір (A. pseudoplalanus) — високе дерево з великими п’яти­лопатевими листками і довгими повислими китицями квіток. Гірським лі­сам Кавказу властиві: к. величний, або бархатистий (A. velutlnum), — могут­нє дерево до 40-50 м у висоту, к. красивий (A. laetum) і ін. З північно-аме­риканських видів найбільш поширеним у культурі є к. ясенелистий, або негундо (А. negundo), з непарноперистими листками; досить часто вирощують також красивий к. сріблястий (A. saccharinum) із сріблястими знизу листками.

Родина гіркокаштанові. Дерева або кущі з супротивними пальчастоскладішми листками на довгих черешках. Квіт­ки зигоморфні, двостатеві, або полігамні, в кінцевих китицях або волотях; чашолистків і пелюсток 4-5, неоднакових; тичинок 5-9, вільних; зав’язь верхня, тригнізда; плід — тристулкова коробочка, насіння велике. До цієї родини належать 2 роди і близько 15 видів, поширених в областях по­мірного і теплого кліматів північної півкулі; в Україні у дикому стані ни­ні немає. У культурі найбільш відомим є гіркокаштан звичайний, або кін­ський каштан (Aesculus hipppcaslanum), — велике дерево з красивими біло-рожевими квітками в густих стоячих конусовидних волотях. Походить з Балканського півострова; його вирощують у багатьох містах країни, але найбільше він поширений у Києві, де є одним з основних елементів деко­ративного вбрання багатьох вулиці., скверів, бульварів і парків міста. Рідше в культурі в Україні зустрічається гіркокаштан червоний (A. earned) з червоними квітками і г. жовтий з жовтими квітками.

Порядок рутоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 10-05-2012

За типом будови квітки рутоцвіті близькі до сапіндових, або терпен­тинних; провізорно виводяться від розоцвітих через аґрусові. Характерною особливістю їх є наявність дисковидних нектарників і ароматичнихапельсин речо­вин у листках, корі, деревині. Обсяг порядку в різних системах подаєть­ся по-різному. За Енглером, до рутоцвітих належать 12 родин, головною з яких є рутові.

Родина рутові (Rutaceae). Дерева, кущі, рідше трави. Листки супротивні або чергові, з ефірними залозками у вигляді крапок, що про­свічують. Квітки правильні, рідше неправильні, з подвійною чотири-п’ятичленною оцвітиною, тичинок стільки ж або (частіше) вдвічі більше, або багато; маточка складається з 4-5, рідше з одного або багатьох плодолист­ків, зав’язь здебільшого багатогнізда; плоди різноманітні—коробочка, крилатка, ягода, кістянка або плід збірний. За типом плодів родину поді­ляють на ряд підродин, з яких найважливішими є рутові (Rutoideae) з плодом коробочкою і цитрусові, або померанцеві (Aurantioideae), з ягодоподібним соковитим плодом і шкірястим оплоднем, багатим на ефірні залози; квітки білі або рожеві, дуже запашні.

Головним родом підродини рутових є рута (Ruta), види якої поширені переважно в областях з сухим кліматом (Середземномор’я, Середня Азія). У культурі найбільше поширена як ефіронос рута пахуча (R. graveolens) — напівкущ із сіро-зеленими листками і жовтими квітками. Дико росте на відкритих кам’янистих схилах у Криму і на Кавказі. Усі частини рослини містять ефірну олію і алкалоїд рутин, що застосовується в медицині. Вису­шені квітки рути мають приємний запах, що нагадує запах троянди. У світ­лих соснових лісах Криму, а також у чагарниках і по узліссях степових байрачних лісків зустрічається ясенець звичайний (Dictamnus fraxinella) з пірчастими листками і красивими біло-рожевими квітками. Уся рослина гу­сто покрита залозистими волосками, які містять ефір­ну олію. Якщо в тиху пого­ду запалити сірник, повітря біля куща спалахує, але сам кущ не пошкоджується.

З підродини цитрусових найбільше економічне значення мають представники роду цитрус, що налічує до 16 видів, поширених переважно в Південній і Південно-Східній Азії. Культура цитрусових в Індії і Китаї дуже давня і налічує тисячоліття. Нині цитрусові вирощують майже в усіх субтропічних районах світу, зокрема на півдні Китаю, в Японії, Індії, Каліфорнії (США), у країнах Близького Сходу і Середзем­номор’я. Плоди цитрусових багаті на лимонну кислоту, цукри, різні вітаміни, пектинові речовини й ін. Крім досить високих смакових власти­востей, вони є дуже корисними для людини, особливо в зимовий період, коли вітамінів не вистачає. Найчастіше їх споживають у свіжому вигляді, а також консервують, виготовляють з них соки, компоти, цукати і ін. В культурі найчастіше вирощують такі цитрусові: лимон (С. limon), манда­рин (С. reticulata), апельсин (С. sinensis) і ін.

Порядок жовтецевоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 30-04-2012

жовтецевоцвіті Близький до попереднього, часто об’єднується з ним в один порядок багатоматочкових. Але до жовтеїіевоцвітих належать переваж­но трав’янисті родини. Квітки різної будови, в межах родин еволюціо­нують від актиноморфних до зигоморфних, від невизначеного до визначеного числа членів квітки з різним розташуванням на квітколожі; оцвітина прос­та або подвійна, п’яти- багаточленна; тичинок і маточок звичайно багато; плоди різної будови і консистенції — збірні листянки, сім’янки, рідше ягоди чи коробочки. В складі порядку 7-8 родин.

Родина жовтецеві (Ranunculaceae). Багаторічні трави, рід­ше кущі, ліани або однорічники. Листки чергові, рідше супротивні, здебільшого прості. Квітки актиноморфні або зигоморфні, оцвітина з невизначеним або визначеним числом членів, п’ятичленна, з різними переходами від простої до подвійної; тичинок здебільшого багато, маточок кілька або багато, рідше одна, гінецей найчастіше апокарпний; зав’язь з одним або кількома насінними зачатками.

Жовтецеві — велика, в основному позатропічна родина, що охоплює 40 родів і близько 2000 видів.

У складі родини е чимало отруйних і шкідливих для тварин та людини рослин, які містять у своїх органах різні алкалоїди, глікозиди тощо. Дея­кі рослини, як горицвіт, аконіт, чемерник та ін., відомі як лікарські, а ор­лики, чорнушка садова, півонія, дельфіній, ломиніс та ін.— як декоратив­ні. У лісах, на узліссях і гірських луках досить поширені різні види анемон і еону. На суходільних і заплавних луках часом досить поширені різні жовтеці. За типом плодів і будовою квітки жовтецеві поділяються на три підродини: півонієві, чемерникові й анемонові.

Підродина півонієві (Paeonioideae). Плід збірний, з лис­тянок, оцвітина подвійна, чашечка п’ятилиста, пелюсток багато або 5, квітки правильні. Рід півонія налічує близько 20 видів, які дико ростуть у Східній Азії, Європі і Північній Америці. У декоратив­ному садівництві найбільше поширені різні сорти півонії, що виникли від схрещування півонії білоцвітої. У цілинних степах України дико росте п. вузьколиста, або воронець, з темно-червоними квітками і пірчасторозсіченими на лінійні частки листками. У соснових лісах України, на відкритих схилах Гірського Криму поширена п. трійчаста (P. triternata) з світло-ліловими або роже­вими квітками.

Підродина чемерникові (Helleboroideae). Плід — збір­на листянка, коробочка або ягода. Квітки з простою або подвійною оцві­тиною, часто з пелюстковидною чашечкою, правильні або неправильні.

Чемерник, або зимівник (Helleborus), має близько 20 ви­дів. Багаторічники, з пальчасторозсіченими листками. Квітки правильні, чашолистків — 5, забарвлені, пелюс­ток 5-8, дрібні, трубчасті. Рослини дуже отруйні, містять у кореневищах і листках глікозиди та алкалоїди: гелеборин, гелебореїн і гельборсид, що діють на серце. У широколистих лісах Західного Поділля зрідка трапля­ється чемерник чорний (Н. niger). Як декоративну рослину розводять ч. зелений (Н. viridis) і чагарниковий (Н. dumetorum); обидва види легко ди­чавіють.

Чорнушка (Nigella) — однорічні рослини, з правильними пооди­нокими блакитними квітками. Деякі види, як чорнушка польова і ч. нив’яна, трапляються в нас як бур’яни у засмічених місцях або, часом, у посівах. Чорнушку дамаську вирощу­ють як декоративну рослину.

Купальниця (Trollius) — багаторічники, з кулястими або напівкулястими квітками (завдяки щільному черепичастому наляганню чашолист­ків). На Україні росте в лі­сах і чагарниках у вогких місцях купальниця європейська (Т. europaeus) з красивими лимонно-жовтими кулястими квітками; пелюстки дрібні, лінійні, оранжеві, загорнуті.

Калюжниця налічує кілька близьких між собою видів, поширених в областях з холодним і помірним кліматом. Багаторічники, з цілісними листками, простою віночковидною оцвітиною з 5-12 листоч­ків. На болотах, по берегах водойм, у вільшняках росте калюжниця болотяна. Ця рослина отруйна (містить анемонін, берберин і холін).

Орлики (Aquilegia), налічує близько 75 видів. Багаторічники, з складними дво-трироздільними листка­ми. Чашечка п’ятилиста, забарвлена: синя, рожева або лілова; пелюсток 5, лійковидних, з шпорками. Найбільше відомі орлики звичайні (A. vulga­ris), які ростуть у лісах і чагарниках. їх культивують як декоративні; легко дичавіють.

Дельфіній (Delphinium) — великий рід, що налічує близько 200 видів. Багаторічники, рідше однорічники з розсіченими листками і зигоморфними квітками. Чашолистків 5, забарвлених (сині,Дельфіній рожеві, рідше білі), з них один верхній — із шпоркою. Пелюсток 2—4, які або зрослися між собою, або 2 верхні із шпорками, вкладеними в шпорку чашолистка. Бур’яном ярих і озимих культур є дельфіній польовий, або сокирки (D. consolida) — вид дуже мін­ливий, нині розділений на кілька дрібних видів.

Аконіт, або борець, має близько 60 видів. Багаторічники, часто з потовщеними здутими коренями і пальчастороздільними листками. Квітки в китицях, зигоморфні. Чашолистків 5, забарвлених (фіолетові, лілові, жовті), з них верхній має вигляд шолома або ковпачка. Пелюсток дві, які зрослися між собою. Більшість видів аконітів поширені в нас на Поділлі, у Прикарпат­ті і в Карпатах. У рівнинній частині України для Лівобережжя більш харак­терним є аконіт гайовий (A. nemorosum) з жовтими квітками, для Правобережжя— а. Бессерів з брудно-білими квітками.

Підродина анемонові (Anemonoideae). Плід —збірна сім’янка, однонасінна. Квітки правильні, оцвітина проста, віночковидна, рідше подвійна.

Анемона, або вітряниця (Anemone) — численний рід. Багаторічні кореневищ­ні рослини з білими або жовтими квітками. Дуже поширена в листяних і мішаних лісах України анемона жовтецева з жовтими квітками. У лісах Правобережжя досить часто трапляється ще а. дібровна (A. nemorosa) з білими квітками. Красиві рожево-фіолетові квітки, що нага­дують квітку нарциса, має а. нарцисоцвіта (A. narcissoflora), яка росте на гірських луках (полонинах) Карпат.

Дуже поширеним у соснових лісах є сон широколистий, або сон-трава (Pulsatilla latifolia), з великими поодинокими рожевувато-бузковими квіт­ками, що з’являються в квітні раніше від прикореневих пальчастих лист­ків.

Горицвіт, або адоніс (Adonis), налічує близько 25 видів. Однорічники або багаторічники з пір­часто- або пальчасторозсіченими на вузькі частки листками. Оцвітина подвійна, чашечка п’ятилиста, віночок з 5-24 пелюсток, без нектарників. Найбільш поширеним є горицвіт весняний (A. vernalis) —багаторічник, що росте в степах і по степових схилах. Квітки великі, золотисто-жовті, з’являються навесні. Важлива лікарська і разом з тим отруйна рослина. Трава містить глікозиди серцевої групи. Темно-червоні дрібні квітки має г. осінній, що трапляється зрідка в Україні як однорічний бур’ян у засмічених місцях. Однорічним бур’яном є також г. літній з дрібними яскраво-червоними квітками.

Жовтець (Ranunculus) — великий і досить поширений у приро­ді рід (вогкі луки, ліси, болота, трав’яні схили, береги водойм тощо), що налічує понад 500 видів. Переважно багаторічники; квітки з подвійною п’ятичленною оцвітиною, пелюстки з нектарними ямками при основі. Майже всі жовтецеві є отруй­ними або шкідливими для тварин рослинами, що засмічують луки і пасо­вища. На луках, схилах, узліссях є такі види жовтеців: ж. їдкий, ж. повзучий, ж. золотистий. Дуже токсичним вважається жовтець отруйний, що росте по берегах водойм і у надмірно вогких місцях. Квітки в нього дуже дрібні, мають видовже­не квітколоже. Цікавим щодо форми листків є жовтець водяний, або бага­толистий, що росте у воді. Плаваючі листки в нього лан­цетні, занурені у воду — нитковидні.

Родина лататтєві. Водяні і болотяні бага­торічні рослини з добре розвинутими кореневищами. Листки на довгих черешках, великі, плавають на поверхні води, рідше занурені у воду; в останньому випадку вони розсічені на дрібні частки. Квітки поодинокі, великі, двостатеві, правильні; оцвітина звичайно подвійна, з нерізким по­ділом на чашечку і віночок; чашолистків 3-6; пелюсток багато; вони посту­пово переходять у тичинки, яких багато, рідше 6; маточка утворена бага­тьма зрослими плодолистками, рідше вони вільні, зав’язь нижня, напівнижня або верхня; плоди ягодоподібні або листянки.

Порядок магнолієцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 29-04-2012

Один з примітивних порядків дводольних. Викопні його рештки відомі з крейдового періоду. Філогенетично зв’язаний з багатьма іншими порядками дводольних і однодольних і виводиться відМагнолія вимерлих мезозой­ських бенетитів або від спільної предкової групи. Найхарактернішою рисою порядку є наявність у типових родин апокарпного гінецея, що складається з багатьох вільних плодиків (звідси й назва порядку). Інші риси примітив­ної будови квітки такі: видовжене опукле квітколоже, невизначене число членів квітки — андроцея, гінецея і навіть оцвітини, переважно ацикліч­не їх розміщення. Але в межах цього великого порядку є переходові квіт­ки. Так, у деяких тропічних представників порядку ознаки дводольних і однодольних (розміщення членів квітки в тричленних колах, безладне розташування провідних пучків у стеблі, зростання двох сім’ядолей в одну й ін.) поєднуються. З одного боку, це свідчить про відсутність різкої межі між однодольними і дводольними, а з другого — про можливість виникнен­ня перших від останніх через магнолієцвіті.

Порядок охоплює багато родин, переважно тропічного і субтропіч­ного походження.

Родина магнолієві (Magnolіасеае). Дерева або кущі, ли­стопадні або вічнозелені. Листки чергові, великі, цілокраї, з ефірними залозками всередині. Квітки двостатеві, правильні, великі, з видовженим квітколожем: оцвітина складається з 6—12 листочків, розміщених спірально або тричленними колами; тичинки численні, з широкими нитками; маточок багато, гінецей апокарпний, зав’язь верхня; плід збірний, з листянок, зібраних у вигляді шишки, рідше ягодоподібний.

Магнолієві — одна з давніх і примітивних родин дводольних, відома з крейдового періоду. Нині родина охоплює 12 родів і близько 200 видів, поширених переважно в субтропіках Східної Азії і Північної та Південної Америки.

Магнолія (Magnolia) охоплює близько ЗО видів і ряд гібридів з красивими поодино­кими білими, кремовими або рожевими квітками. Листки великі, шкірясті, вічно­зелені в північноамериканських видів і листопадні — в східно-азіатських. У парках Криму і в Західному Закавказзі досить поширена дуже красива вічнозе­лена магнолія великоквігшова з великими білими запашними квітками, родом з Флоріди (США). Деякі листопад­ні види зустрічаються нерідко в культурі у нас — переважно в Закарпатті і Прикарпатті: м. кобус (М. kobus) з кремово-білими квітками, з ніжним і приємним запа­хом, магнолія загострена з жовто-зеленими дзвониковидними квітками, м. японська — одна з найкрасивіших листо­падних магнолій з великими чашовидними кремово-білими квітками.

Тюльпанне дерево (Liriodendron) має два види, з яких L. tulipifera дико росте в Північній Америці. Це красиве дерево до 50 м у висо­ту з ліровидними листками і оранжево-жовтими квітками, схожими на квітки тюльпанів (звідси й назва дерева). Широко культивується в садах і парках Західного Закавказзя від Сочі до Батумі, де досягає іноді величез­них розмірів. На Україні росте в багатьох парках, крім степових районів.

Дріміс (Dritnys) — має 10 видів, властивих південній півкулі (тропіки і субтропіки Південної Америки, Австралії та прилеглих островів). Усі види —деревні форми. Характерною рисою роду є наявність у дереви­ні не трахей, а трахеїд з обведеними, як у хвойних, порами. Це свідчить про велику давність роду.

Шизандра, лимонник (Schizandra chinensis) — деревовидна ліана родом з Далекого Сходу. Плоди — дрібні червоні ягоди, вживають як сильний тонізуючий і стимулюючий засіб від фізичної перевтоми. Культивується в Україні (переважно в ботанічних садах).

лавровіРодина лаврові (Lauraceae). Дерева або кущі, рідше трав’я­нисті ліани. Листки прості, цілісні, неопадні, з внутрішніми ефірними залозками, з характерним різким запахом. Квітки в суцвіттях, двостате­ві, рідше одностатеві, правильні; квітколоже увігнуте або дисковидно розширене, до його краю прикріплю­ються листочки оцвітини, утво­рюючи два тричленні кола; тичи­нок 9-12, у 3-4-х колах, їх нит­ки при основі мають залозки; пи­ляки відкриваються 2-4 клапа­нами; маточка одна, з одногніздою верхньою зав’яззю і одним насінним зачатком; плід — кі­стянка або ягодоподібний, часто оточений більш або менш роз-рослим квітколожем.

Родина лаврові охоплює 50 родів і близько 2000 видів, поширених переважно у тропі­ках і субтропіках. Родина дав­ня. У викопному стані відома з нижньої крейди. На Україні її представники були значно поши­рені в третинний період. У складі родини є чимало цінних техніч­них і пряних рослин.

Лавр благородний — дерево або ви­сокий кущ, родом з Середземно­мор’я. Листки не опадають на зиму і мають характерний запах; плід — чорна кістянка. Усі ча­стини дерева містять ефірну олію. Висушені листки («лавро­вий лист») здавна вживають як прянощі в кулінарії і консервній промисловості. Лавр добре росте і в умовах Південного берега Криму. У стародавній Греції лавр був присвячений Аполлонові. Його гілками увінчували переможців у битвах і турнірах, а також відомих учених, поетів, артистів.

Коричник об’єднує близько 100 видів дерев і кущів, які поширені в Південно-Східній Азії і Австралії. Широко відо­ме, зокрема, камфорне дерево, або камфорний лавр (С. catnphora), родом з Японії і Китаю (о. Тайвань). Це велике, до 40-50 м заввишки, красиве дерево. Добре росте в районі Батумі — Сухумі. З кори тропічних дерев — коричника цейлонського (С. zeylanicum) і коричника індійського (С. cassia) добувають корицю.

Порядок кактусоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 26-04-2012

кактусоцвіті До цього порядку належить тільки одна родина кактусових. З філоге­нетичного погляду кактусові дуже близько стоять (за типом будови квіт­ки) до центронасінних; часто їх розглядають як одну з родин цього порядку. Дійсно, вони тісно зв’язані з центронасінними, але являють окрему гілку їх розвитку. Тому їх слід розглядати як самостійний порядок.

Родина кактусові (Cactaceae). До цієї родини належать сво­єрідні за зовнішнім виглядом рослини з товстими, м’ясистими зеленими стеблами різної форми — циліндричними, кулястими, деревовидними, плескуватими або листковидними. Часто стебла ребристі або горбкуваті і покриті пучками щетинок або колючок—видозмінених і редукованих листків. Колючки мають різне забарвлення — біле, червоне, жовте, часом темне; іноді стебла густо покриті м’якими волосками, ніби повстю. Квіт­ки здебільшого правильні, великі, двостатеві, яскраво забарвлені в різні кольори, поодинокі, рідше в суцвіттях; оцвітина складається з численних листочків, які часто при основі зростаються в трубку; нижні з них (зовніш­ні) мають характер чашолистків, внутрішні — пелюсток. Тичинок багато; маточка складена з кількох або багатьох зрослих плодолистків, що утво­рюють нижню одногнізду зав’язь; насінні зачатки пристінні, численні, часто на ніжках; плоди м’ясисті, ягодоподібні, різ­но забарвлені, часто покри­ті колючками і здебільшого їстівні і смачні.

Кактусові налічують до 2000 видів, поширених майже виключно в Амери­ці, особливо на сухих пло­скогір’ях Мексики, а також в окремих штатах США, у Центральній Америці, Бразилії і Аргентині; місцями вони є характерними еле­ментами ландшафту, причому не тільки посушливих, а й волого-тропічних областей. Деякі роди представлені в тропічних    лісах епіфітами, окремі види високо піднімаються в гори (до 3000—4500 м). Поза континен­том Америки дико або здичавіло в Африці і на о. Шрі Ланка (Цейлон) ростуть тільки представники одного роду рипсаліс (Rhipsalis). При­пускають, що вони походять з Америки. В Австралії і на узбережжі Се­редземного моря здичавіли і місцями дуже поширились деякі види опунції, де з ними ведуть боротьбу.

Порядок гречкоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 22-04-2012

До складу цього порядку різні систематики включають різне число родин. В найновіших системах до порядку відносять звичайно тільки од­ну родину гречкових. Тип будови квітки, зокрема характер розташуван­ня тичинок проти листочків оцвітини, наявність дуже розвинутих прилист­ків, що зростаються в розтруб, і ряд інших рис будови свідчать про близь­кість гречкових до шовковичних; отже, можливо, що ці два порядки розви­нулись паралельно від якихось спільних предків. Раніше гречкоцвіті зближували з багатоматочковими.

Родина гречкові ( Polygonaceae). Трави, рідше кущі або дере­ва (в тропіках). Листки з прилистками, які, зростаючись, утворюють роз­труб. Квітки у волотях, китицях і колосках з простою три-, шестичлен­ною оцвітиноюРодина гречкові; тичинок 3-9; маточка складається з двох-трьох пло­долистків; зав’язь напівнижня; плід — горішок, насіння з мучнистим ендоспермом; зародок прямий або зігнутий.

Гречкові — велика (понад 800 видів і близько 40 родів), в основному позатропічна родина. В її складі є лікарські, овочеві, круп’яні і дубиль­ні рослини. Характерною рисою майже всієї родини є наявність у листках і молодих пагонах оксалату кальцію, а в підземних органах — танідів.

Гречка посівна (Fagopyrum sagittatum, або F. esculentum) — важлива круп’яна і медоносна рослина, що походить, очевидно, з Східної Азії. Це однорічна рослина, 30-70 см заввишки, стебло галузисте, червонувате; квітки блідо-рожеві, оцвітина складена з 5 листочків; тичинок 8 (а не 9 — випадок порушення закону кратних відношень); плід — тригранний горішок; насіння з великим мучнистим ендоспермом. Запилюється бджо­лами.

ЩавельЩавель (Rumex) налічує близько 200 видів, з яких в Україні є 24. Багаторічні або однорічні рослини. Оцвітина шестичленна, у два кола, листочки внутрішнього кола, розростаючись, щільно оточують горішок; тичинок 6. Ростуть щавлі на луках, біля водойм, часом у лісах або як бур’я­ни. Розводять як овоч щавель кислий (R. patientia). Як бур’яни в нас поши­рені: на луках щ. кінський (R. confertus), на городах, у садках — щ. до­машній (R. domesticus), на піскуватих вогких місцях — щ. гороб’ячий (R. acetosella).

Ревінь (Rheum) налічує близько 40 видів, поширених переваж­но в горах Східної, Середньої і Центральної Азії; в Україні є тільки в куль­турі. Це багаторічники з міцним кореневищем і великим листям; тичинок 9; горішок трикрилий. Ревінь культивують як ранні овочеві, лікарські і часом декоративні рослини. У нас найчастіше розводять ревінь лікарсь­кий (R. officinale), p. пальчастий (R. palmatum).

Гірчак (Polygonum) — великий рід, що налічує понад 250 видів, з яких в Україні є близько 90. Оцвітина забарвлена; тичинок 4-8. Багаторіч­ні або однорічні трави, що ростуть на вогких місцях, по берегах водойм, біля канав, на пісках, луках, на засмічених місцях. Найбільш поширені такі: спориш (P. aviculare) — повсюдний бур’ян, водяний, або собачий, перець (P. hydropiper), що росте вздовж канав і на вогких місцях; уся рос­лина має пекучий смак; ракові шийки (P. bistorta), що росте на вологих луках і болотах.

Джузгун, або кандим — своєрідні безлисті кущі з головчастими суцвіттями. Поширені на пісках, переважно в Серед­ній Азії, де ростуть разом з саксаулом, піщаною акацією та іншими росли­нами.

Порядок кропивоцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 20-04-2012

Об’єднує 6 близьких між собою родин, з яких 4 (шовковицеві, коноп­леві, кропивові і в’язові) розглянуто нижче. Рисами примітивної (архаїч­ної) організації цього порядку є такі ознаки, як однопокривність або безпокривність квіток, халазогамія, анемофілія й ін. Деякі систематики трак­тують ці риси не як первинні, примітивні, а як вторинні. Кропивоцвіті зближують тепер не з букоцвітими, а з гамамелідовими. Основним аргумен­том проти зближення з букоцвітими є те, що в останніх зав’язь нижня, а в кропивоцвітих здебільшого верхня.

Родина шовковицевіРодина шовковицеві. Дерева, кущі, рідше трави, з черговими листками і прилистками, які часом дуже розростають­ся. Квітки одностатеві, рослини часом дводомні; оцвітина дво-, шести- або частіше чотиричленна; тичинок 2-6; маточка складається з двох плодо­листків, зав’язь верхня, нижня або напівнижня; плоди — горішки або кіс­тянки, які часто зростаються між собою і з м’ясистою віссю суцвіття у ви­гляді супліддя. Шовковицеві – велика (понад 1500 видів), в основному тропічна, родина обох півкуль. Об’єднує багато цінних, важливих для тропіків, технічних, харчових, текстильних і інших корисних рослин.

Шовковиця (Morus) налічує близько 12 видів, з яких найбільше відома шовковиця біла (М. alba) — дерево до 10-15 м заввишки з лопате­вими листками, родом з Китаю; тут розводять її з давніх часів, листя йде на годівлю шовковичного шовкопряда, супліддя — в їжу. В Європу шовко­виця попала ще на початку нашої ери. На Україні культивується для цілей шовківництва і як приса­дибне дерево.

Фікус (Ficus) — великий тропічний рід, що налічує близько 1000 видів, з яких найбільше відомі такі: кімнатний фікус (F: elastica); на бать­ківщині (Індонезія) це могутнє дерево, з характер­ними дошковидними коренями-підпорками. Баньян, або бенгальський фікус (F. bengalensis), також ро­дом з островів Індонезії. Цікавий тим, що розвиток нової рослини з насінини починається на його ж гілках як епіфіта; повітряні корені, які виникають на епіфіті, розвиваючись, досягають землі, міцні­ють і, наче могутні колони, підтримують величезну крону дерева.

Цікавий з біологічного і з економічного боку інжир, або винна ягода (фіга) (F. сагіса),— неве­лике дерево, родом з Середземномор’я; супліддя грушовидної форми, солодкі, поживні (у в’яленому вигляді дуже смачні). Інжир здавна культивують у Криму і на Кавказі; місцями він дичавіє.

Родина коноплеві. Дводомні рослини з лопатевими або пальчастороздільними листками з прилистками. Квітки дрібні, зібрані у волоті або головки; тичинкові квітки з п’ятироздільною прос­тоюРодина коноплеві оцвітиною з п’ятьма тичинками; маточкові — без оцвітини або з ці­лісною плівчастою оцвітиною, верхньою зав’яззю і двома нитковидними приймочками; плід — горі­шок; зародок у насінині зіг­нутий або згорнутий. Коноп­леві мають тільки два роди — коноплі (Cannabis) і хміль (Humulus); обидва походять з Південної Азії.

Коноплі (С. sativa) — од­норічна рослина до 2-4 м заввишки, яку здавна і ши­роко культивують як пря­дивну і олійну. Чоловічі рос­лини з великими волотями називаються плоскінню, вони нижчі за жіночі і достигають раніше; жіночі звичайно вищі і більш розгалужені, квітки в дрібних головках, у пазу­хах листків. Стебла конопель мають міцні луб’яні волокна, які йдуть на виготовлення вірьовок, полотна, парусини тощо. У насінні міститься до ЗО—35% жирної олії, що йде в їжу і на технічні цілі; макуха йде на годівлю худобі.

Хміль (H. lupulus) — витка багаторічна рослина з жорсткими стеблами до 5—6 м завдовжки. Тичин­кові квітки зібрані у во­лоті, маточкові — в голов­ки; покривні листки при до­стиганні плодів дуже роз­ростаються; тоді суцвіття стають схожими на шишки хвойних. Плоди і луски ши­шок покриті кулястими за­лозками, які містять хме­льову гірку речовину і ефір­ну хмельову олію. Хміль росте дико; його також культивують (на Житомир­щині, Київщині) для потреб пивоварної промисловості. Хмельова гірка речовина надає пиву специфічного смаку.

Родина кропивові. Трави, рідше дерева або кущі з черговими або супротивними листками з прили­стками. Квітки одностатеві, рослини однодомні, рідше дводомні; Родина кропивовіоцвітина чотиричленна; тичинок 4 з загнутими всередину нитками; маточка скла­дається з двох плодолистків, зав’язь верхня, насінний зачаток прямий. Кропивові переважно тропічна родина, що налічує понад 700 видів, з яких тільки деякі види ростуть у північних широтах. У багатьох кропивових розвинуті жалкі волоски і міцні луб’яні волокна.

У нашій флорі найбільше поширені кропива велика, або дводомна (Urti­ca dioica); це багаторічна рослина, що часто зустрічається у нас як бур’ян біля селищ і в засмічених гаях; кропива жалка — однорічний бур’ян у занедбаних садах, на городах і біля садиб.

Родина в’язові. Дерева або (рідше) кущі, з прости­ми, найчастіше несиметричними листками. Квітки в пучках або поодинокі, дрібні, мало виразні, дво- або одностатеві, з простою чотири-, дев’ятичленною оцвітиною; тичинок 4-9; маточка одна, зав’язь верхня. Плід — кістян­ка або сплюснутий крилатий горішок (крилатка).

В’язові об’єднують 15 родів і понад 150 видів, поширених у теплому і помірному кліматі обох півкуль.

У широколистих лісах ростуть як домішка до інших порід в’яз (Ulmus laevis) і ільм (U. scabra) — високі дерева до 30 м висотою. Меншим деревом є берест (U. foliacea), який зустрічається часто в байрачних лісах і перелісках по схилах степових балок. Усі три види в’язових майже скрізь уражує голландська хвороба (графіоз).У садах і парках України часто культивують ще каркас західний, родом з Північної Америки. У лісах Криму (нижній гірський пояс) зустрічається дико каркас голий; плід у каркасів — кістянка.

Порядок казуариноцвіті

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 18-04-2012

Своєрідні, дуже цікаві рослини як за походженням, так і за географіч­ним поширенням. Систематики Веттштейн, Енглер, Кузнецов розглядають казуаринові як найбільш примітивну і давню групу Порядок казуариноцвіті і ставлять їх на початку системи дводольних. Ознаками примітивності вважають відсутність справж­ньої оцвітини, наявність специфічної будови суцвіть, багатоклітинного архе­спорій, халазогамії, ряду первісних рис у будові продихів, провідних пучків і ін. У пізніших системах — Галліра і Гетчінсона — казуаринові поміще­ні всередині дводольних. Автори найновіших систем — зарубіжні і радянсь­кі систематики (Гроссгейм, Тахтаджян) розглядають казуаринові як гру­пу, що має не первинні, а вторинні ознаки, зв’язані з ксерофітними умо­вами їх життя. Проте за будовою і циклом розвитку гінецея, за структурою оболонок мікроспор, наявністю великого макроспорангію і за іншими оз­наками казуаринові дуже близькі до восковникових, а також горіхових і березових, квітки яких є, очевидно, не спрощеними, а первинно простими. Вони є однією з примітивних філем дводольних.

Родина казуаринові. Дерева, почасти кущі, за зовнішнім виглядом нагадують хвощі. Гілки їх кільчасті, членисті, ребристі, пониклі (як пір’я в птахів казуар, від чого й виникла назва). Листки редуковані, у вигляді лусок, кільчасті. Квітки одностатеві, дуже прості. Тичинкові складаються з однієї тичинки і двох лускуватих лис­точків оцвітини, зібрані кільцями в колосовидні суцвіття, маточкові — без оцвітини, зібрані в головки або шишечки; маточка одна, складена з двох плодолистків; зав’язь двогнізда, але одне гніздо недорозвинене; приймо­чок дві, нитковидні. Плід сухий, нерозкривний, з криловидним придатком на кінці; насіння без ендосперму.

Родина казуаринові має тільки один рід казуарина, що налічує близько 60 видів, поширених в Австралії, Індонезії, на островах Фіджі, Маскаренських і Новій Каледонії. Ростуть казуарини переважно в посушливих умовах, на кам’янистих, часом засолених місцях. Прак­тичне значення їх невелике. Деревина йде на виготовлення меблів, кора — для дублення шкур. Окремі види розводять як декоративні.

Клас дводольні

0

Автор: admin | Розділ: Вищі рослини | 16-04-2012

Клас дводольні Поділ покритонасінних на дводольні й однодольні в історії система­тики має свої традиції. Відміни між однодольними і дводольними були по­мічені дуже рано. Проте тільки під кінець XVII ст. англійський ботанік Джон Рей уперше надав цій ознаці (наявності однієї або двох сім’ядолей) чіт­ко систематичного значення і поклав її в основу поділу квіткових. Цей поділ закріпився і в більшості наступних як натуральних, так і еволюційних систем аж до наших днів. Правда, в окремих працях з систематики додарвінівського періоду були спроби обійтись без поділу квіткових на два класи за ознакою кількості сім’ядолей. Але з системах таких відомих ботаніків, як Жюссьє і Декандоль, цей поділ зберігся. Зберігся він і у відомих філогене­тичних системах Енглера, Веттштейна, Пулле, Гетчінсона і ін., де однодоль­ні і дводольні фігурують як два класи покритонасінних. З російських систе­матиків цей поділ приймали Горожанкін, Голенкін, а нині — і Тахтаджян. Проти поділу покритонасінних на дводольні й однодольні висловлювались Кузнецов, Козо-Полянський і Гроссгейм. Основне заперечення їх проти поділу покритонасінних зводиться до того, що обидва класи мають ряд спіль­них рис, що між ними немає різкої різниці, а навпаки, є багато перехідних форм.

Ми поділяємо погляд радянського ботаніка Виноградова про те, що обидва класи покритонасінних виникли від спільного предка досить давно і розвивались паралельно і незалежно. Виноградов вважає також, що озна­ки однодольності і дводольності виникли в предкової групи раніше відособ­лення цих двох класів.

Клас дводольних, крім наявності двох сім’ядолей у зародку більшості його представників, має ще такі характерні риси: сітчасте жилкування лист­ків; особливу твірну тканину — камбій, що міститься між ксилемою і флое­мою в стеблі і корені і зумовлює більш або менш тривалий їх ріст у товщи­ну; провідні пучки здебільшого мають циклічне розташування, тоді як в одно­дольних вони найчастіше розміщені безладно; головний корінь, що розви­вається з зародкового корінця, у більшості дводольних зберігається, не відмирає так рано, як в однодольних; квітки в дводольних здебільшого 5-членного або 4-членного типу, тоді як в однодольних вони найчастіше 3-членні. Дводольні охоплюють майже 4/5 усіх покритонасінних, налічують понад 160000 видів, що об’єднуються в 260-270 родин і велике число порядків. У різних системах число порядків різне і коливається від 45 до 75.